Вертинський Олексій Сергійович

Олексій Вертинський
Вертинський Олексій Сергійович
Ім'я при народженні	Вертинський Олексій Сергійович
Народився	2 січня 1956 (67 років); Суми, Українська РСР, СРСР
Національність	українець
Громадянство	СРСР; Україна
Діяльність	актор
Alma mater	Державне училище циркового та естрадного мистецтва імені М. М. Рум'янцева
Роки діяльності	з 1980-го
IMDb	nm1012423
	Нагороди та премії
	;
	Висловлювання у Вікіцитатах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вертинський.

Олексі́й Сергі́йович Верти́нський (нар. 2 січня 1956, Суми) — радянський і український актор театру і кіно. Народний артист України (2015)^[1]. Лауреат Премії «Київська пектораль» (1999, 2014). Кавалер Ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2021).

ЖиттєписРедагувати

Олексій Вертинський народився 2 січня 1956 року в Сумах.

У 1980 році закінчив Московське естрадно-циркове училище. Раніше працював і одночасно навчався в театрі ім. Щепкіна в місті Суми, а також у театрах Новосибірська і Владивостока і концертному залі Метрополітен Хол в Києві. Відомий в основному за епізодичними ролями. Вів шоу «На 10 років молодші» на телеканалі «Україна».

Працює в Київському театрі «Актор», та в Київському Молодому театрі, співпрацював з Київським театром «Браво». Активно задіяний в антрепризі.

Переніс термінову операцію на серці 14 червня 2022 року^[2].

ТворчістьРедагувати

Ролі в театріРедагувати

Сумський обласний академічний театр драми та музичної комедії імені М. С. Щепкіна

Київський академічний Молодий театр

1997 — «Дон Жуан» за п'єсою Мольєра; реж. Станіслав Мойсеєв — Сганарель
1998 — «Синій автомобіль» моновистава за п'єсою Ярослава Стельмаха; реж. Ігор Славінський — письменник «А»^[3]
1998 — «Малюк» Жана де Летраза; реж. Володимир Бегма — Огюстен
1999 — «РЕхуВІлійЗОР» Станіслава Мойсеєва за мотивами п'єси Ревізор Миколи Гоголя та «Хулій Хурина» Миколи Куліша; реж. Станіслав Мойсеєв — Іван Хлестаков / Сторож
2000 — «Трагедія Гамлета, принца датского» за п'єсою Вільяма Шекспіра; реж. Станіслав Мойсеєв — Полоній
2000 — «Севільскі заручини» Річарда Шерідана; реж. Євген Курман — Ісаак Мендоса
2001 — «Гедда Габлер» Генріка Ібсена; реж. Станіслав Мойсеєв — Асесор Брак
2001 — «Лев і Левиця» Ірени Коваль; реж. Станіслав Мойсеєв — Тургенєв
2001 — «Стальна воля» Максима Курочкіна; реж. Дмитро Богомазов — Бжезовський
2002 — «Хоровод любові» Артура Шніцлера; реж. Станіслав Мойсеєв — Чоловік
2003 — «Дядя Ваня» за однойменною п'єсою Антона Чехова; реж. Станіслав Мойсеєв — Іван Петрович Войницький
2004 — «Маринований аристократ» Ірени Коваль; реж. Станіслав Мойсеєв — Актор
2005 — «В моїм завершенні — початок мій…» Фрідріха Шиллера; реж. Станіслав Мойсеєв — барон Берлі, великий канцлер
2006 — «Московіада» Юрія Андруховича; реж. Станіслав Мойсеєв — Олелько ІІ / Блазень
2010 — «Сатісфакція» за п'єсою «Венеційський купець» Вільяма Шекспіра; реж. Станіслав Мойсеєв — Шейлок
2013 — «Загадкові варіації» за однойменною п'єсою Еріка Еммануеля Шмітта; реж. Андрій Білоус — Ерік Ларсен
2014 — «Потрібні брехуни!» за п'єсою «Мсьє Амількар, або людина, яка платить» Іва Жаміака; реж. Стас Жирков — Олександр Амількар
2017 — «Серпень: графство Осейдж» Трейсі Леттса; реж. Стас Жирков — Чарлі Ейкен
«Шельменко-денщик» Григорія Квітки-Основ'яненко; реж. В. Гур'єв — Тимофій Кондратоеич Лопуцковський

Театр «Актор»

2018 — «Приємна несподіванка» за п'єсою «Візити до містера Гріна» Джеффа Барона; реж. Ольга Гаврилюк
2019 — «Мегери» Дона Нігро; реж. Ольга Гаврилюк

Інші театри

«Маріца»
«Тітка Чарлея»
«Жозефіна і Наполеон»
«Ночі»
«Ефект Ба» Гаріка Корогодського^[4]

ФільмографіяРедагувати

1980 — Весільна ніч — німецький офіцер
1999 — День народження Буржуя — епізод
1999 — Схід — Захід — перший поліцейський
2000 — Нескорений — полковник Бізанц
2001 — Приватна міліція — Аль Капонько
2002 — Під дахами великого міста (т/с) — батько Антона
2002 — Дружна сімейка — дядечко Сигізмунд
2003 — Весела компанія (т/с) — директор музею (2-а серія)
2003 — Божевільний день, або Весілля Фігаро — доктор Бартоло
2003 — Небо в горошок — бухгалтер московського казино
2003 — Мій Гоголь
2003 — Дикий табун — «Лапа»
2003 — Дух землі — Бортнянський, краєзнавець
2004 — Європейський конвой — Шульц
2004 — «І світ мене не впіймав...». Григорій Сковорода — Пишек
2004 — Плакальники, або Новорічний детектив — Нікудикін
2004 — Три мушкетери — Молбі, помічник герцога Бекінгемського
2005 — Підступи кохання (т/с) — Сивий
2005 — Повернення Мухтара 2 (т/с) — Олександр Петрович, сусід
2005 — Далеко від Сансет бульвару — пожежний
2005 — Королева бензоколонки 2 — доповідач на зборах
2005 — Дванадцять стільців — інженер Полєсов
2005 — Дев'ять життів Нестора Махна (т/с) — генерал Врангель
2005 — П'ять зірок — готельний злодій
2005 — Попіл Фенікса — Федір, судмедексперт
2005 — Останній осінній листок (к/м)
2005 — Контакт — епізод
2006 — Прорвемось — «Док»
2006 — Оранжлав — гравець
2006 — Помаранчеве небо — Інокентій Валер'янович
2006 — Зоряні канікули — інопланетянин
2006 — Дідусь моєї мрії 2 — пожежний
2006 — Повернути Віру — Михайло Іванович
2006 — Ситуація 202 — Святошин
2006 — Богдан-Зиновій Хмельницький — козацький полковник
2006 — З днем народження, королево! — Вільям
2006 — Утьосов пісня завдовжки з життя (т/с) — Файг
2007 — Свої діти — реєстратор
2007 — Коли її зовсім не чекаєш — екскурсовод
2007 — Інді — збирач автографів
2007 — Рік золотої рибки — Валдек
2007 — Колишня (т/с) — Жан
2008 — Роман вихідного дня — Григорій Ілліч, патологоанатом
2008 — Хочу дитину — Лев Сілантьевич
2008 — Рука на щастя — бомж
2008 — Хороші хлопці (т/с) — Юлій Реус
2008 — Червона перлина кохання — Анатолій
2008 — Жінка, не схильна до авантюр — покупець у комп'ютерному магазині
2008 — Міський пейзаж — Морозов
2008 — Колишня — Жан
2008 — Блаженна — бомж
2008 — Загублений рай (наук.-поп. фільм к 200-річчю М. Гоголя, реж. Р. Плахов-Модестов)
2009 — Пушкен (не було завершено)
2009 — Той, хто поруч — Філіпп, дизайнер
2009 — Крапля світла (т/с) — фотограф з мавпочкою
2009 — Прощення — сусід Поліни
2010 — Маріонетки (к/м)
2010 — Дива в кепці (к/м) — Леонід, клоун
2010 — «Кедр» пронизує небо (т/с) — Михайло Семенович Байтальський (одесит, ув'язнений у таборі)
2010 — Тільки кохання (т/с) — Тимур
2010 — Літо вовків (т/с) — Яцко, бухгалтер
2010 — Домашній арешт (т/с) — Іван, колишній священик, брат Нати Малухи
2011 — Скринька Пандори (т/с) — гравець у казино
2011 — Три сестри (т/с)
2011 — Пончик Люся (т/с) — Віссаріон
2012 — Матч — Жорик
2012 — Мільйонер — Аркадій Семенович, дворецький
2012 — Острів непотрібних людей — психіатр
2012 — Брат за брата-2 — Череп
2012 — Жіночий лікар (т/с) — Павло Львович Єрмолов, професор
2012 — Ржевський проти Наполеона — Кившенко
2012 — Одеса-мама — Марк Борисович, психіатр
2012 — Полювання на гауляйтера (т/с) — Лазар, дрібний торговець милом та гасом
2013 — Запізніле каяття
2013 — Квиток на двох — Ілля Громовержець, бомж
2013 — Іван Сила — епізод
2013 — Пастка (т/с) — Індус, господар наркологічної клініки
2013 — Шеф поліції (т/с) — Семен Бень, відставний шеф поліції Хайфи
2014 — Давай поцілуємось (т/с) — пластичний хірург Віри
2014 — Гречанка (т/с) — Сержіо
2014 — Мажор (т/с) — Арнольд Вікентійович Добролюбов, професор психіатрії
2015 — Усе можуть королі (т/с) — лжедруїд
2015 — Під електричними хмарами — Олексій
2015 — Слуга народу (т/с) — Сергій Сюсельдорф, дизайнер (5 серія) / Людовик XVI (20 серія)
2015 — Безсмертник (т/с) — Іван Сомов, сімейний лікар
2016 — Недотуркані/ рос. Депутитики (т/с, реж. К. Бін)
2016 — Окупація
2016 — Поганий хороший коп (т/с) — Геннадій Павлович Свиридов, модельєр
2016 — Підкидьки (т/с) — Юлій, другий чоловік Ельзи
2016 — Сережки (к/м) — Вадік
2017 — Заповіт принцеси — Поль, садівник
2017 — DZIDZIO Контрабас — Кіготь
2017 — Коротке слово «ні» (т/с)
2017 — Зрадник — Добрийвечір
2017 — Що робить твоя дружина? — Ярмолов, професор
2017 — Курка (т/с) — Олег Георгійович Баградзе, продюсер
2018 — Свінгери — Едуард, естет-продюсер
2018 — Обмани себе (т/с) — антиквар
2018 — Ні слова про кохання (т/с) — Віктор, главлікар
2018 — Сувенір з Одеси (т/с) — Львович, лікар
2018 — Список бажань (т/с) — Сергій Єрохін, музикант
2019 — Свінгери 2 — — Едуард, естет-продюсер
2019 — Слідчий Горчакова (т/с) — Маг (4 серія)
2019 — Пекельна хоругва, або Різдво Козацьке
2020 — Казка старого мельника — Водяник
2020 — Сукня з маргариток (т/с) — Євген Максимов
2021 — Різниця у віці
та інші...

Озвучування:

«Астерікс на Олімпійських іграх» (2006, Брут — роль Бенуа Пульворд)
«Шрек Третій» (2007, анімаційний фільм; Мерлін)
«Мадагаскар 3» (2012, анімаційний фільм; Команданте (Comandante)
«Загальний зшиток» («Довженко і війна») (2016, док. фільм, реж. Юлія Лазаревська; озвучив тексти Олександра Довженка)

Визнання і нагородиРедагувати

За виконання ролі письменника «А» у моновиставі «Синій автомобіль» (Київський академічний Молодий театр):
- 1999 — Премія «Київська пектораль» у номінації «Найкраще виконання чоловічої ролі»
- Гран-при на «Фестивалі сучасної драматургії» за краще виконання чоловічої ролі (Одеса)
- Срібна медаль Академії мистецтв України
- Гран-при фестивалю «Зірка» (Рига)
- Гран-при фестивалю «Армонно» (Єреван)
- Гран-при фестивалю «Вроцлавські театральні зустрічі» (Вроцлав)
- Диплом семінару «П'єса для театру у просторі 3-го тисячоліття» (Мінськ)
- Спеціальний приз фестивалю «Слов'янські зустрічі» (Брянськ)
2004 — Заслужений артист України^[5]
2007 — Кіноактор року на «Кінофорумі України»
2014 — Премія «Київська пектораль» в номінації «Найкраще виконання чоловічої ролі» (Ерік Ларсен), «Загадкові варіації» (разом із Євгеном Нищуком)
2015 — Народний артист України^[1]
2021 — Орден «За заслуги» ІІІ ступеня^[6]

ПриміткиРедагувати

↑ ^а ^б Указ Президента України №180/2015 Про відзначення державними нагородами України діячів театрального мистецтва
↑ Як шанувальники за ніч зібрали допомогу для легендарного актора Олексія Вертинського (укр.). «Сніданок з 1+1». 17 червня 2022. Процитовано 17 чернвя 2022.
↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (13 травня 2020). Антологія «Синього автомобіля» (рос.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 2022-8-8.
↑ Мария ГУДЫМА (27 червня 2019). Вертинський: Тільки-но мені стукнуло 60, одразу ж написав заяву про звільнення (укр.). «Публичные люди». Процитовано 2019-7-10.
↑ Указ Президента України № 381/2004 від 31.03.2004 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ і організацій міста Києва»
↑ Указ президента Украхни №131/2021 Про відзначення державними нагородами України з нагоди Міжнародного дня театру (30 березня 2021)

ПосиланняРедагувати

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Вертинський Олексій Сергійович

[Указ_180/2015-1] а ^б Указ Президента України №180/2015 Про відзначення державними нагородами України діячів театрального мистецтва

[Сніданок_20220617-2] Як шанувальники за ніч зібрали допомогу для легендарного актора Олексія Вертинського (укр.). «Сніданок з 1+1». 17 червня 2022. Процитовано 17 чернвя 2022.

[Синій_автомобіль_Риболовля-3] Сергій ВИННИЧЕНКО (13 травня 2020). Антологія «Синього автомобіля» (рос.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 2022-8-8.

[Вертинський_ПЛ-4] Мария ГУДЫМА (27 червня 2019). Вертинський: Тільки-но мені стукнуло 60, одразу ж написав заяву про звільнення (укр.). «Публичные люди». Процитовано 2019-7-10.

[5] Указ Президента України № 381/2004 від 31.03.2004 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ і організацій міста Києва»

[6] Указ президента Украхни №131/2021 Про відзначення державними нагородами України з нагоди Міжнародного дня театру (30 березня 2021)

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]