Оборонна церква в урочищі Монастирок

оборонна культова споруда, збудована приблизно в XV–XVI столітті за 2 км на південь від Бучача, пам'ятка архітектури національного значення

Церква Преображення Господнього в урочищі Монастирóк — оборонна культова споруда, збудована приблизно в XVXVI столітті, пам'ятка архітектури національного значення. Належить до триконхового типу церков. Залишки храму знаходяться в лісі за 2 км на південь від Бучача (Тернопільська область), на горі, що височіє над річкою Стрипою. Тут збереглися залишки давнього монастиря, від чого й сама місцевість дістала назву урочища «Монастирок».

Церква Преображення Господнього
Monastyrok.JPG
49°01′59″ пн. ш. 25°24′02″ сх. д. / 49.03313888891677408° пн. ш. 25.400638888916777347° сх. д. / 49.03313888891677408; 25.400638888916777347Координати: 49°01′59″ пн. ш. 25°24′02″ сх. д. / 49.03313888891677408° пн. ш. 25.400638888916777347° сх. д. / 49.03313888891677408; 25.400638888916777347
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування поблизу с. Жизномир та Бучача, Тернопільська область
Тип церква і руїни
Будівництво XV століття XVI століття

Церква Преображення Господнього. Карта розташування: Україна
Церква Преображення Господнього
Церква Преображення Господнього
Церква Преображення Господнього (Україна)
CMNS: Церква Преображення Господнього у Вікісховищі

Планування церквиРедагувати

Неправильна конфігурація решток огорожі, яка правила за укріплення, свідчить, що на території монастиря були й інші будівлі. Брама містилася в північно-західному куті монастирського двору.

Церква належить до типу триконхових оборонних храмів з високою вежею-дзвіницею. Мурована, стіни завтовшки 1,7-1,8 м. У наву, що має розміри близько 5,5×9 м, розкриваються майже рівноширока з нею східна апсида та південна і північна (частково зруйнована) екседри значно менших розмірів. У південній екседрі є високе кругле вікно, апсида вікон не має. З південного боку нави лише два віконні прорізи заввишки до 3 м, з напівциркульними перемичками. Північна стіна нави, що орієнтована в бік монастирської брами, — без вікон. Очевидно, це пояснюється оборонними потребами. Перекриття над навою, апсидою й екседрами не збереглися.

Основну оборонну функцію виконувала вежа, що вивищувалася над навою приблизно на 6 м. Загальна висота її становила близько 15 м (без даху). У західній стіні вежі був вхід до храму; над ним розміщувалися два бойові яруси, у яких було по одній стрільниці в кожному з боків вежі. Яруси сполучалися між собою середстінними сходами. Оскільки стрільниці зроблено на значній висоті й конструктивно вони призначені лише для обстрілу далеких підходів до храму, можна припустити існування над другим ярусом стрільниць третього бойового ярусу у вигляді консольної дерев'яної галереї для оборони прилеглої території. Ця істотна деталь доповнює реконструкцію споруди, запропоновану в «Нарисах історії архітектури Української РСР» (1957).

План церкви дуже схожий на план церкви святого Миколая в Бучачі.

ІсторіяРедагувати

 
Б. М. Стенчинський. Монастир у 1847 році.

Історія храму невідома, поширене в наукових джерелах датування його XVI сторіччям не аргументоване. Аналіз архітектурно-конструктивних особливостей споруди та її архаїчна типологія дають підстави припускати, що в XV сторіччі храм уже існував. Безперечно, історію цієї унікальної пам'ятки спроможні з'ясувати лише ґрунтовні дослідження, однак їх, очевидно, досі не виконано.

З історичних подій, що мали дотичність до монастиря на горі Федір[джерело?], Александер Чоловський-Сас зазначає лише турецький напад 1672 року, коли храм було спалено. На думку Григорія Логвина, саме тоді зруйновано склепіння над навою й апсидою.

Монастир збудований у 16001606 роках за матеріальної підтримки в основному дочки молдавського господаря Єремії Могили Марії Могилянки (послала гроші, ще не будучи дружиною Стефана Потоцького[1]) та її чоловіка Стефана Потоцького, який надав ґрунт (тобто земельну ділянку), город, ліс[1]).

МайбутнєРедагувати

Дослідження церкви та монастиря, розробка проекту їх відновлення були темою дипломної роботи студентки НУ «Львівська політехніка» Людмили Тур (керівники д-р Микола Бевз, Б. Михайлюк).[2]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Боднарук І. Бучач сто років тому // Бучач і Бучаччина… — С. 68.
  2. Микола Бевз. Оборонна твердиня над Стрипою… — С. 28—29.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати