Корнійчук Олександр Євдокимович

(Перенаправлено з Олександр Корнійчук)

Корнійчу́к Олекса́ндр Євдоки́мович (12 (25) травня 1905, Христинівка, Уманський повіт, Київська губернія, Російська імперія — 14 травня 1972(1972-05-14)[1], Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський компартійний письменник, драматург, публіцист, державний та громадський діяч; член Президії ЦК Компартії України у червні 1953 — червні 1954 року[2]. Голова Верховної Ради Української РСР, нарком закордонних справ Української РСР[3], голова Урядового комітету з присудження премій ім. Т. Шевченка; академік АН Української РСР за відділенням літератури та мови (1939), академік АН СРСР за відділенням літератури та мови (27.09.1943), доктор філологічних наук (27.10.1943), віцепрезидент Всесвітньої Ради миру, Герой Соціалістичної Праці (23.02.1967), п'ятикратний лауреат Сталінської премії (1941, 1942, 1943, 1949, 1951). Голова Спілки письменників Української РСР у 1938—1941 та в 1946—1953 роках. Член ЦК КПУ в 1949—1972 роках. Член ЦК КПРС в 1952—1972 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 1—8-го скликань. Депутат Верховної Ради Української РСР 1—8-го скликань. Голова Верховної Ради Української РСР 2—3-го і 5—8-го скликань (у 1947—1953 і 1959—1972 роках).

Олександр Євдокимович Корнійчук
Александр Евдокимович Корнейчук.jpg
Олександр Корнійчук, 1940 р.
Ім'я при народженні Корнійчук Олександр Євдокимович
Народився 12 (25) травня 1905
Христинівка, Уманський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер 14 травня 1972(1972-05-14)[1] (66 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1919-1929).svg Українська РСР
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність громадський діяч, драматург, публіцист
Alma mater Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
Мова творів українська і російська
Роки активності з 1928
Напрямок соціалістичний реалізм
Жанр п'єса
Членство Спілка письменників СРСР, НАН України, Академія наук СРСР і ЦК КПРС
Партія КПРС
Конфесія атеїзм
У шлюбі з Василевська Ванда Львівна
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці — 1967
Орден Леніна — 1939Орден Леніна — 1948Орден Леніна — 1955Орден Леніна — 1960
Орден Леніна — 1965Орден Леніна — 1967Орден Жовтневої Революції — 1971Орден Червоного Прапора  — 1943
Орден Червоної Зірки  — 1944
Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»Медаль «20 років перемоги у ВВВ» — 1965
Премії
Ленінська премія — 1950Сталінська премія — 1941Сталінська премія — 1942Сталінська премія — 1943Сталінська премія — 1949Сталінська премія — 1951Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1971

CMNS: Корнійчук Олександр Євдокимович у Вікісховищі
Ювілейна монета «Олександр Корнійчук» номіналом 2 гривні (2005)

ЖиттєписРедагувати

Народився 12 [25] травня 1905(19050525) року на станції Христинівка, тепер районний центр Христинівського району Черкаської області, Україна. Син робітника—слюсаря залізничного депо станції Христинівки Євдокима Митрофановича Корнійчука та домогосподарки Меланії Тодорівни (Федосіївни) Стецюк.

Навчався в двокласній церковнопарафіяльній школі села Дзендзелівки, а з 1913 року — в Христинівській залізничній школі, яку закінчив у 1917 році. З 1917 по 1919 рік навчався в Уманському міському двокласному училищі, навчання не завершив через смерть батька.

З 1919 року працював ремонтним шляховим робітником на залізниці в Христинівці. Був керівником українського драматичного гуртка при залізничному клубі станції Христинівки. У 1923 році вступив до комсомолу.

Освіту здобув на робітничому факультеті (1923—1925) та на мовно-літературному факультеті Київського інституту народної освіти (1925—1929). У 1929—1930 роках працював сценаристом Київської кінофабрики, викладав на сценарних курсах у Києві. У 1930—1934 роках — сценарист Харківської кінофабрики, художній керівник Одеської комсомольської кінофабрики, редактор-сценарист тресту «Українфільм».

У 1925 дебютував оповіданням «Він був великий», присвяченою Леніну. Також був автором оповідань «Веселеньке», «Студентське», «Добре серце», «В'юн», «Заплутана проблема» та детективної повісті «Через кордон».

Писав в основному п'єси на політичні теми завжди згідно з «лінією партії» (політичними й ідеологічним настановами ЦК ВКПб/КПРС). Дебютні Корнійчукові драматичні твори «На грані» (1928), «Кам'яний острів» (1929), «Штурм» (1930) були спрямовані проти «українських буржуазних націоналістів й інших ворогів народу». Комедія «Фіолетова щука» (1930) стала основою сценарію для фільму «Приємного апетиту».

Найвідоміші п'єси довоєнного періоду: «Загибель ескадри» (1933), «Платон Кречет» (1934). Причому в останній Корнійчук, за словами парткритики, «створив образ вирощеного партією передового радянського інтелігента». У 1935 році разом із Андрієм Іркутовим був співавтором масової п'єси «Ідуть будьонівці» (пісня-поема).

У червні 1935 року взяв участь у прорадянському Міжнародному конгресі письменників на захист культури в Парижі (Франція).

У 1936 році написав побутову драму «Банкір», а у 1937 році — п'єсу «Правда», в якій Ленін уперше став персонажем української драматургії. У 1938 році створив історичну драму «Богдан Хмельницький», в 1940 році — комедію «В степах України».

Член ВКП(б) з 1940 року.

Під час німецько-радянської війни служив в армії: політпрацівник політичного управління Південно-Західного фронту, кореспондент центральних газет і партизанських видань. Серед творів воєнних років найвідоміша його п'єса «Фронт» (1942), що її написано за особистою вказівкою і з правкою Сталіна, де критиковано старих генералів — героїв Громадянської війни, що не вміли воювати в нових умовах. Цікаво, що п'єсу, в дещо відредагованій версії, виконувано й на окупованих під німцями територіях під назвою «Ось так вони воюють» (So wie sie kämpfen). Також під час війни Корнійчук написав комедії «Партизани в степах України» (1941), «Місія містера Перкінса в країну більшовиків» (1944).

23 травня 1943 — 2 лютого 1944 року — заступник народного комісара закордонних справ СРСР (у справах слов'янських країн).

З 5 лютого по 12 липня 1944 року — народний комісар закордонних справ Української РСР. З 12 липня 1944 по 24 січня 1946 року — голова Управління (Комітету) у справах мистецтв при РНК Української РСР. У 1947—1953 роках — голова Верховної Ради Української РСР.

У післявоєнний період написав п'єси «Приїздіть у Дзвонкове» (1945), «Мрія» (1946), «Макар Діброва» (1948), «Калиновий гай» (1950).

У 1951 р. разом із дружиною Вандою Василевською написав лібрето опери «Богдан Хмельницький», яке зненацька зазнало нищівної критики в партійній пресі. До 1953 р. зробив новий варіант, що вже повністю задовольнив ЦК. Після смерті Сталіна зберіг великий вплив у літературних і партійних колах.

З 30 травня 1953 по 6 липня 1954 року працював першим заступником голови Ради міністрів Української РСР. З 1959 по 1972 рік — голова Верховної Ради Української РСР. Найвідоміші п'єси цього періоду: «Крила» (1954), «Чому посміхалися зорі» (1957), «Над Дніпром» (1960), «Сторінка щоденника» (1964), «Розплата» (1966), «Мої друзі» (1967), «Пам'ять серця» (1969).

У листопаді 1961 року Рада міністрів Української РСР затвердила Урядовий республіканський комітет з присудження премій імені Тараса Шевченка, його головою став письменник Корнійчук.

Був тричі одружений. Перша дружина (в 1928—1942 роках) — театральний режисер Шарлотта Мойсеївна Варшавер. Найтриваліший шлюб — з польською письменницею Вандою Василевською.

У грудні 1964 року одружився із 43-річною актрисою театру ім. І. Франка Мариною Федотівною Захаренко, матір'ю відомого режисера Володимира Бортка.

У 1934—1938 роках мешкав у будинку письменників Роліт. Пізніше переїхав на вулицю Шовковичну, 20. У 1949—1957 роках разом з дружиною Вандою Василевською мешкав у будинку збудованому для родини генерала Ватутіна на місці зруйнованих Вознесенської церкви та кладовища при ній (зараз вул. Січових стрільців), 46)[4].

Помер 14 травня 1972 року. Поховано його в Києві на Байковому кладовищі (надгробний пам'ятник — мармур, граніт; скульптор О. П. Скобликов, архітектор А. Ф. Ігнащенко; встановлений у 1973 році)[5].

Зв'язок з кінематографомРедагувати

Був редактором на Київській, Одеській і Харківській кіностудіях (19291934).

Автор сценаріїв фільмів: «Чорні дні» (1930, у співавт. з П. Долиною), «Два промфінплани» (1930), «Приємного апетиту» (1932, у співавт. з Х. Шмаїном), «Станція "Пупки" або Свині завжди свині» (у співавт. з Х. Шмаїном), «Останній порт» (1934, у співавт. з А. Кордюмом), «Богдан Хмельницький» (1941), «Партизани в степах України» (1942), «Фронт» (1943), «300 років тому…» (1956), «Загибель ескадри» (1965), «А тепер суди…» (1966), «Чому посміхалися зорі» (1966, т/ф). Здійснив сценарну доробку кінокартини «Тарас Шевченко» (1951) після смерті її режисера І. Савченка. За п'єсами О. Корнійчука зафільмовано стрічки: «В степах України» (1952) Г. Юри, «Калиновий гай» (1953) Т. Левчука, «Правда» (1957) В. Добровольського, І.Шмарука (1957), «Платон Кречет» (1972, т/ф).

Збереглися документальні кадри, де показано О. Корнійчука в його робочому кабінеті (див.: «Кіножурнал», 1929, № 33/128), фрагмент постановки його п'єси «Правда» у Київському українському драматичному театрі ім. І. Франка (див.: «Радянська Україна», 1938, лютий, № 6), О. Корнійчук як член урядової комісії приймає в Ленінграді скульптуру М. Манізера Т. Шевченка для Києва (див.: «Радянська Україна», 1939, 10 січня, № 4), виступає в Харкові на вечорі, який присвячено 125-річчю від дня народження Т. Шевченка (див.: «Радянська Україна», 1939, 3 лютого, № 13), присутній у залі на ювілеї Шолом-Алейхема (див.: «Радянська Україна», У 1939 р., 30 квітня, № 33), під час прогулянки по Дніпру з акторами МХАТу (див.: «Радянська Україна», 1939, 3 липня, № 53), покладає квіти на могилу І. Франка у Львові, бере участь у роботі сесії Верховної Ради Української РСР (див.: фільм «Звільнення українських і білоруських земель від гніту польських панів і возз'єднання народів-братів у єдину сім'ю», 1940).

Про нього зняті науково-популярні стрічки «Олександр Корнійчук» (1970) та «Солдат миру» (1975).

Пам'ятьРедагувати

Іменем О. Корнійчука було названо проспект у Києві (нині Оболонський проспект) та станцію метро (нині — «Оболонь»).

У Коломиї нинішня вулиця Біберовичів називалася іменем Корнійчука у 19451957 роках.

У місті Ніжині (Чернігівська область) було названо вулицю на честь О. Корнійчука (з 2016 — вулиця Пантелеймона Куліша).

1979 року частину вулиці Федьковича у Львові перейменовано на честь О. Корнійчука[6] (нині вулиця Поліщука).

У рідному місті Христинівці іменем Корнійчука названа одна з вулиць міста та Христинівська спеціалізована школа № 1

У журналі «Перець» № 10 за 1975 рік розміщено дружній шарж А. Арутюнянца, присвячений О. Корнійчуку.[7][8]

Маловідомі фактиРедагувати

За свідченням кінооператора Юрія Тамарського, сюжет п'єси «Загибель ескадри» Корнійчук украв у режисера Арнольда Кордюма і прозаїка Вадима Охременка. Адже досі залишається дивним те, як міг початківець у свої 28 років написати таку епічну драму про моряків, виявивши неабияку обізнаність із флотськими звичаями, побутом, мовою тощо. П'єса дала чудову нагоду пробитися — Корнійчук надіслав її як власний твір на Всеукраїнський конкурс найкращої радянської п'єси, який оголошено в лютому 1933 р. Крім того, у просуванні наступних п'єс Корнійчукові неодноразово допомагав пролетарський письменник граф Олексій Миколайович Толстой. Корнійчука з молодих літ було втаємничено в чекістські та кремлівські справи, він виконував делікатні справи далеко не літературного змісту. Нині Корнійчука вважають за типовий зразок залаштункових механізмів піднесення політичних пристосуванців до рангу літературних класиків.

Видання зібрань творівРедагувати

  • Корнійчук О. Драматичні твори: В 2 т. — Київ: Мистецтво, 1955 (наклад 15 тис. прим.).
  • Корнейчук А. Сочинения: В 3 т. — Москва: Сов. писатель, 1956 (наклад 30 тис. прим.).
  • Корнійчук О. Твори: У 5 т. — Київ: Рад. письменник, 1966—1968 (наклад 20 тис. прим.).
  • Корнейчук А. Собрание сочинений: В 4 т. — Москва: Сов. писатель, 1976—1977 (наклад 25 тис. прим.).
  • Корнійчук О. Зібрання творів: У 5 т. — Київ: Наук. думка, 1986—1988 (наклад 25,5 тис. прим.).

Звання і рангиРедагувати

Нагороди та преміїРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Сергій. Хрущов. Никита Хрущов реформатор. Трилогія про батька.
  3. Віднянський С. Чому та як українська РСР стала однією з країнзасновниць ООН? [Text: (до 70річчя Організації Об'єднаних Націй і членства в ній України) // Український історичний журнал. — 2015. — № 5 (524). — С. 182—183.
  4. ул. Сечевых стрельцов (б. Артема, Львовская, Троцкого, Старожитомирская). Киев. Ностальгия. Прогулка по старому городу. «В 1949-57гг. в этом доме проживали Александр Евдокимович Корнейчук (1905-72) - писатель, драматург, киносценарист, государственный и общественный деятель, академик АН УССР (с 1939) и АН СССР (с 1943), Герой социалистического Труда (1967) и его жена Ванда Львовна Василевская (1905-64) -писательница, общественный деятель. До переезда в этот дом проживали на ул. Обсерваторной, 6.» 
  5. Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  6. Проект «Вулиці Львова»: вулиця Корнійчука О.
  7. Журнал перець 1975 10. www.perets.org.ua (uk). Процитовано 2021-04-02. 
  8. Журнал перець 1985 10. www.perets.org.ua (uk). Процитовано 2021-04-21. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

  • Корнійчук Олександр Євдокимович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.216-219