Обговорення:Постаті (нариси про видатних людей Донбасу)
Розвиток проекту ред.
В розвиток цього проекту видавництвом Східний видавничий дім підготовлені і випущені друком дві роботи:
- В.Т.Терещенка: Терещенко В.Т. Золото у кожного в душі. - Донецьк: Східний видавничий дім. - 2010. 296 с. та
- Терещенко В.Т. Золоті полотна. – Донецьк: Сх. вид. дім, 2013. – 196 с.
Крім того, продовжуючи пошук видатних людей Донбасу творча група студентів Лисичанський педагогічний коледж ЛНУ ім. Т. Шевченка додала ще 5 прізвищ до переліку:
Романенко Олександр Іванович ред.
Активну участь у виставковій діяльності бере народний майстер самодіяльного декоративно-прикладного мистецтва Луганщини Романенко Олександр Іванович (с. Гречишкіне), який зі своїми роботами побував:
- у квітні місяці: в місті Львів, де проходили «Дні культури Луганська»; в місті Луганськ відбувся фестиваль «Творча родина - від батька до сина» до «Міжнародного Дня матері»;
- у вересні місяці в місті Лисичанськ виставка «Арбат-2012»; в Станиці-Луганській, Станично-Луганського району, Луганської області V Міжнародний фестиваль козачої культури «ЛЮБО»;
- в м. Сєверодонецьк виставка «Зроблено з любов’ю», 2012р.
- у 2016 році Виставка "Нескорена Луганщина", м.Київ.
Свої роботами народні майстри Луганщини Олександр Романенко та Ганна Харламова демонстрували на фестивалі «Русь пісенна, Русь майстерна», який проводився в Росії, Воронежській області, Воробьовському районі, хуторі Ломи.
«Вкладати у кожну свою роботу душу», під таким девізом п’ятдесят років працює народний майстер Олександр Романенко. Для того, щоб оживити дерево, треба докласти багато зусиль, пояснює Олександр Іванович. Треба ретельно відпрацювати техніку різьблення і не втратити авторського стилю. А що стосується матеріалів та інструментів — задоволення це далеко не з дешевих.
Олександр Романенко, народний майстер з різьби по дереву: “Техника резания разная, режим резания, особенно техника. Вначале обдирка, обработка так же мы продолжаем использовать это мото- и электропилы. Ну правда производит Япония- это очень дорогая техника».
Олександр Романенко перший, хто створив з дерева символ Луганщини — байбака. Але каже, найулюбленішим персонажем відвідувачів його виставок та майстер-класів залишається ведмідь.
Олександр Романенко, народний майстер з різьби по дереву: “Вот герой как сказочный мишка, он очень популярен и на него дети при мастер-классах на фестивалях мы проводим мастер классы. Поэтому задаешь вопрос «С чего мы начнем работать, как правило дети и взрослые кричат — Давай с медведя».
Народний митець створив вже понад тисячу дивовижних виробів. Та серед цього розмаїття виділяти щось одне не хоче. На кожну виставку та фестиваль Олександр Романенко намагається привести щось новеньке. І, як справжній творець, каже, що найкраща його робота ще попереду.
Олександр Романенко, народний майстер з різьби по дереву: “Делить не хочеться на любимое, это такой вопрос. Вот выставка прошла или фестиваль — всё оно уже в минувшем. Много раз мы не используем, мы стремимся показать новое и новое».
Лариса Іванівна Лисицька ред.
Представником напрямку декоративно-прикладного мистецтва «витинанка» нашої області є Лариса Іванівна Лисицька - творча особистість, директор Лисичанського центру науково-технічної творчості учнівської молоді. У її доробку – витинанка, писанка та бісероплетіння, а з 2009 року – лялька-мотанка. Витинанкою займається більше десяти років, була учасницею двох Всеукраїнських свят народного мистецтва «Українська витинанка» (м. Могилів-Подільський) у 2005 та 2008 роках.
Також взяла участь у:
- Міжнародному фестивалі "Українська витинанка" 2011 та 2016 рр., м. Могилів-Подільський
- У 2012 році в місті Харкові відбулась виствака " Паперові візерунки"
- У 2013 році відбулась персональна виставка у м.Сіверодонецьк галерея мистецтв "Мережана краса твоя, Україна"
- У 2016 році Виставка "Нескорена Луганщина", м.Київ
Має у своєму доробку персональні виставки: «Мережана краса витинанки» у міському краєзнавчому музеї (м.Лисичанськ), «Зрима пісня» на Всеукраїнському семінарі ( м.Одеса), «Сузір’я колискової Донбасу» (Лисичанський педагогічний коледж) та інші. Її роботи знаходяться у Вінницькому обласному будинку народної творчості, у Могилеві-Подільському будинку народної творчості та у приватних осіб. Ларису Іванівну відмічено у збірнику "Золоті руки Луганщини", виданий Луганським обласним центром народної творчості, 2007р.
Всі роботи Лариси Іванівни пронизані світоглядом, в якому своєрідно переплелися ідеї українських філософів, християнства та козацтва.
Балаба Олена Михайлівна ред.
Це видатна поетеса Сватівщини, громадський діяч. Народилася Олена Гур'єва (таке її дівоче прізвище) 25 січня 1968 року в місті Сватове на Луганщині. Батьки поетеси були звичайними службовцями. Батько працював зубним лікарем, а мати була вчителькою математики й фізики. Навчалася в Сватівській СШ №7, закінчила 10 класів. Після закінчення місцевої школи обрала педагогічну долю - навчалась в Лисичанському педагогічному училищі. Тут Олена Михайлівна навчалась з 1985-1987 роки на шкільному відділені. Закінчивши педучилище, вона вступила до Луганського державного педагогічного інституту ім.Т.Г.Шевченка, потім в Луганському політехнічному коледжі, де набувала освіту юриста та в Академії управління персоналом в Луганському філіалі. Почала працювати в 1987 році в Сватівській СШ №7 вчителем початкових класів, і пропрацювала там 10 років. В 1997 році середню школу №7 перетворили на два навчальних заклади: Сватівську гімназію і початкову школу №7. І саме в початковій школі №7 вона стала директором. Пропрацювала директором з 1997 по 2000 рік. З 2000 року стала завідуючою методичним кабінетом Сватівського районного відділу освіти, працювала там по 2002 рік. І саме у 2002 році у вересні стала очолювати відділ реєстрації актів громадянського стану Сватівського районного управління юстиції, де і працює до теперішнього часу.
Літературна діяльність: Першу популярність здобула у віці 12-13 років, коли потрапила вперше на літературну студію «Світанок». «Слова моєї мови» - це єдина збірка Олени Балаби. Основними темами творчості є: любов до Батьківщини і рідного краю; жіноча доля і жіноча сутність; природа, пов’язана з українськими звичаями та обрядами.
Закорецька Валентина Миколаївна ред.
Народилася 30 квітня 1947 року в м. Луганськ (Україна). Закінчила вечірню школу, працювала учнем токаря. Займатися парашутним спортом почала з 16 років в Луганському аероклубі.
Багато років захищала спортивну честь Луганська і області, і України, пройшла шлях від спортсменки до заслуженого майстра спорту. У складі збірних команд Луганська, СРСР, України завойовувала золоті, срібні, бронзові медалі Чемпіонатів України, Радянського Союзу, Миру.
З 1967 року – капітан збірної команди Радянського Союзу з парашутного спорту
На її рахунку 50 Світових рекордів і 4 Всесоюзних.
У 1970 році у віці 23 років вперше взяла участь в чемпіонаті світу в Югославії і виграла його. Тоді ж отримала звання майстра спорту міжнародного класу.
У 1971, 1972 роках Закорецька ставала абсолютною чемпіонкою СРСР. У 1972-му році – завоювала другу золоту медаль чемпіонки світу.
У 1975 році стала триразовою абсолютною чемпіонкою СРСР. А в наступному році завойовувала звання абсолютної чемпіонки світу.
У 1976 р її ім'я було вперше занесено в книгу рекордів Гіннеса (в 1987 році занесена в книгу рекордів Гіннеса вдруге за 10000 стрибків, в 1998 – в третій раз за 11500 стрибків).
З 1978 по 1984 роки Валентина Закорецька була тренером збірної України з парашутного спорту. Останнє місце роботи – тренер-інструктор парашутної підготовки Єнакіївського державного авіаспортивний клубу.
Підготувала 28 майстрів спорту та чотирьох майстрів спорту міжнародного класу.
На стажування до 23-річної чемпіонці світу Валентині Закорецькій направляли навіть космонавтів – Владислава Волкова і Віктора Пацаєва.
У 1982 році закінчила Луганський педагогічний інститут імені Т.Г.Шевченко (факультет фізвиховання).
Володарка 50 світових рекордів. Чотириразова чемпіонка збройних сил СРСР.
У квітні 2000 року Валентина Закорецька брала участь у першій національній експедиції «україна-північний полюс-2000». Спортсменка повинна була стрибати зі своєю дочкою Юлею, але в літаку зламала руку і здійснити свою мрію – стрибнути над північним полюсом – не змогла.
Займалася громадською роботою. Суддя на змаганнях парашутистів. Останній стрибок зробила у віці 61 року.
Померла 9 липня 2010 року від гострої серцевої недостатності перед змаганнями на аеродромі Дніпропетровщини, де повинна була брати участь в якості судді. Похована в Луганську.
Нагороджена Орденом Трудового Червоного Прапора, Орденом Княгині Ольги ІІ ступеня. Почесний громадянин м. Луганськ.
Шовкопляс Іван Федорович ред.
Народився 26 червня 1939 р. у с. Мар’янівка Полтавської області. З дитинства спорт був невід’ємною частиною його життя. Кремінську школу № 2 закінчив першорозрядником з шашок, другорозрядником із шахів, розрядником з легкої атлетики. Нині неподалік школи діє музей, присвячений діяльності І.Ф. Шовкопляса, який є майданчиком для щорічного Міжнародного турніру на приз Івана Шовкопляса з настільного тенісу, де він і сам є учасником. В армії став кандидатом у майстри спорту з шашок, був чемпіоном Чернігівської області з шашок «64» та з міжнародних. На сьогодні є розрядником із дванадцяти видів спорту. У 1962 р. працював у редакції Рубежанської міської газети «Ленінський призив». Після закінчення Луганського педагогічного інституту за розподілом очолив районний спорткомітет Ленінського райвиконкому Луганська.
Іван Федорович виявився не просто талановитим спортсменом, а й блискучим організатором, адже під його керівництвом у 1968 р. дворова команда «Вимпел» стала чемпіоном Радянського Союзу.
З 1970 до 1974 рр. був інструктором відділу адміністративних органів Луганського обкому КПУ. В цей час футбольна команда «Зоря» завоювала титул чемпіона СРСР (1972). Під час перебування Івана Федоровича на посаді голови облради СТ «Зеніт» волейбольна чоловіча команда «Зірка» виборола чемпіонство України та стала переможцем Кубка кубків Європи, боксери-зенітівці – шестиразові призери чемпіонатів СРСР.
У Києві, у 1980 р. І.Ф. Шовкопляс був призначений заступником голови, згодом головою Української республіканської ради СТ «Зеніт». Найбільший період професійного становлення віддав управлінню з фізкультури та спорту Луганської облдержадміністрації, яке очолював упродовж 1984-1998 рр.
За участі Івана Федоровича побудовані стадіони і фізкультурно-оздоровчі комплекси у багатьох районах Луганської області. Особисто брав участь у підготовці 9 чемпіонів Олімпійських ігор, які здобули 4 срібних та 11 бронзових медалей.
У 1992 р. на Олімпійських іграх у Барселоні спортсмени Луганської області завоювали 10 медалей та посіли перше місце серед областей України. На першостях і чемпіонатах світу виборено 59 золотих, 48 срібних і 55 бронзових медалей, на чемпіонатах Європи – 52 золотих, 47 срібних та 49 бронзових.
Іван Шовкопляс – академік Санкт-Петербурзької академії шахово-шашкового мистецтва, майстер спорту міжнародного класу. Перший в історії України президент Всесвітньої федерації шашок FMJD (2003). Проводить активну популяризацію шашок на міжнародній арені, спрямовуючи зусилля на введення цього виду спорту у програму Олімпійських ігор.
Був обраний депутатом Луганської обласної ради та Ленінської райради. Помічник народних депутатів України С.Н. Бубки та Л.І. Фесенка. Радник голів Луганської облдержадміністрації, обласної ради, генерального директора підприємства «Луганськвугілля». Очолює комітет координації сприяння правоохоронним органам та військовим формуванням України в Луганській області. Почесний громадянин міст Амстердам (Нідерланди), Галфпорт (США).
Нагороджений нагрудними знаками «За заслуги перед Луганськом», «За розвиток регіону»; орденами Катерини ІІ, «Віра, воля, честь», «Іван Богун»; медалями «За працю і звитягу», «Ветеран праці», «За співпрацю з внутрішніми військами МВС України», «За заслуги» ФФУ.
Удостоєний почесного звання Героя України як правоохоронець.
Нині Іван Федорович – яскравий приклад для нового покоління чемпіонів.
ПОЧЕСНИЙ ПРЕЗИДЕНТ ВСЕСВІТНЬОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ШАШОК, ПРЕЗИДЕНТ ОЛІМПІЙСЬКОГО ФОНДУ, МІЖНАРОДНИЙ АРБІТР З ШАШОК, ГЕНЕРАЛ-ПОЛКОВНИК ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ