Оленович Іван Федорович
| Іван Федорович Оленович | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Народився |
9 жовтня 1934 Христинівський район, Київська область, Українська СРР, СРСР | ||||||||
| Помер |
21 лютого 2004 (69 років) Київ, Україна | ||||||||
| Поховання | Байкове кладовище | ||||||||
| Країна |
 СРСР →  Україна | ||||||||
| Національність | українець | ||||||||
| Діяльність | військовослужбовець | ||||||||
| Посада | заступник начальника Академії Збройних Сил України з наукової роботи | ||||||||
| Науковий ступінь | доктор технічних наук | ||||||||
| Військове звання | генерал | ||||||||
| Нагороди |
| ||||||||
 Оленович Іван Федорович у Вікісховищі | |||||||||
Іван Федорович Олено́вич (9 жовтня 1934, с. Козачий хутір Христинівського р-ну Черкаської обл. — 20 лютого 2004, м. Київ) — український військовослужбовець, науковець, педагог. Генерал-лейтенант (з 1989), доктор технічних наук, професор, співзасновник Академії інженерних наук України. Заслужений діяч науки і техніки України (1997).
Життєпис ред.
Народився 9 жовтня 1934 року в селі Козачий хутір Христинівського р-ну Черкаської обл. Випускник залізничної школи № 18 — нині Христинівська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 1 ім. О. Є. Корнійчука.
1957 — закінчив Одеське артилерійське училище. 1964 — закінчив Київське вище артилерійське інженерне училище ППО Сухопутних віськ, де після випуску працював начальником відділення лабораторії кафедри, викладачем та старшим викладачем.
1968 — кандидат технічних наук. 1972 — доцент.
1974 — переведено до новоствореного в Києві Філіалу ППО Сухопутних військ Військової артилерійської академії ім. М. І. Калініна, на базі якої в 1977 році було створено Військову академію ППО Сухопутних військ, де працює на посаді старшого викладача, заступника начальника кафедри.
1978 — доктор технічних наук. 1979 — призначено на посаду начальника кафедри.
1980 — професор. 1982 — присвоєно військове звання «генерал-майор» та призначено на посаду заступника начальника академії з навчальної та наукової роботи.
1988 — закінчив Вищі академічні курси при Академії генерального штабу. 1989 — присвоєно військове звання «генерал-лейтенант».
1991 — академік Академії інженерних наук України. 1992 — дійсний член Міжнародної академії комп'ютерних наук і систем. 1993 — член Головної ради Вищої атестаційної комісії України[1].
1994 — заступник начальника Академії Збройних Сил України з наукової роботи. З 1995 — професор Центру оперативної підготовки. З 1998 — головний науковий співробітник.
Автор понад 200 наукових робіт та винаходів[2].
Помер на 70-му році життя 20 лютого 2004 року у м. Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, 50°25′01″ пн. ш. 30°30′06″ сх. д. / 50.417194° пн. ш. 30.501750° сх. д.).
Нагороди ред.
- Орден Червоної Зірки
- Орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР»
- Заслужений діяч науки і техніки України (14 травня 1997) — За вагомий особистий внесок у розвиток наукових досліджень та підготовку висококваліфікованих фахівців[3]
- Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
- Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
- Медаль «За бездоганну службу» (СРСР) I ступеня
- Медаль «За бездоганну службу» (СРСР) II ступеня
- Медаль «За бездоганну службу» (СРСР) III ступеня
Примітки ред.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 4 січня 1993 року № 1 «Про затвердження персонального складу Головної ради та президії Головної ради Вищої атестаційної комісії України»
- ↑ 2.1 Патенти Оленовича І. Ф. 2.2 Наукові видання Оленовича І. Ф. [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]
- ↑ Указ Президента України від 13 травня 1997 року № 428/97 «Про присвоєння почесних звань України науковим працівникам»
Джерела ред.
- Про Оленовича Івана Федоровича на сайті «КВЗРІУ ім. С. М. Кірова»
- Про генерала Оленовича Івана Федоровича
- Военная академия противовоздушной обороны Сухопутных войск. Под общ. редакций Духова Б. И. — К.: Изд-во академии. — 1991.