Відкрити головне меню

Федір Данилович Овчаренко
Ovcharenko.jpg
Народився 8 лютого 1913(1913-02-08)
Василівщина
Сумський повіт, Харківська губернія
Помер 25 грудня 1996(1996-12-25) (83 роки)
Київ
Україна Україна
Поховання Байкове кладовище
Місце проживання Київ
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Національність українець
Діяльність хімік
Alma mater Глухівський педагогічний інститут
Сфера інтересів колоїдна хімія
Заклад Інститут загальної та неорганічної хімії АН УРСР,
Інститут колоїдної хімії та хімії води АН УРСР
Вчене звання Академік НАН України
Науковий ступінь доктор хімічних наук
Член НАН України
У шлюбі з Касьяненко Інга Володимирівна
Нагороди Державна премія УРСР у галузі науки і техніки — 1969

Фе́дір Дани́лович Овчаре́нко (8 лютого 1913, Василівщина — 25 грудня 1996) — український вчений у галузі колоїдної хімії, академік (1961), дійсний член Національної академії наук України та Нью-Йоркської академії наук, Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1969).

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 8 лютого 1913 року на хуторі Василівщина (нині Білопільського району Сумької області України), у багатодітній селянській родині (був наймолодшим із тринадцяти дітей, з яких, однак, вижили тільки четверо). Батько був середняком, відслужив 9 років у царській армії, брав участь у Російсько-японській і Першій світовій війні. Родина і батька і матері походила з земель колишніх Вольностей Війська Запорозького, звідки переселилися після 1775 року на Слобожанщину.

В 1934 році закінчив Глухівський педагогічний інститут. Працював там асистентом упродовж 1934—1936 рр. на кафедрі загальної хімії у професора Павла Христофоровича Гребіня, якого називав своїм учителем. У 1936 р. переїхав до Києва, працював вільнонайманим викладачем у 183 артилерійському полку, розквартированому у Києві, у вересні 1936 р. призвався до лав Червоної Армії, здобув спеціальність командира вогневого взводу. Чудом уник репресій у 1937 р., вчасно демобілізувавшись. У 19371941 рр. працював асистентом на кафедрі неорганічної хімії Київського ветеринарного інституту у професора Бориса Миколайовича Шершевицького (його дід Павло Шершевицький був другом Тараса Шевченка), який став наставником Ф. Овчаренка у хімічній науці.

У червні 1941 р. мобілізований на фронт. Служив командиром вогневого взводу у 386 Окремому зенітно-артилерійському дивізіоні Резерву Головного командування. В лютому 1942 призначений заступником командира батареї, у квітні 1944 — начальником штабу дивізіону. У червні 1944 призначений до штабу артилерії 2-го Прибалтійського фронту. Демобілізувався у Ленінграді у жовтні 1945 р.

Після повернення до Києва продовжував працювати на кафедрі неорганічної хімії Київського ветеринарного інституту (в 1945—1949 рр.). В лютому 1948 захистив кандидатську дисертацію, отримав звання доцента, став завідувати кафедрою (кафедра неорганічної та аналітичної хімії).

У лютому 1949 року перейшов до Інституту загальної та неорганічної хімії АН УРСР, директором якого був Антон Думанський, «дідусь вітчизняної колоїдної хімії». Під його керівництвом захистив у червні 1955 р. докторську дисертацію: «Гідрофільність глин і глинистих мінералів». У 1956 р. створив в Інституті відділ фізичної хімії дисперсних мінералів. Там працював до 1967 р.

У 1967 році створив і очолив Інститут колоїдної хімії та хімії води (ІКХХВ) АН УРСР. Директором ІКХХВ був до квітня 1968 р., коли перейшов на партійну роботу; проте залишився в Інституті завідувачем відділу і надалі. У 1983 році створив в ІКХХВ відділ природних дисперсних систем. На його базі в 1991 р. створив Інститут біоколоїдної хімії АН УРСР, який очолила його учениця професор Зоя Ульберг; перейшов працювати туди.

Помер 25 грудня 1996 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Після смерті Ф. Овчаренка було видано книгу «Спогади» (Київ, 2000).

 
Могила Федора Овчаренка
 
Меморіальна дошка

Академік НАН України за спеціальністю: колоїдна хімія, дата обрання: 18.04.1961

Наукові досягненняРедагувати

Основні роботи присвячено колоїдній хімії. Детально вивчив проблему ліофільно твердих дисперсних тіл і фізико-хімічну механіку водних і неводних дисперсій мінералів. Встановив механізм взаємодії різних дисперсних мінералів з полярними та неполярними дисперсійними середовищами і визначив товщину сольватних шарів на їхній поверхні. Показав роль гідрофільності у процесах структуроутворення. Розробив принципи одержання нових дисперсних матеріалів (адсорбентів, наповнювачів, структуроутворювачів із заданими властивостями) і колоїдних систем.

Є автором наукового відкриття (грудень 1988 року) — вибіркової гетерокоагуляції мікроорганізмів з колоїдними частками металів. Це наукове відкриття має фундаментальне значення, оскільки дозволяє видобувати «тонке золото» та інші цінні метали (срібло, платину) в родовищах із розсіяним вмістом цих металів у рудах (напр., Мужіївське родовище на Закарпатті), а також уникнути значного забруднення природного довкілля (що спостерігається при теперішніх технологіях із застосування ціанідів). Своє відкриття Овчаренко вважав підтвердженням ідеї Володимира Вернадського про біогеохімічну основу біосфери.

Учений є автором і співавтором понад 800 наукових праць, у тому числі ряду монографій, серед яких:

  • «Гідрофільність глин і глинистих мінералів» (1961) (рос.)
  • «Палигорськіт у бурінні» (1966)(рос.)
  • «Адсорбція на глинистих мінералах» (1975)(рос.)
  • «Каолін України: довідник» (1981)(рос.)

Партійна роботаРедагувати

Ще навчаючись у Глухівському педагогічному інституті, був обраний секретарем комсомольської організації інституту. Восени 1937 р., під час військової служби в 183 артилерійському полку, вступив до ВКП(б). Після повернення до Київського ветеринарного інституту (1945) був обраний секретарем парторганізації інституту. У 1949 обраний секретарем парткому Академії Наук УРСР.

У 1956—1958 роках завідував Відділом науки і культури ЦК КПУ. Показав себе українським патріотом, проводив українізацію всіх ланок суспільного життя (наполягав на переведенні на українську мову роботи партійних, радянських, судових органів, прокуратури, закладів торгівлі, в кінопрокаті, запровадженні викладання українською мовою у закладах середньої і вищої освіти), сприяв виданню «Української Радянської Енциклопедії», перевиданню Словника Бориса Грінченка, творів Олександра Олеся, відродженню журналу «Всесвіт» (1958). Все це викликало опір російських шовіністів.

З 1964 був депутатом Верховної Ради СРСР, очолював Товариство «Знання» України. Організував видання науково-популярного ілюстрованого щорічника Україна. Наука і культура.

29 березня 1968 року призначений секретарем ЦК КПУ з ідеології (до нього цю посаду займав Андрій Скаба). Був однодумцем Петра Шелеста. Відновив заходи, спрямовані на розвиток української національної культури: захищав Олеся Гончара під час цькування його за роман «Собор», і Сергія Параджанова, сприяв українським письменникам та історикам, зокрема виходу книг Олени Апанович «Збройні сили України першої половини XVIII ст.» (1970) і Раїси Іванченко «Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії і України» (1971), підтримував Миколу Киценка у створенні історико-культурного заповідника «Хортиця». Все це стало причиною незадоволення у Москві і зняття його з посади 10 жовтня 1972 р., коли новим керівником України вже був Володимир Щербицький. Наступним після академіка Овчаренка секретарем ЦК КПУ з ідеології став Валентин Маланчук.

РодинаРедагувати

Дружина — Касьяненко Інга Володимирівна — український фармаколог, доктор медичних наук, лауреат Державної премії України. Дочка — Наталія, доктор філологічних наук, завідувач відділу світової літератури Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України.

Пам'ятьРедагувати

У 1998 році ім'я Федора Даниловича Овчаренка присвоєно Інституту біоколоїдної хімії НАН України, створеному в 1991 році за його ініціативою. На будівлі інституту встановлено меморіальну дошку.

ПосиланняРедагувати