Вікіпедія

Оліверо Магда

італійська оперна співачка, сопрано (1910-2014)

Магда Оліверо (італ. Magda Olivero, Марія Маддалена Оліверо, італ. Maria Maddalena Olivero); нар. 25 березня 1910 Салуццо — 8 вересня 2014 року, Мілан) — італійська оперна співачка, сопрано. Вважається однією з найкращих виконавиць веристських ролей[6], відома як співачка з найтривалішою кар'єрою[7].

Оліверо Магда
італ. Magda Olivero
англ. Magda Olivero
Основна інформація
Дата народження 25 березня 1910(1910-03-25)[1][2][…]
Місце народження Салуццо, Кунео, П'ємонт, Італія[1][4]
Дата смерті 8 вересня 2014(2014-09-08)[1][2][…] (104 роки)
Місце смерті Мілан, Італія[1][4]
Причина смерті хвороба
Поховання Монументальне кладовище
Роки активності з 1932
Громадянство Італія і Королівство Італія
Професії оперна співачка
Співацький голос сопрано
Інструменти сопрано і вокал[d]
Жанри опера
Заклад Національна академія Санта-Чечілія
Нагороди
командор ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»
CMNS: Файли у Вікісховищі

Біографія ред.

Магда Оліверо народилася 25 березня 1910 (1912)[8] року в родині судді. Почала вчитися грі на фортепіано в шестирічному віці, з дитинства володіла сильним, але необробленим голосом. У 13 років вступила до консерваторії, продовжувала займатися фортепіано і композицією, безуспішно пробувалася як вокалістка. Зустріч з професором Луїджі Джеруссі зіграла вирішальну роль в становленні співачки. Акторську освіту Оліверо отримала в Міланській Академії сценічного мистецтва, клас Дори Сетті[7][9].

Дебютувала в театрі Ла Скала в 1933 році з другорядною роллю Анни в опері Набукко Джузеппе Верді.

Оліверо з успіхом дебютувала в 1933 році в театрі Вітторіо Еммануеле в Турині з партією Лауретти ( « Джанні Скіккі » Дж. Пуччіні ) та в тому ж році виступила в Ла Скала[6]. У 1935 році заспівала Джильду («Ріголетто» Дж. Верді ) і за порадою Тулліо Серафіна почала готувати репертуар лірико-колоратурного сопрано і стала однією з найкращих Віолетт («Травіата» Дж. Верді) XX століття. Згодом Оліверо частіше виконувала ролі для міцного сопрано (Манон Леско, Ельза в «Лоенгріні»)[9].

У 1938 році виконала партію Марчелли в однойменній опері «Марчелла» з тенором Тіто Скіпа в постановці Франко Капуано.

У 1941 році співачка вийшла заміж і покинула сцену на десять років. Сценічну кар'єру Оліверо відновила за порадою Ф. Чілеа в його опері «Адрієнна Лекуврер». Композитор вважав Магду Оліверо найкращою виконавицею партії Адрієнни, бо, за його словами, їй «вдалося висловити щось більше, ніж те, що написано в нотах»[9][10].

Після повернення на сцену в репертуарі співачки стали переважати партії в веристських операх. Оліверо була неперевершеною виконавицею партій Ірис («Ірис» П. Масканьї), Федори («Федора» У. Джордано), Мімі («Богема» Дж. Пуччіні), Манон Леско («Манон Леско » Дж. Пуччіні), Тоски («Тоска» Дж. Пуччіні), Мадам Батерфляй («Мадам Батерфляй» Дж. Пуччіні), Мінні («Дівчина з Заходу» Дж. Пуччіні), Жоржетти («Плащ» Дж. Пуччіні), Лю («Турандот» Дж. Пуччіні), Валлі ( «Валлі » А. Каталані ), Катюші Маслової («Воскресіння » Ф. Альфано ), Франчески да Ріміні ( «Франческа да Ріміні» Р. Дзандонаі ), Матерії Марії («Діалоги кармеліток» Ф. Пуленка ). Магда Оліверо брала участь у світових прем'єрах опер Росселіні, Джентілуччі, Тесті та Маліпьєро. Критикою відзначені були ролі в «Медіум» Дж. Менотті, «Єнуфа» Л. Яначека. При цьому співачка продовжувала сяяти в «Травіаті» і «Манон Леско».

Магда Оліверо виступала в основному в театрах Італії, виходила на сцену в Парижі, Лондоні, Глайндборне, Відні, Амстердамі, Ріо-де-Жанейро . Американський дебют відбувся 1967 року: співачка заспівала Медею («Медея» Л. Керубіні ) в Далласі. У 1971 році з великим успіхом виступила в «Філармонік Холл» в Нью-Йорку, і лише в 1975 році 65-річна дебютувала в «Метрополітен-опера» з партією Тоски, яку згодом неодноразово виконувала в США з великим успіхом. Репертуар співачки включав 82 ролі в операх, всі вони були виконані на театральній сцені[9].

В оперному спектаклі Оліверо в останній раз вийшла на сцену в Вероні в березні 1981 року в моноопері «Людський голос» Ф. Пуленка. Після смерті чоловіка в 1981 році Магда Оліверо перестала виступати в опері, але продовжувала концертну діяльність і записи фрагментів опер. Останнім публічним виступом Оліверо було виконання монологу Франчески да Ріміні Paolo datemi pace в Палаццо Кузані в Мілані, співачці було 99 років[9]. Столітній ювілей Магди Оліверо відзначали на Canale 5 і в Театр Реджіо. Магда Оліверо померла у віці 104 років в міланській лікарні.

Дискографія ред.

Більшість записів за участю Магди Оліверо зроблені під час живого виконання вистав. Існує лише кілька студійних записів:

  • Дж. Пуччіні, «Турандот»: Д. Чінья, Ф. Мерлі; дир. Ф. І Гіоне - Cetra Records, 1938;
  • У. Джордано, «Федора»: М. дель Монако, Т. Гоббі; дир. Л. Гарделлі - Decca, 1969;
  • Р. Дзандонаі, «Франческа да Ріміні» (фрагменти): М. дель Монако; дир. Н. Решініо - Decca, 1969;
  • Ф. Чілєа, «Адрієна Лекуврер» (фрагменти, фортепіано): М. Моретто - Bongiovanni, 1993;
  • партія Катюші Маслової у «Воскресінні» Альфано (дир. Е. Бонкомпаньі, Lyric);
  • Адрієна Лекуврер (дир. М. Россі, Melodram)[11].
  • П. Масканьи, «Ирис» — Амстердам, 1963
  • Ф. Чилеа, «Адриана Лекуврёр» — Неаполь, 1963
  • А. Бойто, «Мефистофель» — Рио-де-Жанейро, 1964
  • Дж. Пуччини, «Тоска» — Рио-де-Жанейро, 1964
  • Дж. Пуччини, «Манон Леско» — Амстердам, 1964
  • Ф. Чилеа, «Адриана Лекуврёр» — Милан, 1965
  • Ф. Чилеа, «Адриана Лекуврёр» — Амстердам, 1965
  • Дж. Пуччини, «Девушка с Запада» — Триест, 1965
  • Дж. Пуччини, «Девушка с Запада» — Турин, 1966
  • Дж. Пуччини, «Девушка с Запада» — Венеция, 1967
  • Л.Керубини, «Медея» — Даллас, 1967
  • У. Джордано, «Федора» — Лукка, 1969
  • Э. Вольф-Феррари, «Четыре самодура» — Турин, 1969
  • Дж. Пуччини, «Плащ» — Флоренция, 1970
  • Дж. Пуччини, «Манон Леско» — Верона, 1970
  • Ф. Альфано, «Воскресение» — RAI, Турин, 1971
  • Л.Керубини, «Медея» — Мантуя, 1971
  • А. Бойто, «Мефистофель» — Мачерата, 1972
  • Дж. Пуччини, «Манон Леско» — Каракас, 1972
  • А. Каталани, «Валли» — Бергамо, 1972
  • Дж. Пуччини, «Тоска» — Фаэнца, 1972
  • Ф. Чилеа, «Адриана Лекуврёр» — Ньюарк, 1973
  • Л. Яначек, «Енуфа» — Ла Скала, 1974
  • Дж. Пуччини, «Тоска» — Метрополитен-опера, 1975
  • Дж. Пуччини, «Тоска» — Генуя, 1975
  • Н. Рота, «Шляпка из флорентийской соломки» — Брюссель, 1976
  • Г. фон Эйнем, «Визит старой дамы» — Неаполь, 1977
  • Дж. Пуччини, «Тоска» — Даллас, 1979

Нагороди ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #122388569 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ SNAC — 2010.
  4. ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
  5. ↑ Find a Grave — 1996.
  6. ↑ а б Е. Цодоков. Магда Оливеро. Belcanto.ru. Процитовано 28 січня 2015.
  7. ↑ а б Ренцо Аллегри.; пер. И. Константинова (26 квітня 2013). Звёзды оперы: Магда Оливеро. Звезды мировой оперной сцены рассказывают. Belcanto.ru. Процитовано 28 січня 2015.
  8. ↑ Ряд источников указывают год рождения 1912, в том числе «Музыкальный словарь Гроува» (1994), The Hutchinson Encyclopedia of Music (1995), Harenberg Opernfuhrer (1995) и другие. Подробно об этом в предисловии к статье Магда Оливеро — «королева» веризма. OperaNews.ru. 12 грудня 2012. Процитовано 28 січня 2015.
  9. ↑ а б в г д Ирина Сорокина. (12 грудня 2012). Магда Оливеро — «королева» веризма. OperaNews.ru. Процитовано 28 січня 2015.
  10. ↑ Martin Filler. (24 вересня 2014). The Unstoppable Soprano (англ.). The New York Review of Books. Процитовано 28 січня 2015.
  11. ↑ Магда Оливеро (Magda Olivero) | Belcanto.ru. www.belcanto.ru. Процитовано 22 жовтня 2019.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Оліверо_Магда&oldid=39816199