Відкрити головне меню

Посилання на сайти з транслітерацієюРедагувати

Чи відповідає правилам Вікіпедії розміщення посилань на сайти з транслітераторами? --vityok 09:46, 11 лютого 2008 (UTC)

якщо це не є прихованою рекламою --Kern 21:28, 14 січня 2010 (UTC)

2010 Кабмін затвердив нову транслітераціюРедагувати

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 27 січня 2010 р. № 55

Київ


Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd

ТАБЛИЦЯ транслітерації українського алфавіту латиницею http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd

Все це чудово що її вписали в наявну таблицю, але на мою думку варто розписати цю важливу для України транслітерацію в окрему частину статті, зі всіма поясненнями й прикладами як в постанові. --stripedM 23:56, 24 лютого 2010 (UTC)
Зробіть це, якщо маєте ентузіазм. --D.M. from Ukraine 19:33, 27 лютого 2010 (UTC)

перенесено із статтіРедагувати

Україна хоче в Європу... Україна прагне світового визнання... Напевно, саме цими міркуваннями керувалися наші можновладці, коли готувалася Постанова Кабміну від 27.01.2010 № 55 про затвердження правил транслітерації. Можна було сподіватися, що при цьому буде враховано міжнародний досвід. Нагадаємо, що в паспортах європейської спільноти супровідний текст (слова „ім’я”, „місце народження” тощо) записується трьома мовами: національною, англійською та французькою, а саме ім’я та прізвище – лише національною. Якщо ж мова-оригінал базується не на латинському письмі, застосовується транслітерація на національну латиницю, яка – як зауважував свого часу відомий мовознавець Ю.С. Маслов – має забезпечувати стовідсоткову можливіть зворотного переведення транслітерованого запису. Яскравим прикладом транслітераційної відповідності є представлення тексту за допомогою гаєвиці та вуковиці в сербохорватській мові. Можна було сподіватися також, що при цьому буде враховано й національний досвід – зокрема, рішення Держстандарту України, ухвали ряду фахових конференцій і, нарешті, рішення академічної Транслітераційної комісії від 16.11.2000, яка була утворена розпорядженням Президента НАН України Б. Патона за дорученням Кабінету Міністрів (листи №129/444-1 від 24.04.2000, №129/665-10 від 09.06.2000, №129/78 від 16.10.2000). А що ж маємо? Якесь дежа вю. Це фактично та ж сама зорієнтована на англійську мову система, яку протягнув колись Сергій Головатий через Українську правничу фундацію і яка не витримала випробування часом. Критикували цю систему не тільки ми, а й багато інших фахівців. Саме через недосконалість такого підходу й виникла проблема унормування правил транслітерації. Це та ж сама система, яку в 1995 році Держстандарт України визнав незадовільною і припинив фінансування теми через порушення основних принципів транслітерації, затверджених ним 18 жовтня 1995 року. Зокрема, присутність англійського „старшого брата” призводить до того, що в цій системі штучно ототожнюються „щ” і „шч”, „ц” і „тс”, „я” та „іа”, „ю” та „іу”, „є” та „іе”, пом’якшені та тверді приголосні. Тому неможливо розрізнити прізвища, імена та назви Шишченко і Шищенко, Сушченко і Сущенко, Галчук і Гальчук, Донка і Донька, Тронко і Тронько, Польова і Полова, Чернятський і Черняцький, Левицький і Левитський, Брокгауз і Брохауз, Пії та Пій, Лар’їн і Ларін, Мар’ян і Маріан, Атріум і Атрюм, Прудіус і Прудюс, Малюс і Маліус, Клаузіус і Клаузюс, Лялько та Ліалко, Ліана та Ляна, Медіана і Медяна, Міус і Мюс, Возіанов і Возянов, Гундеріан і Гундерян, Годулян і Годуліан та багато інших (це так званий „синдром Мартина Борулі”). Також неможливо правильно відтворювати скорочені слова та абревіатури: кг, лісгосп, ЙЕКО, КІІЦА, УНІАН тощо. Для Києва – той же штучно придуманий витвір Б. Ажнюка Kyiv – якого немає в жодній мові і через це іноземці вживають екзонім Kiev. А назва Україна записується як Ukraina. Здогадайтеся, чия це латинографічна норма. Недоречним є і протиставлення української мови та латиниці – як це випливає з доданої таблиці. Латиниця має бути графічним представленням української мови в міжнародному спілкуванні (як кирилиця – у внутрішньому). За нашим законодавством, вносити пропозиції щодо такої постанови має право Держспоживстандарт України – отже, було порушено й закон. У світі так не робиться. І не треба мати багато фантазії, щоб уявити, яку плутанину породить застосування цієї системи в паспортах і офіційних документах. Ось таке спотворене графічне лице повинна мати державна мова України на міжнародній арені. Уже було. Уже відмовилися. Навіщо ж знову наступати на ті самі граблі? Зазначимо, що готувалося таке рішення тихцем, без належного обговорення. І це зрозуміло: спеціалісти неодмінно розкритикували б такі пропозиції – як це було зроблено на засіданні фахової колегії Держстандарту 18 жовтня 1995 року. Але такі „закулісні ігри” притаманні більше феодальному, а не демократичному ладові. Чому Кабмін не взяв до уваги згадане рішення Транслітераційної комісії від 16.11.2000, яка складалася з найкваліфікованіших спеціалістів України в галузі транслітерації? Нагадаємо, що ця комісія рекомендувала іншу розробку – систему Київського національного університету імені Тараса Шевченка, яка повністю задовольняє наукові принципи транслітерації, вимоги міжнародного стандарту ISO 1073-2 для прийняття технікою оптичного зчитування знаків, має належне наукове обгрунтування і схвалена як вітчизняними, так і зарубіжними фахівцями. У цій системі, яка враховує історію та графічні тенденції української мови, забезпечена взаємна однозначність вихідного й транслітерованого текстів. Крім Транслітераційної комісії, цю розробку схвалили Комісія Верховної Ради України з питань культури і духовності, Всеукраїнська конференція з топоніміки (Київ, 1995), Всеукраїнська конференція з ономастики (Дніпропетровськ, 1997), Академія наук вищої школи України, Держстандарт Росії, спеціалісти Лондонського університету та Британського музею, спеціалісти Інституту відкритого суспільства (Open Society Institute), рецензенти Програми Фулбрайта та багато інших фахівців. Практичним додатком до цієї розробки є комп’ютерна програма транслітерації „Українська латиниця”, яка апробована в ряді державних інституцій – зокрема, в МВС України, МЗС України, НБУ імені Вернадського, Парламентській бібліотеці, кількох університетах України та в інших установах. Нагадаємо основну транслітераційну таблицю української латиниці: А а - A a Б б - B b В в - V v Г г - Gh gh Ґ ґ - G g

Д д -  D  d	 Е е -   E  e  	 Є є -  Je je 	 Ж ж - Zh zh  	 З з -    Z   z
И и -  Y   y	 І і  -   I  I	 Ї ї -   Ji  ji	 Й й -  J  j *	 К к -   K   k
Л л -  L   l 	 М м -  M m	 Н н -  N  n	 О о -  O  o	 П п -   P   p
Р р -  R   r	 С с  -  S  s 	 Т т -  T  t	 У у -  U  u	 Ф ф -  F    f

Х х - Kh kh Ц ц - C c Ч ч – Ch ch Ш ш - Sh sh Щ щ - Shh shh Ю ю - Ju ju Я я - Ja ja Ь ь - J j **

  • на початку слова, після голосних та апострофа; ** після приголосних

Апостроф ставиться перед йотованими ja, ju, je, ji, jo за відсутності пом’якшення і для відділення j від наступних голосних у буквосполуках йа, йу, йе, йі, ьа, ьу, ье: Ghryghor’jev, V’juny, pid’jom, Volynj’aghroprom, raj’uprava. Ми спостерегли цікаву закономірність. Як тільки з’являлася можливість упровадити наші пропозиції – щоразу якісь не дуже кваліфіковані, не надто чесні, але „патріотично” налаштовані особи чіпляли до них нібито свої, а насправді похідні від наших розробки, причому значно нижчого рівня. Так було 1995 року, коли Держстандарт доручив нам внести поправки до ГОСТ 16876-71, але провідні термінологи Інституту стандартизації Л. Пшенична та В. Моргунюк своїми компілятивними „вислідами” зупинили справу. У 1996 році львівська термінологічна конференція схвалила нашу розробку – але її оргкомітет на чолі з добродієм Рицарем підмінив ухвалу (про це ми писали в статті "Хто підставив пана Богдана?", "Молодь України" від 13 березня 1997 р.). Так було 1998 року, коли Держстандарт запропонував нам подати пропозиції до міждержавного транслітераційного стандарту СИБИД, але вірні сини України – голова Технічного комітету №19 зі стандартизації науково-технічної термінології Богдан Рицар і член цього комітету Роман Рожанківський – рішуче вберегли державу від „недоцільної” співпраці з Росією. Натомість ТК СНТТ, разом із нововиниклим Інститутом фундаментальних досліджень, розповсюджував як свій проект стандарту компілятивну розробку в обхід прийнятої процедури (див. статтю "Проблеми впровадження української латиниці", "Урядовий кур’єр", 3 вересня 1998 р.). І зараз любителі потранслітерувати з ТК-19 видають себе за офіційних розробників цього стандарту, „забуваючи” посилатися на першоджерела своєї обізнаності в галузі транслітерації. Некомпетентність членів ТК СНТТ у транслітераційних питаннях і їхні систематичні порушення загальноприйнятих науково-етичних норм значною мірою зумовлені тим, що проблеми транслітерації не входять у сферу повноважень цього комітету. Отже, нам бачиться дещо інший підхід до розв’язання проблеми транслітерації. Кабінет Міністрів має виділити необхідне фінансування для впровадження національного стандарту української латиниці, до обговорення та розроблення якого слід залучити Держстандарт України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, бібліотеки України, Міністерство юстиції, Міносвіти, МВС України, МЗС України, НАН України та інші зацікавлені фахові установи. І при цьому слід спиратися не на адмінресурс, а на рішення компетентних інституцій. А то виходить, що амбіції шановного Богдана Ажнюка – розробника англомовної „транслітерації” – переважують інтереси України. Це якось не по-державницьки. Навряд чи можна побудувати сильну й авторитетну державу, якщо важливі рішення прийматимуться на основі особистих симпатій, а не прагматичних міркувань практичної доцільності, наукової обгрунтованості та фахової компетентності. Чи не це мав на увазі Борис Олійник, коли в поемі „Трубить Трубіж” написав: „Хоч дрібненькі, та меткі Землячки-хазяйчики. Не Богдани – а такі, знаєте, богданчики”? Згадуються й слова Тараса Шевченка: „Дивуюся, чому не йде Апостол правди і науки?”. Щось не видно й зараз таких апостолів. Самі Богдани. Чи будемо в Європі, якщо дозволимо панувати таким метким „хазяйчикам”? Сподіваємося, що в новому уряді знайдуться мудрі можновладці, які знайдуть потрібні ресурси для належного розв’язання цієї проблеми. — Це написав, але не підписав, користувач Vakulenko (обговореннявнесок).

Не зрозумив деяки моменти щодо офіцийного стандарту транслітерації української мови латинкоюРедагувати

У тому рівні, у якому я знаю українську устну промову, деяки українськи літери вимовляються дуже відминно від російських (Пусть мене виправлять носії рідної мови, якшо я вважую це помилковоо). Наприклад, українська "В", вимовляється схоже с англійською "W" (короткий У), тому "Вінниця" краше транслітерувати як "Winnytsya", "Лвів" як "Lwiw" та інш. Тому я не зрозумию, чи ці випадки щодо транслітерування є результатім баатовікової політики зросіщення, або ці мої познання щодо вимови є помилковими? (Вибачте за погану українську, але, наразі, у сучасної Росії, вікіпедія є единим ресурсім в інеті, де я можу розмовляти мовою предків). 92.243.166.135 18:09, 5 жовтня 2017 (UTC)

Повернутися до сторінки «Латинізація української мови»