Обідняк Микола Іванович
Мико́ла Іва́нович Обідня́к (нар. 1925, с. Суворовка, Лутугинський район, Луганська область, Українська РСР, СРСР — пом. 2008, Мінськ, Білорусь) — радянський військовик часів Другої світової війни, розвідник 11-ї гвардійської окремої моторозвідувальної роти 14-ї гвардійської стрілецької дивізії 57-ї армії, гвардії рядовий. Герой Радянського Союзу (1943).
| Микола Іванович Обідняк | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||||||
| Народження |
25 вересня 1925 с. Суворовка, Лутугинський район, Луганська область, Українська РСР, СРСР | |||||||||||||||||||||||
| Смерть |
27 лютого 2008 (82 роки) Мінськ, Білорусь | |||||||||||||||||||||||
| Поховання | Мінськ | |||||||||||||||||||||||
| Країна |
 СРСР→ Білорусь | |||||||||||||||||||||||
| Вид збройних сил | сухопутні війська | |||||||||||||||||||||||
| Рід військ | піхота | |||||||||||||||||||||||
| Роки служби | 1943—1970 | |||||||||||||||||||||||
| Партія | КПРС | |||||||||||||||||||||||
| Звання |
 Підполковник | |||||||||||||||||||||||
| Формування | 14-а гвардійська стрілецька дивізія | |||||||||||||||||||||||
| Війни / битви | німецько-радянська війна | |||||||||||||||||||||||
| Нагороди |
| |||||||||||||||||||||||
Життєпис ред.
Народився 25 вересня 1925 (насправді — 1926, рік дописав собі при вступі до війська[1]) року в селі Суворовці (нині — Петро-Миколаївка Лутугинського району Луганської області) в багатодітній українській селянській родині.
Рано залишився без батька. Здобув неповну середню освіту. Під час вступу до школи ФЗН при шахті в Слов'яносербському районі дописав собі один рік. Після закінчення отримав спеціальність бурильника і деякий час працював на шахті в селищі Лотикове. Через хворобу матері був змушений повернутись додому. Закінчив курси механізаторів при колгоспі «Червоний партизан», працював трактористом у Волнухинській МТС.
З початком німецько-радянської війни евакуював майно МТС на схід, але поблизу Ростова-на-Дону потрапив у німецький полон. Здійснив втечу з тимчасового табору для полонених і повернувся в рідне село. До лютого 1943 року перебував на тимчасово окупованій території.
З лютого 1943 року — розвідник 11-ї гвардійської окремої моторозвідувальної роти 14-ї гвардійської стрілецької дивізії. Воював на Південно-Західному, 1-у та 2-у Українських фронтах. Брав участь у Білгородсько-Харківській і Полтавсько-Кременчуцькій операціях.
Особливо гвардії рядовий М. І. Обідняк відзначився під час битви за Дніпро. У ніч з 24 на 25 вересня 1943 року на двох рибальських човнах у складі штурмової розвідувальної групи з 7 чоловік під командуванням гвардії старшого лейтенанта А. В. Грязнова першим форсував річку Дніпро в районі села Пушкарівка (нині — в межах міста Верхньодніпровська Дніпропетровської області). Першим дістався правого берега і вогнем з ручного кулемета змусив супротивника відступити. Група зайняла ворожі окопи і протягом наступних двох діб відбила кілька контратак переважаючого чисельно супротивника аж до підходу основних сил дивізії. За цей час особисто знищив зі свого кулемета 12 солдатів ворога.[2] За цей подвиг керівник групи гвардії старший лейтенант А. В. Грязнов, а також гвардії лейтенант О. С. Шопін і гвардії рядові М. І. Обідняк і Г. Я. Токарєв були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
У подальшому брав участь у Львівсько-Сандомирській операції. Член ВКП(б) з 1944 року. У вересні 1944 року відкликаний з фронту й направлений на навчання. У 1945 році закінчив Курси молодших лейтенантів при Харківському піхотному училищі. З січня 1945 року — командир взводу автоматників запасного стрілецького полку, з вересня 1945 року — старшина автороти окремого автотранспортного батальйону в Південній групі військ. З 1949 року — старшина мотоциклетного батальйону.
У 1951 році закінчив Курси заступників командирів рот з політичної частини й призначений на посаду заступника командира роти окремого мотоциклетного батальйону. З 1953 року — секретар комсомольської організації артилерійського полку. У 1955 році екстерном закінчив Київське військове піхотне училище. З того ж року — секретар парторганізації стрілецького батальйону, з 1956 року — заступник командира з політичної частини окремої місцевої стрілецької роти в Білоруському військовому окрузі.
Починаючи з вересня 1959 року військову службу проходив у частинах РВСП. Обіймав посаду начальник квартирно-експлуатаційного відділення ракетного арсеналу в Столбцях (Білорусь), з липня 196о року — старший інженер з квартирно-експлуатаційної служби, а з липня 1962 року — старший інженер відділу матеріально-технічного забезпечення тієї ж частини. З серпня 1965 року — старший інспектор з режиму ракетного арсеналу в Михайленках.
З липня 1970 року підполковник М. І. Обідняк — у запасі. Мешкав у місті Мінську, до виходу на пенсію працював інженером на радіозаводі імені 50-річчя Компартії БРСР виробничого об'єднання «Горизонт». Вів значну громадсько-патріотичну роботу, очолював Раду ветеранів війни і праці Мінська, згодом — голова Комітету Героїв Радянського Союзу і Героїв Соціалістичної Праці Мінська і Мінської області, полковник армії Білорусі (1995).
Нагороди ред.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 грудня 1943 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм, гвардії рядовому Обідняку Миколі Івановичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 2488).
Також нагороджений білоруським орденом «За службу Батьківщині» 3-го ступеня (15.04.1999), радянськими орденами Вітчизняної війни 1-го (11.03.1985) та 2-го (04.10.1943) ступенів, Червоної Зірки (30.08.1944) і медалями.
Пам'ять ред.
У 2010 році на фасаді будинку, в якому мешкав М. І. Обідняк, встановлено меморіальну дошку.
Мемуари ред.
- Обедняк Н. И. «Рядовыми через войну», Заяц Н. Р. «К Параду Победы» / Лит. обраб. Трихманенко В. Ф. — Киев: Политиздат Украины, 1989. — ISBN 5-319-00207-6
Примітки ред.
- ↑ Обедняк Н. И. Рядовыми через войну. Заяц Н. Р. К Параду Победы / Лит. обраб. Трихманенко В. Ф. — Киев: Политиздат Украины, 1989. — 287 с.: ил.
- ↑ Сайт МО РФ «Подвиг народа»: Представлення до присвоєння звання Героя Радянського Союзу. (рос.). Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 10 січня 2016.