Вікіпедія

Олександр-Фрідріх Пронський

Олександр-Фрідріх Семенович Пронський (бл. 1550 — бл. 1595 або 1600, Берестечко) — князь із роду Пронських, державний діяч та урядник ВКЛ.

Олександр-Фрідріх Пронський
Народився1550 Редагувати інформацію у Вікіданих
Померне раніше 7 вересня 1595 і не пізніше 11 вересня 1595 Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняБерестечко[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаМосковське царство
Річ Посполита Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовросійська Редагувати інформацію у Вікіданих
ТитулФюрст[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадатроцький каштелян[3][4], учасник виборів короля Польщіd, луцький староста[5], стольник великий литовський[6] і Q66009208?[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіякальвінізм[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
РідПронські[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоСемен (Фредерик) Пронський[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиФеодора Богушівнаd Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зTeodora Sanguszkod[9] Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиQ131757425?[1] і Q131757426?[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пронський.
Надгробний пам'ятник князя Олександра Пронського

Життєпис

ред.

Син князя Семена-Фрідріха Пронського та його дружини — Федори (Теодори), доньки Богуша Михайла Боговитиновича. У молодості значний час провів при дворі французького короля Карла IX.

Підтримував: тісні зв'язки зі Зборовськими; після втечі Генріха Валуа — вибір королем Стефана Баторія. 1576 року отримав посаду великого литовського стольника. 8 грудня 1580 року став луцьким старостою. Під час 3-го безкоролів'я разом зі Зборовськими став прихильником Габсбургів. На виборний сейм прибув як посол Волинського воєводства, але з озброєним почтом, який долучив до людей Зборовських, Станіслава Ґурки, Миколая Язловецького. 15 січня 1591 року став троцьким каштеляном.

Після батьків одідичив, зокрема, Жуків[10], Свинарин (Володимирський повіт), Яблучну (біля Білої Підляської), голаницькі маєтності (під Лєшним), Тушне під Наклом, Берестечко. Віно дружини — Несухоїжі у ВКЛ. Тримав розлогу маєтність Грежани, що включала села Солодирі, Горошки (Горошківці), Сушківці (Сушковиці), Лучинці, Мотовиловичі, Баксаки, Білки в Київському воєводстві, отримані батьком у заставу від Сапіг. Процес щодо цих маєтностей, розпочатий ним із Левом Сапігою, продовжували його спадкоємці.

Відзначався значною фізичною силою, був добре вишколений, добре володів польською, латиною, французькою, видається, також німецькою, італійською. Належав до старших (світських сеньйорів) кальвінського збору у Вільні (нині Вільнюс). У Берестечку замінив костел на кальвінський збір. 1595 року хворів, тому не прибув на з'їзд протестантів до Радома.

За даними Романа Желєвського, помер або наприкінці 1595 — на початку 1596 року, до 12 лютого 1596 р.[11] За відомостями Олександра Цинкаловського, помер 1600 року в Берестечку[12]. Був похований (за А. Вольфом) під кіпцем, званим Марухою, біля Берестечка. Його мурований гробівець[13] (існував у XIX ст.) помилково вважали пам'ятником Берестецькій битві 1651 р.[11]

Сім'я

ред.

Дружина — Федора, донька гетьмана польного литовського Романа Сангушка, вдова підляського воєводи Станіслава Радзимінського. Вдова після його смерти вийшла заміж утретє — за брест-куявського воєводу Анджея Лєщинського. Діти:

  • Юлій Ілля (Юліуш Еліяш),
  • Олександр Октавіан — студенти Базельського університету, обидва — мандрівники Європою.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 402.
  2. ↑ Catalog of the German National Library
  3. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 65.
  4. ↑ S....ki Dostojnicy Litewscy: rozbiór krytyczny i uzupełnienie dzieła Józefa Wolffa "Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego (1388―1795)", Kraków, 1885 // Ateneum: Pismo naukowe i literackie — Warszawa: 1886. — С. 8. — 16 с.
  5. ↑ Urzędnicy wołyńscy XIV-XVIII wieku: spisy / за ред. M. Wolski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 2007. — С. 98. — 188 с. — ISBN 978-83-85213-51-2
  6. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 318.
  7. ↑ Urzędnicy wołyńscy XIV-XVIII wieku: spisy / за ред. M. Wolski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 2007. — С. 78. — 188 с. — ISBN 978-83-85213-51-2
  8. ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 402–403.
  9. ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 402, 436.
  10. ↑ Żuków (3) Stary // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 844. (пол.)
  11. ↑ а б Żelewski R. Proński (Pruński) Aleksander Fryderyk h. Św. Jerzy (ok. 1550 — ok. 1595), kniaź… — S. 508. (пол.)
  12. ↑ Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984—1986. — С. 88.
  13. ↑ Світлина — Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984—1986. — С. 89.

Джерела

ред.
  • Łoziński W. Życie polskie w dawnych wiekach (1907). — Lwów : Altenberg — Gubrynowicz & syn, 1921 (IV edycja) — S. 189—192. (пол.)
  • Żelewski R. Proński (Pruński) Aleksander Fryderyk h. Św. Jerzy (ok. 1550 — ok. 1595), kniaź // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1985. — T. XXVIII/3. — Zeszyt 118. — S. 507—509. (пол.)

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Олександр-Фрідріх_Пронський&oldid=44648137