Відкрити головне меню

Володимир Антонович Ольшевський (16 червня 1873(18730616) — 7 липня 1933) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, учасник Першої світової війни, полковник російської армії.

Володимир Антонович Ольшевський
Olshevskyi Volodymyr.jpg
Володимир Ольшевський Антонович
Народження 16 червня 1870(1870-06-16)
Умань, Київської губернії
Смерть 7 липня 1933(1933-07-07) (63 роки)
Познань, Польща Польща
Громадянство Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Звання Imperial Russian Army Col 1917 h.png Полковник (25.3.1917)
12 УНР 30-03-1920 Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий (1923)
Командування 9-й полк 3-ї Залізної стрілецької дивізії
Війни / битви Російсько-японська війна
Перша світова війна
Українсько-радянська війна
І Зимовий Похід
Нагороди
Орден «Залізний хрест» (УНР)
Хрест Симона Петлюри

ЖиттєписРедагувати

Народився в м. Умань Київської губернії, походив з родини урядовця. Закінчив Златопільську гімназію, слухав лекції на медичному та фізико-математичному факультетах Київського університету. Навчався в Київському піхотному юнкерському училищі. В 1901 підпрапорщиком відбув до служби в 131-й Тираспольський піхотний полк. В 1904-05 роках брав участь в російсько-японській війні у складі 21-го Східносибірського полку.

Перша світова війнаРедагувати

У серпні 1914 прийняв командування 4-м батальйоном 279-го Лохвицького піхотного полку. У жовтні підвищений до звання капітана. Восени того року поранений двічі. 6 листопада 1915 достроково підвищений до чину підполковника. В грудні прийняв командування півбатальйоном 75-го маршового батальйону. На початку 1917 року переведений до 278-го Кромського піхотного полку, яким керував К. Прісовський. 25.3.1917 р. одержав звання полковника. З березня керує окремим дивізіоном 2-го Запасного кавалерійського полку.

Національні змаганняРедагувати

З 1917 року брав участь у формуванні національних збройних сил України. У 1918 році — командир частини на більшовицькому фронті. Почергово командував куренями 27-го Козелецького полку у Чернігові, 21-го пішого Сквирського полку у Києві, далі — помічник Командира 19-го Овруцького полку.

На початку протигетьманського повстання полк Ольшевського скеровано проти сил Директорії; не бажаючи воювати проти своїх, Овруцький полк повернувся в Київ.

З приходом до влади Директорії, 7-у кадрову дивізію, до якої входив 19-й Овруцький полк, очолив Микола Шаповал, Ольшевський у нього заступником. На початку лютого 1919 полк брав участь в боях за Бердичів; в березні дивізія відступає до Жмеринки, де червоноармійці прорвали фронт і розділили Армію УНР на дві частини. Вся група Миколи Шаповала потрапила в оточення. У квітні вони перейшли Збруч на територію Галичини. Полковник Ольшевський керує 3-м куренем 16-го загону, що формувався з залишків 7-ї дивізії. У травні 16-й загін намагається оволодіти Кам"янцем-Подільським, що завершилося нищівною поразкою. Ті частини, що залишилися, переформовано в 3-ю дивізію. Одну з перших перемог дивізія здобула в бою за містечко Шатава за 17 верст від Кам"янця. Згодом дивізія захопила Вапнярку і відбила спроби реваншу сил Йони Якіра; за цю операцію 3-я дивізія отримала звання Залізної. В 1919 році командир 9-го полку 3-ї Залізної стрілецької дивізії, з червня — помічник командира дивізії, з жовтня — заступав хворого на тиф командира дивізії О. Удовиченка.

Учасник Першого Зимового походу Армії УНР.

26 грудня 1919 р. «залізні» розбиті білогвардійською кіннотою; вцілілі згруртовані полковником Стефановим у 3-й кінний полк.

У січні 1920 року призначений командиром українськими військовими силами Уманщини — 4 січня полковник Трутенко очолює Липовецький гарнізон, Ольшевський — Уманський. Тоді в Умані видавалися газети, відозви до війська, інтелігенції, до добровольчих вояків, протегували цьому Петро Дерещук і Ольшевський. В середині січня 1920 уманський гарнізон зазнає чергової «радянізації» від гайдамак отамана Волоха, серед заарештованих і Ольшевський. Звільнений 19 березня після приходу до Умані українських військових частин.

З 25 березня служить булавним старшиною штабу Волинської дивізії. Під час польсько-радянської війни 1920 року був помічником командира 3-ї Залізної дивізії. Був начальником залоги в Кам"янці-Подільському. Брав участь у боях на більшовицькому фронті до листопада 1920 року.

З грудня 1920 року перебував у таборі Каліш. Був одним з організаторів табірного життя дивізійників, членом товариства вояків Армії УНР, Українського Воєнно-Історичного Товариства та членом управи Української станиці в Калішу.

3.08.1921 р. дістав ранг генерал-хорунжого.

1923 року підвищений у генерал-хорунжого зі старшинством із 6 жовтня 1920. Пізніше жив у Лодзі, згодом в Познані (Польща), де і помер.

ПосиланняРедагувати