Відкрити головне меню
Маруся Чурай на українській марці

Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці — українська народна пісня кінця XVIII століття. Авторство належить напівлегендарній поетесі і співачці Марусі Чурай. Мелодія є компілятивом на тему «Їхав козак за Дунай» Семена Климовського, і вперше з'являється в опері «Козак-стихотворец» (1812), музику до якої написав К. Кавос[1].

Зміст

Твори за мотивами пісніРедагувати

Сюжет пісні неодноразово використовувався українськими поетами, прозаїками та драматургами — він ліг в основу близько десяти повістей, романів, кількох драм і поем. Одними з найвідоміших є повість Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала» та історичний роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко (1979, 1983).

Також сюжет пісні ліг в основу балади Левка Боровиковського «Чарівниця», небилиці Степана Руданського «Розмай», однойменних п'єс Володимира Александрова (1873) і Михайла Старицького «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1892), драми Григорія Бораковського «Маруся Чурай — українська піснетворка» (1887), драматичної поеми Володимира Самійленка «Маруся Чураївна» (1896).

У ХХ столітті за мотивами пісень Чураївни та про неї писали свої твори, крім Ольги Кобилянської і Ліни Костенко, Маруся Вольвачівна (п'єса «Охайнулась, та пізно»), Степан Васильченко, Іван Сенченко та Іван Микитенко (історична п'єса «Маруся Чурай», 1934).

Саму пісню на початку XIX століття перекладено німецькою та французькою мовами.

Її також використано в низці творів світової музики, в тому числі і композитором Ференцом Лістом.

Збірку пісень Чурай та біографічний нарис про неї Л. Кауфмана видано під назвою «Дівчина з легенди — Маруся Чурай» (Київ, 1967 і 1974).

У п’єсі Олеся Барліга «Демона викликаю, Тамаро»[2], дія якої відбувається у потойбічному світі, до якого потрапляють душі самогубць, пісню «Ой не ходи, Грицю…» виконує одна з героїнь твору.

ПриміткиРедагувати

  1. О ЗАПРЕЩЕНИИ ОПЕРЫ-ВОДЕВИЛЯ «КАЗАК-СТИХОТВОРЕЦ»: ПИСЬМО А. А. ШАХОВСКОГО А. С. ШИШКОВУ
  2. Барліг О. Звірі подивляться замість тебе. – Тернопіль: Видавництво «Крок», 2017. – 306 с.

ПосиланняРедагувати

Джерела та літератураРедагувати