О́йо (англ. Oyo) — держава народу йоруба, що існувала в середні віки та новий час на території сучасної Нігерії. Столиця — міста Ойо-Іле (Ойо-Оро, в XIX ст. — Катунга) та Аго-д'Ойо (Ойо). Заснована в X ст. За легендою, творцями держави були вихідці із Іфе на чолі з Ораньяном.

Ойо
Дата створення / заснування 1400
Зображення
Континент Африка
Столиця Oyo-Iled
Час/дата припинення існування 1905
Мапа розташування
CMNS: Ойо у Вікісховищі
Територія держави Ойо

Суспільство ред.

В основі соцільної структури була общинна організація. Більшу частину населення становили вільні общинники, які володіли основними засобами виробництва. Земля та титули наслідувались в рамках патриліній. В умовах міцних родових зв'язків проходило відмежування керуючого прошарку. Широке поширення мало домашнє рабство та кабала. Рабами ставали війсковополонені та злодії. Поряд з родовою знаттю в державний апарат входила і вузький прошарок привілейованих рабів. На чолі держави стояв цар, що мав титул алафін. Його влада була обмежена радою родової знаті.

Адміністративний поділ ред.

Держава була поділена на провінції. Центри провінцій мали своїх спадкових правителів або намісників із числа царських рабів. Міста знаходились під контролем центральної влади та були пов'язані зі столицею відносинами підданства.

Історія ред.

Розквіт ред.

В період становлення держави Ойо вела боротьбу із сильними сусідами Нупе та Боргу (до середин XVII ст.). Приблизно з другої половини XVII ст. держава вела завойовницькі війни в південному напрямку. Ойо-Дагомейські війни 1726-1730 років закінчились договором 1730 року, за яким Дагомея стала підданою частиною, а території на схід від кордону по озеру Нокуе, річкам Зу та Веме буи безпосередньо поставлені під контроль Ойо. За договором 1748 року підвищились податки для Дагомеї, вона втратила контроль над работорговими портами на схід від міста Джакін. В другій половині XVIII ст., в час найвищої могутності, під владою правителів Ойо знаходились всі йорубські держави на захід від Іджебу та середньої течії річки Осун. На півночі кордонами були річки Нігер та Моши. На заході та півдні Дагомея та більшість міст-держав узбережжя від кордону Дагомеї до Лагосу входили до складу Ойо як васали. За деякими даними Нупе та Боргу (Баріба) також платили данину.

Занепад ред.

У 80-х роках XIX столітті від Ойо відпала Егба, його південно-західна околиця. Наприкінці XVIII століття припинила виплату данини Дагомея, на початку XIX століття — частини Нупе та Боргу. Слідом за тим почався розпад і центральних областей. Приблизно 1836 року війська халіфату Сокото захопили та пограбували столицю. Падіння Ойо, що викликало рух населення, прискорило процеси змішування та інтеграції різних підгруп йоруба, призвело до заселення нових районів. При алафіні Атібе 1830 року за 130 км південніше старої столиці було створена нова — Ойо (Нью-Ойо), що об'єднала навколо себе південні райони колишньої імперії. Дві головних посади в державі (головнокомандуючого та голови державної ради) Атіба віддав могутнім військовим вождям — правителям міст-держав Іджає та Ібадан. Ці держави отримали статус провінцій. У XIX столітті Ойо поступово втрачав роль головної політичної сили на користь Ібадану. В 1893 році держава втратила незалежність, підписавши договір про британський протекторат.

Джерела ред.

  • Afolayan, Funso (2000). Falola, Toyin (ред.). Kingdoms of West Africa: Benin, Oyo and Asante. Africa. Т. 2. Carolina Academic Press. с. 173. ISBN 0-89089-768-9.