Вікіпедія

Олександр Заславський

Олександр Янушович Заславський (бл. 1578 — 14 листопада 1629) — сенатор Речі Посполитої, волинський каштелян, брацлавський і київський воєвода, житомирський староста. Покровитель римо- та греко-католицької церков, спадкоємець Острозького князівства.

Олександр Янушович Заславський
Народився бл. 1578
Помер 14 листопада 1629(1629-11-14)
Львів, Львівська земля, Руське воєводство, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
Підданство Річ Посполита
Національність русин
Alma mater Інгольштадтський університетd, Падуанський університет і Болонський університет
Титул князь
Посада Брацлавський воєвода, Київський воєвода[1], волинський каштелян[d][2] і староста Житомирськийd
Рід Заславські
Батько Януш Янушович Заславський
Мати Олександра Заславська
У шлюбі з Єфросина з Острозьких
Діти Франциск, Кароль, Януш Василь, Костянтин Олександр, Владислав Домінік, Януш Ісидор, Сузанна, Констанція
Герб
Герб

Життєпис ред.

Народився близько 1578 року в сім'ї князя Януша Заславського і княгині Олександри з Сангушків.

Впродовж 12 років студіював науки в університетах Німеччини, Нідерландів, Франції та Італії.

У своїх володіннях займався будівництвом. Спричинився до розбудови Новозаславського замку, в якому мешкав, будівництва Луцької брами в Дубному, добудови монастиря бернардинів у Заславі[3]. Надав кошти, зокрема, для кляштору домініканців Ляхівців[4].

Дерманський монастир розташовувався у межах володінь брацлавського воєводи Олександра Заславського, який коротко перед 1627 роком навернувся до католицтва. Князь спільно з київським митрополитом Йосифом Велямином Рутським[5] сприяли переходу його архимандрита Мелетія Смотрицького до унії[6].

Олександрові Заславському присвячені твори письменника-полеміста Мелетія Смотрицького «Apologia peregrinatiey do kraiów wschodnych» (1628) та «Paraenesis albo napomnienie» (1629)[7].

Помер 14 листопада 1629 року у Львові, де брав участь в з'їзді греко-католиків. Труна з тілом князя Олександра Заславського стояла у львівській фарі до зими, потім її перевезли й поховали в рідному Заславі[8][9]. З 1630-х прах спочивав у родинній крипті в храмі святого Івана Хрестителя[10].

У варшавській бібліотеці оо. Капуцинів зберігаються книги з приватної бібліотеки Олександра Заславського, зокрема: лат. Joan Herdani. De quatuor summis inferiis libri tres. Argentorati 1556; Opus chronologicum… auctore Jacobo Gordono Lesmoreo. Scoto. Societatis Jesu doctore theologo. Coloniae 1614; Petri Matthaei. Historiarum Franciae continuatarum… interprete Johanne Friderico Salveldt. Darmstadino. Francofurti 1613. Ймовірно, що до варшавської бібліотеки книги потрапили через бібліотеку монастиря оо. Капуцинів в Острозі[11]. У острозькому Музеї книги та друкарства зберігається лат. Thesaurus Polonolatinograecus seu Promptuarium linguae Latinae et Graecae (1621) з суперекслібрисом Олександра Заславського.

У Державному архіві у Кракові, відділі на Вавелі, в архіві Санґушків, зберігається унікальний копіярій листів князя Олександра Заславського за 1616–1628 роки. Введені до наукового обігу Броніславом Горчаком 1902 року[12]. Копіярію листів Олександра Заславського немає аналогів в збереженій епістолярній спадщині Речі Посполитої[13].

Уряди (посади) ред.

Волинський каштелян (1605–1613), житомирський староста (1609–1627), брацлавський (1613-1628) та київський (1628—1629) воєвода.

Родинні зв'язки ред.

Олександр Янушович був пошлюблений з Єфросиною Янушівною Острозькою (1605). Мав восьмеро дітей: Франциска, Кароля, Януша Василя, Костянтина Олександра, Владислава Домініка, Януша Ісидора, Сузанну, Констанцію. На хрещених батьків для своїх дітей запрошував убогих і жебраків[14].

Олександра Григорівна Ходкевичівна
 
 
 
Роман Федорович Санґушкович
 
Маріанна Петрівна Чапличівна-Шпановська
 
 
 
Януш Кузьмич Заславський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Олександра Романівна Санґушківна
 
 
 
 
 
 
 
Януш Янушович Заславський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Олександр Янушович Заславський
 
 
 
 
 
 
 

Цікаві факти ред.

Під час конфлікту львівського бургомістра Бартоломея Уберовича зі шляхтичем С. Немиричем, коли останній викрав похилого віку Бартоломея Уберовича, Ян Юлій Лоренцович попросив допомоги у князя Олександра Заславського. Той надав роту жовнірів, які проходили через Львів, Ян Юлій Лоренцович на їх чолі кинувся в погоню за С. Немиричем, догнав за три милі після Заслава та відбив Уберовича. Немирича було піймано, сковано та відправлено за замок у Заславі[15].

Примітки ред.

  1. ↑ Urzędnicy województw kijowskiego i czernihowskiego XV-XVIII wieku: spisy — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 2002. — С. 67. — 344 с. — ISBN 83-85213-37-6
  2. ↑ Urzędnicy wołyńscy XIV-XVIII wieku: spisy / за ред. M. Wolski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 2007. — С. 73. — 188 с. — ISBN 978-83-85213-51-2
  3. ↑ Александрович В. Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського… — С. . (Перевірено 5 січня 2017)
  4. ↑ Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności … [Архівовано 11 серпня 2014 у Wayback Machine.] — T. 4. — S. 692.
  5. ↑ 9 січня 1629 року написав листа Папі, в якому підтвердив щирість його намірів перейти на унію
  6. ↑ Frick D. A. Smotrycki Maksym (Maksenty), imie zakonne Melecjusz (Meletij) (ok. 1577—1633) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, Polska Akademia Umiejętności, 1999. — T. XXXIX/3, zeszyt 162. — S. 360—361. (пол.)
  7. ↑ В. М. Коваль Модель ідеального реципієнта в публіцистиці українського раннього бароко [Архівовано 19 вересня 2007 у Wayback Machine.] (Перевірено 6 серпня 2012)
  8. ↑ Дополнения к Актам историческим относящимся к России. Собраны в иностранных архивах и библиотеках и изданы Археографическою коммиссиею. Т. 3. Санкт-Петербург 1848. С. 159. (рос.)
  9. ↑ Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. — Львів, 2002. — С. 245.
  10. ↑ Володимир Александрович. Інвентарі замків у Старому й Новому Заславі з XVII століття [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.] (Перевірено 6 серпня 2012)
  11. ↑ Rewski Z. Dawna biblioteka ks. Zasławskich w Ostrogu [Архівовано 29 травня 2014 у Wayback Machine.] // Ziemia Wołyńska. — 1939. — Cz. 1. — S. 13. (Перевірено 6 серпня 2012)
  12. ↑ Володимир Александрович. Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського // Український археографічний щорічник. Вип. 15. Т. 18. Київ 2010. (Перевірено 6 серпня 2012)
  13. ↑ Наталя Яковенко. Жарти зі смертю (пародійна мініатюра князя Олександра Заславського на тлі його конфесійної ідентичності) [Архівовано 29 травня 2014 у Wayback Machine.] (Перевірено 6 серпня 2012)
  14. ↑ Eustachy Heleniusz (Eustachy Antoni Iwanowski). Wspomnienia polskich czasów dawnych i późniejszych przez Eu……go Heleniusza. T. 1. — Lwów, 1894. — S. 102. (пол.)
  15. ↑ Łoziński W. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.]. — Lwów : Gubrynowicz i Schmidt, 1890. — S. 69. (пол.)

Література ред.

Посилання ред.

Попередник
Якуб Потоцький 		  Воєвода брацлавський
1613-1628 		  Наступник
Стефан Потоцький
Попередник
Томаш Замойський 		  Воєвода Київський
1628-1629 		  Наступник
Стефан Хмелецький


  Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Олександр_Заславський&oldid=41598525