Озерна (Тернопільський район)

село в Україні, у Зборівському районі Тернопільської області.

Озе́рна — село в Тернопільському районі Тернопільської області. Від вересня 2015 року — центр Озернянської сільської громади. Розташоване на річці Восушка, одне з найдавніше згаданих в історичних вістках поселень Зборівщини. До 1941 року (до зруйнувань) було містом. Площа її земель становить 5912 га. На січень 1997 року Озерна — одне з чотирьох найбільших сіл Тернопільщини.

село Озерна
Ozerna Hram 2.jpg
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Тернопільський район
Громада Озернянська сільська громада
Код КОАТУУ 6122686701
Облікова картка Озерна 
Основні дані
Засноване 1469[1]
Населення 3 907
Територія 9,4 км²
Площа 5,912 км²
Густота населення 384,57 осіб/км²
Поштовий індекс 47264
Телефонний код +380 3540
Географічні дані
Географічні координати 49°37′33″ пн. ш. 25°20′23″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
357 м[2]
Водойми річка Восушка
Найближча залізнична станція Озерна
Місцева влада
Адреса ради 47264, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, с.Озерна, вул. Шевченка,40
Карта
Озерна. Карта розташування: Україна
Озерна
Озерна
Озерна. Карта розташування: Тернопільська область
Озерна
Озерна
Мапа

CMNS: Озерна у Вікісховищі

Відстань до Тернополя - 18 км.

Об'єкти природно-заповідного фондуРедагувати

У селі є гідрологічна пам'ятка природи Джерело Пресвятої Богородиці та ботанічна пам'ятка природи Озернянські липи.

ІсторіяРедагувати

ДавнинаРедагувати

Минуле Озерної тісно пов'язане з історією Галичини.

Польський період і ХмельниччинаРедагувати

У 1349 році Галичина була остаточно приєднана до польської держави, яка в 1434 році на західноукраїнських землях утворила Руське воєводство з центром у Львові.

Наприкінці XV століття почалися руйнівні напади Кримського ханства, які проникали глибоко в Галичину. Кримські татари руйнували міста і села, забирали людей в неволю, продавали на ринках в рабство або використовували, як рабів у своїх господарствах. Польща не могла протистояти таким нападам, захистити народ, тому він створив для своєї оборони власну військову силу - козацтво.

16 вересня 1604 року в селі зупинялося українсько-польське військо, яке 20 червня 1605 року захопило Москву.[3]

У документах 1542 і 1545 років Озерна вже згадується як містечко, що належало Яну Амору Тарнавському, а з 1615 року — Якубу Собеському — батькові пізнішого короля, що закупив землі від Озерної до Золочева, які, як спадок переходили з покоління в покоління Собєських.

1648 року козаки під проводом Богдана Хмельницького підняли повстання проти панування Польщі. У травні того року під Жовтими Водами вони одержали першу перемогу, що сприяла дальшому розгортанню визвольної війни. Незабаром поляки були вщент розгромлені козаками під Корсунем, Пилявцями.

 
Поразка польської армії під Зборовом 5–6 (15–16) серпня 1649 р. В околицях Озерної формувався табір козацько-татарських військових сил Богдана Хмельницького, які у глибоких видолинках місцевості готувалися до несподіваного нападу на ворога в тактиці Зборівської битви.

Відтак того ж року Хмельницький рушив до Галичини. Тоді, прямуючи до Львова, козаки на чолі з гетьманом проходили Озерну. Наступного 1649 року лицар козацької слави на західній околиці містечка готував своє військо до Зборівської битви. Тут у глибоких видолинках місцевості була можливість приховати військові загони для несподіваного нападу на ворога та забезпечити коням водопій. Звідтіля гетьман з своїм військом вирушив до битви і 16 серпня почав здобувати Зборів, а з Озерної на допомогу козакам підходили татарські відділення, частина яких була залишена ще під Озерною. У жорстокій Зборівській битві козаки знову одержали перемогу.

У 1655 році Богдан Хмельницький, об'єднавши свої сили уже з російськими військами під проводом Василя Бутурліна, пішов походом на Кам'янець-Подільський, а далі подався до Львова. Взявши викуп як грішми так і дорогоцінностями, гетьман відступив від Львова. Повертаючись, козаки мали бій під Озерною з татарами, які поспішали на допомогу полякам. Битва закінчилася безрезультатними переговорами хана з Хмельницьким. У цій битві 18 листопада був тяжко поранений сотник Бенюга, який помер і похований на околиці Тернополя, сьогодні його могила у Парку національного відродження. Озерна не раз вітала у себе гетьмана війська запорозького Б. Хмельницького. З тих часів на озернянській землі залишилася могила полеглих козаків, невисокий пагорб якої піднімався над землею при автошляху з південного боку «кривулі», де дорога на Зборів відхиляється на північний захід. Коли утворився в Озерній колгосп, пагорб могили зрівняли з землею.

У 1740 році внучка короля Марія Кароліна де Буйон продала маєток Радзівіллам. В Озерній був замок, який знаходився на земляних валах, де сьогоднішня лікарня. Пізніше його зруйнували кочовики. Збігали десятиліття. На місці зруйнованого, завмерлого містечка, на старих згарищах з'являлися нові житла. Озерна почала оживати, у 1772 році вона мала 150 осель.

Панування Корони Польської тривало до 1772 року, коли внаслідок першого поділу Польщі Озерна, як і Галичина, відійшла до Австрійських володінь монархії Габсбурґів. Це більш як 400 річне панування Польщі принесло сюди важкі випробування. Поступово посилювались національне та релігійне гноблення і експлуатація селян польськими феодалами. Зростали панські фільварки за рахунок селянських земель і одночасно збільшувалась панщина. Польські магнати встановили важкий панщизняний режим - селяни працювали іноді до п'яти днів на тиждень на панських ланах. Це змушувало їх чинити опір експлуататорам, траплялись селянські повстання.

Австрійський періодРедагувати

Після прилучення в Галичини до Австрії, цісар Йосиф II зменшив дні панщини, а в 1848 році під загрозою революції панщину знесли. Одначе українським селянам не прийшла воля цілковито даром, вони мусили платити так званий «іденізаційний податок» аж до 1912 року. Але сплата податку було не найгіршим, чого не можна сказати про забутий "дух свободи" та світогляд вільної людини селяни не вміли користуватися тією свободою. Вікова культура приниження людської гідності викарбувала у них невидиме тавро меншовартості. В Озерній побудували хрест на пам'ять знесення панщини й довгі роки оспівували ту подію у своїх піснях.

У 1884 році в Озерній налічувалося 4939 мешканців, у тому числі греко-католиків — 2284, римо-католиків — 1602, євреїв — 1043, інших − 10. Вміли читати лише 310 осіб. В центрі містечка була дерев'яна церква, мурований у 1864 році костел, до якого крім римо-католиків Озерної, належало ще й 200 прихожан з Богданівки і 40 з Білківців. Всього до римо-католицької парафії в Озерній належало тоді 13 сіл. Була тут двокласна школа з польською мовою викладання, відкрита у 1858 році, де навчалося 134 учні із 600 дітей шкільного віку. Були у ті роки в містечку лікар і постерунковий. З ремісників п'ять ковалів, чотири різники, кушнір, ткач, слюсар, швець, бляхар.

Для такого містечка ремісників було мало. Щопонеділка в Озерній оживав великий ринок. Сюди з'їжджалися на торги зі Зборова, Козови, Кізлова, Тернополя і навколишніх сіл. Часто бували гончарі. В більшості торгували прядивом, якого було досить багато, худобою, зерном, яйцями і іншим. Корів і коней на цей час селяни мали по кілька штук. Пасіки тримали в полі, оточуючи їх земляним насипом, щоб оберегти від вітрів. Задокументовано було 880 бджолосімей. Дров на паливо було дуже мало. В печах палили в основному соломою. За дровами треба було їхати кілька десятків кілометрів.

Головним заняттям мешканців було землеробство. Ним займалися і окремі євреї, котрі давали бідним селянам землю на спілку або використовували для її обробітку найману силу.

Певним стимулом для розвитку Озерної стало будівництво одноколійної залізниці Львів — Тернопіль — Підволочиськ, яка проходила через Озерну і з'єднала внутрішні райони Австро-Угорщини з залізничною мережею підросійської України. У грудні 1870 року по ній пройшов перший поїзд. Тоді була побудована дорога з містечка до залізничної станції. Під час прокладання дороги було розкопано частину земляного валу, що знаходився за містечком де знайшли останки найдавніших поховань. Під кінець минулого століття головну дорогу, що прямує тут зі Зборова на Тернопіль вимощено каменем — в Озерній з'явилась, так звана «цісарська дорога».

Минали віки. Озерна жила і розвивалася. Її мешканці займалися землеробством, гончарством, скотарством, шевством та іншим ремеслом. А великий став та лісові зарослі давали матеріал для додаткових промислів.

Наприкінці XIX століття в Озерній лютувала особливо небезпечна пошесть — холера. На нашій планеті вона залишила 2 млн трупів. Неможливо встановити, скільки ця пандемія забрала жертв у містечку. Залишилось тільки місце, де хоронили їх. У Зборові вимерло тоді близько 14% мешканців.

На початку нинішнього століття в Озерній записував перекази і пісні друг Івана Франка український фольклорист і перекладач, вчений-етнограф Осип Роздольський (1872—1945 рр.). Зібране видрукував у фольклорних виданнях «Галицькі народні казки», «Галицькі народні новели», «Галицько-руські народні мелодії». Збірка «Галицько-руські народні мелодії» складалась із 1500 пісень.

Перша світова війнаРедагувати

 
Хрест пам'яті борців за свободу України

24 серпня 1914 року до Озерної увійшла 40-тисячна російська армія під командуванням генерала Федченка. Упродовж півгодини всі хати були заповнені солдатами, що відбирали хліб у селян.

До Озерної доходили чутки, що Українські Січові Стрільці завзято б'ються на стороні Австрії, щоб вибороти від російських посягань не тільки Галичину, але й всю Україну. Одночасно оповідали, що угорці й поляки вбивали багато українців без суду і доказаної вини. Очевидно, російська влада була наставлена до галицьких українців вороже. Губернатор Галичини граф Бобринський заборонив видавати українські часописи, заборонив діяльність «Просвіти» і Наукового Т-во ім. Шевченка та всі інші організації, школи русифіковано, церква переслідувана. На місце вивезеного в глибину Росії Митрополита Шептицького надіслано російського православного єпископа Євлогія. Переведено масові арешти серед українців.

На весні 1915 року австро-німецькі армії проломили російський фронт під Горлицями і посунулися аж під Львів.

Росіяни видали наказ забрати всіх чоловіків віком до 50 років і всю худобу та коні. Найближчої ночі усі чоловіки поховалися в криївках та в збіжжі на полі. При забиранні худоби солдати мусили зводити бій з жінками. На допомогу солдатам прислали кінний відділ. Жінок били нагайками і прикладами крісів, жінки кидалися на солдатів, дряпали їм очі, через що команда росіян дала наказ відступити від жінок.

У червні 1916 року завдяки зраді чеських полків російські війська проломили німецько-австрійський фронт і посунули на захід. Фронт стабілізувався і простояв на Стрипі один рік. На Січове Стрілецтво тоді покладали великі надії. Однак Австро-угорські війська давали хороший відсіч ворогові.

У 19191920 роках через Озерну війна пройшла польсько-радянська війна. Українські солдати провели погроми проти єврейського населення, пограбування в частині села де жила єврейська громада. Червона армія дещо допомогла захистити євреїв. Потім прийшли польські легіони і вбивства євреїв відновилися.

Серед українських підприємців був Гриценко Михайло, що мав склад біля залізничної станції. Бізнес вели поляки (їхні прізвища на могильних плитах цвинтаря), а також євреї (розстріляні біля фільварку). В місті були: масло-завод, молочарня, пекарня, млин та інша інфраструктура.

Друга світова війнаРедагувати

З початком війна 1 вересня 1939 року, ще в перші її дні було видно безпорадність, безвихідь польського війська. Згодом в Озерній не було польських військових. А 17 вересня більшовики перейшли кордон та просувалися на захід. 18 вересня 1939 р. радянські війська, військова техніка, обози йшли безперервним ланцюгом центральною дорогою Озерної на захід.

2 липня 1941 року німецькі війська вступили в Озерну. Вони були добре обмундировані і озброєні та повністю віддані ідеям фюрера. До їх приходу на головному тракті в центрі села було споруджено високу браму, прибрану прапорами української і німецької держав. Було проведено маніфестацію з нагоди відродження української належної держави. На другий день німецькими військами на марші в село було вбито 18 озернянських селян, які у цей день косили неподалік свої ділянки поля. Війська, що наступали побачили чоловіків, зібрала їх, почали допит, та для мешканців села німецька мова була незрозуміла. Лише з-поміж інших почувши слово «рус», один із селян кивнув ствердно головою, так, ми русини (українці). Бо ж довго називали українців русинами, і самі українці часто так називали себе. Проте німці зрозуміли «рус», як російський, внаслідок чого були вбиті 18 чоловік.

Джерела свідчать, що усе єврейське населення села було знищено німцями і їх українськими посібниками у 1941 році [4]. До 1942 року в селі не залишилося жодного єврея.

Село знаходилося під нацистською окупацією з 2 липня 1941 по 18 липня 1944 роки. У березні 1944 року німецькі війська в Озерній зупинили наступ противника. І до 18 липня річка Восушка з прилеглими до неї видолинками протягом майже 4-х місяців розділяла лінію фронту двох таборів. Передова фронтова лінія німецьких військ проходила околицею села, радянських - на другому боці річки на відстані 100—150 метрів в полі. Таким чином, основна частина Озерної була підконтрольна німецьким військам. Радянським військам були підконтрольні хутори - територія від Тернополя (Кути), хутори від села Покропивна, біля лісу.

У земляному валі біля церкви німці збудували великий бункер. Його довжина становила близько 20 м, куди вело три входи. Тут знаходилося командування ділянки фронту. Під час протистояння у селі, усі його мешканці були виселені німецькими військовими, а хто не виконував їхнього розпорядження-розстрілювали, що вчинили з Бартком Слоняком (якому було близько 90 років), що хотів перебути час протистояння у своєму підвалі.

З приходом в Озерну радянської влади, молодь села вирішила поповнити ряди УПА. У серпні 1944 року у Розгадівському лісі було організовано збір повстанців.

З Озерної в Розгадівський ліс добиралися: Теодор Леськів, Володимир Леськів, Нестор Романів, Петро Буль, Теодор Демидяк, Андрій Демидяк, Богдан Волошин, Володимир Січкоріз, Михайло Беззубка, Микола Осадця, Софрон Яворівський, Ярослав Штогрин, Володимир Вонс, Михайло Дудар. Через декілька тижнів, про дислокацію новоорганізованих сотень УПА дізналися більшовики і спрямували сюди великі сили озброєних підрозділів, зав’язався жорстокий бій, у ньому загинули і мешканці села Теодор Леськів і Андрій Шпак.

У визвольній боротьбі брали участь такі жителі Озерної:

  • Василь Богач «Крутий». Член ОУН. У червні 1945 року загинув у Чернихівському лісі під час облави.
  • Нестор Берестецький, симпатик ОУН. Загинув на Волині.
  • Мирон Берестецький. У 1945 році при сутичці з більшовиками загинув в селі Ярчівці.
  • Йосип Волошин «Скоб», «Ярема». Член ОУН, загинув 7 вересня 1945 року в Струсівському лісі.
  • Лукія Вонс «Уляна» — підрайонова (УЧХ) на Зборівщині, місце загибелі невідоме.
  • Володимир Волошин «Вишня». Член ОУН. Страчений більшовиками 4 травня 1945 року.
  • Іларій Волошин «Топір» — районовий керівник СБ, загинув у бою з кадебістами 13 січня 1949 року.
  • Софрон Вонс, загинув в селі Озернянка восени 1948 року.
  • Ярослав Дацко, симпатик ОУН, загинув в липні 1945 року на Івано-Франківщині.
  • Софрон Демидяк «Вир», член ОУН, загинув у жовтні 1944 року на озернянських полях коло Марущаків.
  • Теофіл Дзвінярський «Чайка». Загинув у бою з більшовиками у 1950 році в селі Кабарівці.
  • Євгенія Зварич «Мурашка» — повітовий провідник УЧХ, член ОУН, загинула 7 вересня 1945 року в Струсівському лісі.
  • Володимир Кутний «Гайда», член ОУН, загинув у селі Данилівці 15 лютого 1945 року.
  • Василь Романишин, загинув у Карпатах.
  • Микола Кокотко, загинув 23 березня 1945 року в бою з більшовиками на озернянських полях під Покропивною.
  • Іларій Кокотко, член ОУН, помер в тюрмі міста Томськ (Росія) після допитів і тортур.
  • Теодор Леськів, симпатик ОУН, стрілець УПА, загинув у 1944 році в бою з більшовиками у вересні біля села Вулька Бережанського району.
  • Михайло Любачівський «Кармелюк», бойовик СБ, 10 травня 1946 року тяжко поранений в Озерній, незабаром помер.
  • Ярослав Любачівський «Човен»,член ОУН, загинув у квітні 1945 року в Озерній.
  • Теофіл Марущак, загинув 23 березня 1945 року в нерівному бою з більшовиками на озернянських хуторах під Покропивною.
  • Андрій Муравський, член ОУН, у січні 1945 року загинув на хуторах села Плавуча Велика.
  • Володимир Марущак, симпатик ОУН, у 1950 року важко поранений в селі Грабківці, помер в тюрмі міста Тернопіль.
  • Андрій Сютра, член ОУН, загинув восени 1944 року в бою з більшовиками біля села Велика Плавуча.
  • Петро Сілінський, боєць УПА, у жовтні 1944 року загинув у бою на околиці Озерної.
  • Андрій Шпак, боєць УПА, загинув у бою з більшовиками неподалік села Вулька на Бережанщині 15 вересня 1944 року.
  • Павло Штогрин «Білий», ройовий УПА, загинув у 1951 році в селі Озерянка.
  • Іларій Штогрин, стрілець УПА, загинув у 1945 році.
  • Михайло Парадюк, стрілець УПА, загинув у вересні 1944 року в Бережанському лісі села Вулька.
  • Андрій Яворівський «Жук», бойовик СБ, у травні 1945 року загинув на озернянських полях під Покропивною.
  • Микола Яцків, бойовик СБ, загинув у червні 1945 року в бою з більшовиками між селами Мала Плавуча і Красна.
  • Володимир Ульчак «Зруб», один з перших членів ОУН в Озерній, розстріляний німцями в липні 1941 році.
  • Петро Осадця «Дуб», ветеран ОУН-УПА, у липні 1944 важко поранений в бою з німецькими загонами. Помер в 1995 році.
  • Євген Христинич «Байда», член ОУН з 1942 року, у травні 1945 року під час облави захоплений пораненим в криївці села Годів, відбував тюремне покарання в таборах Комі АРСР. Помер у 1990 році.
  • Ярослав Христинич «Куліш», стрілець УПА, 1947 року вивезений в Кемеровську область Росія, повернувся в Озерну у 1957 році.
  • Володимир Гоца, стрілець УПА, у 1946 році «з’явився з повинною», був засуджений на 10 років тюремного ув’язнення. Загинув у тюрмі 21 листопада 1949 року.
  • Ярослав Штогрин, у 1945 році «з’явився з повинною», засуджений на 10 років тюремного ув’язнення, по дорозі до місця ув’язнення загинув.
  • Софрон Яворівський, у вересні 1944 року повернувся з розпущеної сотні УПА додому, був заарештований у квітні 1946 року, засуджений на 20 років тюрми.
  • Михайло Панчишин, у 1944 році прилучився до УПА, з розпущеної сотні повернувся додому, у 1946 році легалізувався. 2 травня 1949 року арештований, засуджений на 25 років. Звільнений у 1957 році.

Озернянці самовіддано допомагали учасникам визвольних змагань попри висліджування, доноси, репресії. Серед таких - це зв’язкові, які постійно мали контакти з повстанцями: Берестецька Ольга Степанівна, Берестецька Ольга Теофілівна, Марущак Стефанія, Сілінська Марія, Яворівська Ольга, Беззубко Емілія, Вонс Зиновія Василівна, Кутна Калина, Шидлівська Ганна.

За підтримку зв'язків з ОУН-УПА були заарештовані і відбували покарання в таборах: Василь Волошин, Петро Дубина, Софія Дубина, Іван Дубина, Степан Демидяк, Степан і Зиновія Бідак, Петро Буль, Ганна Вонс, Федір Угодовський, Омелян Берестецький, Текля Шкрабінська, Марія Бабяк і ще 27 озернянців.

Були депортовані в Сибір: Теофіль Буль з сім'єю, сестри Ганна і Ярослава Берестецькі, Павло Волошин з сім’єю, Михайло Гриценко, його дружина і четверо дітей. Степан Штогрин з сім’єю, залишились навічно в сибірській землі. Михайло Яворівський, Теоділь Яворівський, Павло Волошин, Марія Леськів, Володимир Карпінський.

Післявоєнний періодРедагувати

Після війни Озерна почала відбудовуватися, ремонтуючи пошкоджені будинки, стягуючи додому дошки з бліндажів, бункерів, окопів. Розбирають розбиті будівлі школи, колишні єврейські крамниці - усе використовувалось як будівельний матеріал.

Шанованою людиною був священик о. Додик.

У 1951—1952 роках Озерна була радіофікована. Першим головою радіо-станції села був Беззубка Євген.

Стали жертвами більшовицького терору: Василь Грищенко, Василь Дубина, Іван Оленсевич, Володимир Романишин, Семен Перейма, Іван Прокопенко, Володимир Стайничий, Петро Христинич, Євген Волошин.

Після ліквідації Зборівського району 19 липня 2020 року підпорядковується Тернопільському району[5].

Визначні місцяРедагувати

Церква Пресвятої ТройціРедагувати

 
Церква Пресвятої Тройці

40 метрів західніше Будинку культури, у центрі села знаходиться церква Пресвятої Тройці, побудована в 1893 році (так вказано в одному із церковних документів за 1932 рік), висота якої 35 метрів, розписана в 1929 році Павлом Ковжуном та Михайлом Осінчуком в українському візантійському стилі. Храм поблагословив блаженний парох Е. Яличко 15 квітня 1922 року. В церкві є дерев'яний престол, на якому знаходяться мощі святого священномученика Йосафата, оправлені в хрест. На бічних престолах є ікони Пресвятої Діви Марії і серце Ісуса Христа. Є дві сповідальниці, крилас, амвон, округлий з іконою Святого Йосафата.

На церковній ділянці у 3 тис. м²., яка обведена металевою огорожею, розмістилася дзвіниця з чотирма аркадними гніздами під дзвони, збудована 1907 р. Три нинішні дзвони були зняті під час нацистської окупації вночі мешканцями села, і за твердженням окремих парафіян, закопані неподалік дзвіниці. Проте їх не знайшли і до сьогодні.

На території церкви знаходяться 4 дерев'яні хрести. На одному табличка з написом: «988-1988 рр. Хрест на пам'ять 1000-річчя хрещення Русі». На другому хресті табличка з написом: «1994 року Божого відбулася місія в селі з 17 по 24 липня. Місію проводив Ієромонах Степан Федчишин». На двох інших написів немає.

У 1994 році в огорожі з північної сторони збудовано нову аркову браму, яку розмалював художник Озерної Д.Артемович, А в 1995 р. тут збудовано невеличкий двоповерховий будинок, що є в розпорядженні і під наглядом священика. У 1970 році всі малярні роботи, що всередині церкви, поновлено. На сьогоднішній день проводиться реставрація зовнішнього вигляду храму: позолочено великий і малий куполи, наново поштукатурено стіни…

БрамаРедагувати

 
Село Озерна на березі річки Восушки, 1869 рік. Карта Францисканської метрики (Franziszeische Landesaufnahme)

Колись село знаходилося на території, яку займають тепер тваринницькі ферми, зерносклад, картоплесховище і далі поля на схід. Після одного з нападів кочовиків, коли село було пограбоване і зруйновано і багато його жителів винищено, життя у ньому стало занепадати. Ті, хто вижили в лісах, очеретах ставу, для будівництва нової оселі вирішили вибрати надійніше місце. Таким обрали територію, де в сучасності знаходиться центр Озерної. Вона тоді була півострівцем. Зі східної сторони її омивали води ставу, а з південної і північної її допливи. Це нове поселення назвали Заозерна. Місцевість була незахищена водою, крім західної сторони. Тому тут мешканці спорудили ще й заплив, при розкопуванні якого утворилися земляні вали. Нове поселення майже навколо оточила вода. У кінці запливу місцеві побудували велику браму, яка була єдиним місцем в'їзду в село. З північного боку брами насипали земляний вал, який був висотою близько 2 метрів і зберігся до 50-х років XX століття.

Коли село вийшло за межі брами, його стали називати Велика Озерна, а згодом Озерна. Тоді про браму лише нагадувала вулиця Забрамська. В 1999 році вирішили збудувати нову браму на честь 530-річчя заснування Озерної.

21 липня 1999 року брама була освячена, на відкритті брами було багато односельців, гостей.

КостелРедагувати

 
Костел

Римо-католицька парафія в Озерній діяла з 1636 р. Нинішній мурований костел було освячено в 1864 р. 

ШколаРедагувати

У приміщенні, що колись належало лікарю єврею Літваку, розмістилася школа, де у 1944—1945 н.р. навчалося 172 учні, працювало 8 вчителів.

У 1948—1949 н.р. школа зайняла і будинок колишнього польського проборства, де в 1949—1950 н.р. було відкрито 8-й клас, а в 1951—1952 н.р. в Озерній школа стала середньою, у якій уже в наступному навчальному році нараховувалося 740 учнів і 36 вчителів.

Довгочасними директорами школи були С.Пригода, П.Чернявський, А.Вальчук, 3.Лотоцький, Л. Г. Корнак. В 1978 р. Озернянська середня школа дістала нове триповерхове приміщення за рахунок прибудови.

25 травня 2018 року село Озерна викликало переполох в мережі через повернення «радянської» моди в школі. Замість традиційних на Галичині вишиванок на свято останнього дзвоника випускники надягли форму зразка кінця 1980-х — початку 1990-х — таку, як носили їхні батьки у часи піонерії і комсомолу. Цілими класи прийшли на шкільну лінійку в коричневих або синіх сукнях з мереживними комірцями і манжетами, у білих фартухах, підколінках, а волосся збирані у хвіст з білими бантами. Хвилю обговорень викликала фотографія з учнями в «радянській» формі з села Озерна, яку опублікувала на своїй сторінці в Facebook львівська журналістка Галина Терещук[6].

Будинок культуриРедагувати

 
Будинок культури

До 1953 р. клуб, що був під керівництвом М.Чіпака, знаходився в одному із залів колишнього «людового дому». У 1953 р. для нього виділено дещо відремонтоване приміщення колишньої «Просвіти».
Сюди, у 1956 р., на посаду завідувача клубом приходить майбутній відомий гуморист Євген Дудар. У клубі збільшено кількість сидячих місць у залі, придбано декорації сцени. 1957 року Євген Дудар покинув завідування клубом у зв'язку з виїздом на навчання. 1969 р. завідувачем став Є.Кузьмин, котрий запросив працювати з драмгуртком артиста Тернопільського драмтеатру ім. Т.Шевченка М. Коцюлиму. Останній щиро взявся за довірену йому справу. У 1972 р. став до ладу новий будинок культури.

На сцені будинку культури виступали відомі в Україні і далеко за її межами артисти, ансамблі, хори, цирки. Тут слухали знаний багатьом країнам світу хор ім. Верьовки, вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка», ансамблі Київського, Прикарпатського військових округів, артиста Й.Кобзона. Тут проводив свої творчі вечори відомий український сатирик, заслужений діяч мистецтв, виходець з Озерної Євген Дудар.

Директору Є.Кузьмину в 1988 р. присвоєно звання «Заслужений працівник культури». Усе те в озернянському закладі культури було, до певної міри він був джерелом культурного і духовного збагачення мешканців села.

Пам'ятник Т. Г. ШевченкуРедагувати

 
Пам'ятник Т. Г. Шевченку

Пам'ятник Т. Г. Шевченку був побудований у 1951 році. Він спочатку знаходився біля Озернянської школи. Але у 80-і роки у зв'язку із розширенням дороги його перенесли і поставили біля будинку культури. Вулицю, на якій стоїть зараз пам'ятник, названо на його честь.

Славетний син України стоїть на гребені слави. В руках у нього «Кобзар». На бетонній плиті написано золотими літерами: «Тарас Григорович Шевченко 1814—1861 рр.»

Капличка Пресвятої БогородиціРедагувати

Капличка Пресвятої Богородиці споруджена на кошти Калушки Богдана Івановича. Цей мистецький витвір присвячено дочці Наталі, котра трагічно загинула.

Над спорудженням каплиці працювало багато людей. Зокрема, архітектор Кіт М. Д., художники: Демкович. П., Миколовчук М.. Козловський В., скульптор: Маклош Пітер, будівельники Завальнюк І,, Завальнюк В., Завальнюк Б., Кутний В.

Освячення відбулося 14 жовтня 2002 року. Були присутні: Отець Іван (парох села), отець Степан (парох Зборова), жителі села, гості. При вході до каплиці стоять три хрести, що символізують три тисячоліття. В центрі — мармурова — статуя Матері Божої та ікони, мозаїчне панно «Пресвята Трійця».

Від каплиці сходи ведуть, до артезіанського джерела, яке оформлене у вигляді чаші. Трохи далі — мозаїчна ікона «Хрещення Господнє». Каплиця вражає своєю красою і величністю. Це справжній витвір мистецтва.

Козацька могилаРедагувати

У 1648 році Богдан Хмельницький з козаками, прямуючи до Львова, проходив через Озерну. Наступного року лицар козацької слави на західній околиці села готував своє військо до Зборівської битви.

Таким чином, Озерна не раз вітала в себе славного сина українського народу — гетьмана війська Запорізького Богдана Хмельницького. З тих часів на Озернянській землі залишилася могила полеглих козаків, невеликий пагорбок, який піднімався над землею при автошляху з південного боку «кривулі», де дорога на Зборів відхиляється на північний захід. Коли утворився в Озерній колгосп, пагорбок зрівняли з землею. Лише у 80-і роки могила була відновлена.

Меморіальний комплекс загиблим воїнам у другій світовій війніРедагувати

 
Меморіальний комплекс загиблим воїнам у німецько-радянській війні

Після Другої світової війни в селі побудували меморіальний комплекс загиблим радянським воїнам. Комплекс побудований у вигляді стіни, з правого боку якої висічено фігуру солдата. Воїн стоїть, піднісши автомат вгору.

Трохи нижче розміщені прізвища жителів Озерни, які загинули на фронтах Німецько-радянської війни. Перед стіною викладений плитами майданчик, у центрі якого розміщений вічний вогонь. По боках комплексу ростуть ялинки, а позаду розкинувся парк. Автори пам'ятника — скульптор Валентин Подольський, архітектор Валентин Агарков.[7]

ВалиРедагувати

«Вали» — територія села, що в давні часи була оборонною спорудою. Після чисельних нападів кочових племен і значних грабунків села, жителі вирішили знайти надійніше місце. Зі сходу територія омивалася водами ставу, а з півночі і півдня — болотистими територіями оточена. Незахищеною залишилася лише західна сторона. Тому тут мешканці спорудили ще великий рів, який був заповнений водою. При його розкопуванні утворилися земляні вали (які також носили оборонний характер).

На сьогодні збереглися лише фрагменти цих укріплень.

Пам'ятник героямРедагувати

Кокотко М.П,

1920-29.03.1945

Клапко С. П.

?-29.03.1945

Марущак Т. І.

1923-29.03.1945

Лесенюк О."Круглий"

1923-21.04.1948

Медвідь М."Калинович"

1907-21.04.1948

Приймак І."Данилко"

1920-21.04.1948

У 1995 році жителі села Озерна Бідак О., Матущак Я., Леськів Я., Петренчук П., Шемета М., Федак В., Яворівський Б. — збудували на цвинтарі могилу на місці поховання повстанця УПА М. Кокотко, з яким разом загинули і два його побратими по зброї, що сталося на полях від Покропивної при сутичці з більшовиками 29 березня 1945 р. Тіло повстанця Кокотко вночі привіз на цвинтар з поля бою Теодор Ульчак, а рідні похоронили.

На могилі вписано і повстанців, які полягли від ворожих рук в озернянському лісі 21 квітня 1948 р.

15 жовтня 1995 року (святкували Покрову) о. Іван посвятив могилу. Після посвячення тут мали слово: депутат Верховної Ради України А. Зарудний, голова адміністрації району В.Колінець, голова НРУ Зборівщини П. Петринчук, член товариства СУ Зеновія Бідак.

Місця похованьРедагувати

  • В Озерній є декілька цвинтарів, земля яких протягом більше як 500 останніх років приймала на вічний спокій своїх мешканців. Як свідчать надгробні плити, знайдені при проведенні земляних робіт, один з цвинтарів Озерної знаходився між колгоспним зерноскладом і забудовами житла при автошляху.
  • Другий цвинтар розміщався на земляному валі коло церкви. Про це розповіли ще піввіку тому тодішні старожили, а підтвердили викопані тут тепер при спорудженні при церковної будівлі людські черепи.
  • Третій цвинтар, про який добре знали старожили 50-х років, містився при колишній старій церкві. Останні поховання на ньому були проведені коло 160 років тому.
  • Четвертий цвинтар, що тепер знаходиться на західній околиці села, дістав свій початок близько 160 років тому, про що говорять перші надмогильні написи, які було нанесено у 1836 р. Розміри цвинтаря на сьогодні 300x160 м. Можна припустити,з огляду на його площу та кількості мешканців в Озерни в ті часи,що тут похоронено до 13-14. тис. її односельчан. У 1975 р. теперішній цвинтар було розширено у західному напрямку. На старому цвинтарі є багато могил і військових.
  • Ще одне місце поховань — цвинтар жертв епідемії холери. Він заріс тепер травою, проте серед бур'янів чітко вимальовуються пагорбки могилок. Цвинтар знаходиться за 150 м з південної сторони дороги, що з'єднує вулиці Довгу та Зарудку за 100 м від Зарудки. Розміри його 50x60 м.
  • Шосте місце поховань в Озерній — на якому хоронили євреїв, розміри його 40 х 80 метрів. Судячи з могил — тут похоронено більше тисячі померлих. А ще тут є велика братська могила жертв ліквідації у 1943 р. єврейського табору. Місце поховань перебуває у полі на 250 м південніше від початку нинішнього озернянського цвинтаря.
  • І останній, сьомий в Озерній цвинтар — «Хрести», що знаходиться близько 300 м на захід від сьогоднішнього приміщення озернянської лікарні. Тут є 70 могил (7 рядів по 10 могил). Ось напис на пам'ятнику, що встановлений на одній з могил:


RAJMUND CHATRNY
STRELEC I ROTY
3.csl.STREL.PLUKU
28.IV.1893
VPRIBRAMI
+21.VI.1917
PO ZRANENI U ZBOROVA

Під час Першої світової війни два батальйони чеського корпусу, 28 полку піхоти австрійської армії, у якому служили тільки чехи, перейшли 3 квітня 1915 року на перевалі Дукля в Карпатах разом зі своїми офіцерами на сторону Росії під звуки своєї полкової капели.

З чеських військовополонених були створені спеціальні військові частини, які воювали в складі російської армії проти німців. Ті що загинули в боях, поховані, як свідчить напис на пам'ятнику, що знаходиться на одній з могил, на цвинтарі «Хрести».

Відомі людиРедагувати

  • Художник Гриценко Володимир.
  • Довгочасний директор школи Степан Пригода.
  • Мати-героїня Гриценко Марія.
  • Жертва більшовицького терору — правник, адвокат Євген Волошин.

НародилисяРедагувати

  • Януарій Бортник (1897—1938) — український режисер і актор.
  • Василь Гоца (1885—1937) — український громадський і освітній діяч, диригент, жертва більшовицького терору.
  • Льонгін Січкоріз (нар. 1921) — український вчений в галузі фармакології, професор кафедри фармакології (1974—1999), декан медичного факультету Львівського медичного інституту (1974—1975).
  • Священик о. Василь Додик, служив у с. Озерна з 1939 до 1981 року, похований на сільському кладовищі.
  • Отець Іларіон Карп'як, народився у Озерній біля Тернополя. (1919-1989). Був парохом у Радехові Львівської області,докторант богослов’я, духовний отець .
  • Володимир Зварич (1919—1998) — український вчений-нумізмат, археолог.
  • Євген Дудар (нар. 1933) — український письменник-сатирик, артист розмовного жанру, публіцист.
  • Микола Кузьмин (1881—1955) — сенатор Польщі[8][9]
  • Ігор Огірко — український математик, доктор фізико-математичних наук (1990).[10]

Після ліквідації Зборівського району 19 липня 2020 року підпорядковується Тернопільському району[5].

Пам'яткиРедагувати

У 2012 році було видано брошуру "Історичні пам'ятки села Озерна" спільно з учнями ЗОШ I-III ст. с. Озерна, товариством "Просвіта" і Молодіжним націоналістичним конгресом. Матеріали зібрали учні ЗОШ I-III ст. с. Озерна: Затурська Ольга, Лотоцька Тетяна, Скидан Олександра, Лемішка Володимир, Кузьма Дмитро, Яворівська Ліля, Наконечна Наталя.

В селі Озерна вже кілька років відбувається регулярне видання місцевої газети "Озернянська правда" в якій описуються усі новини в Озернянській сільській громаді.

ПриміткиРедагувати

  1. Історія міст і сіл
  2. Прогноз погоди в с. Озерна
  3. Похід на Москву / П. Блавацький. – Київ: Видавець Корбуш, 2020. – 208 с. ISBN 978-966-2955-49-1
  4. JewishGen. Архів оригіналу за 5 січень 2009. Процитовано 28 березень 2009. 
  5. а б Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  6. Замість вишиванок на шкільних лінійках Галичини все частіше видно коричневі сукні з білими фартухами // povin.com.ua, 27 травня 2018
  7. Мисько Е. Пам'ять // Жовтень. — 1980. — № 5 (427). — С. 112, 155.
  8. 27 травня. Цей день в історії Тернопілля
  9. [1]. — S. 178. (пол.)
  10. [2]

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Зовнішні відеофайли
    Мешканці Озерної зібрали майже 17 тонн продуктів для бійців на Сході на сайті YouTube // Телекомпанія TV-4. — 2015. — 15 вересня.