Обговорення:Бойкот російського кіно

В статтю можна додати розлогіший опис:

Російський телепродукт часто подає українському глядачеві російську версію історичних і сучасних політичних подій, створює в українській суспільній свідомості позитивні образи російського військовослужбовця і співробітника спецслужб тощо, і водночас деякі російські телесеріали та художні фільми формують образ українця, далекий від ідеалу людської досконалості. Це – колабораціоніст, «зоологічний» націоналіст, у кращому разі – добродушна, але примітивна істота, що говорить російською з кумедною вимовою (для прикладу: негативні образи українців у серіалі «Біла гвардія»). Масове кіно російського виробництва, по суті, все далі стає «мілітаризованим»: саме на такий продукт влада РФ виділяє значні кошти і методично та цілеспрямовано прививає своїм громадянам стереотип про виняткову важливість професії силовика над іншими. Через подібне кіно здійснюється масове прищеплення мешканцям пострадянського простору «мілітаризованих» та імперських уявлень передусім про історію, в якій саме представники «русского оружия» є позитивними персонажами, натомість уся решта світу – вороги. Така сумнівна міфологізація фактично повертає з минулого та прищеплює сьогоденню цінності радянського тоталітаризму, які вже засвоїлися – як «рідні» та «національні» – новими поколіннями громадян із теренів СНД.[1] Сучасний російський кінематограф посилює ідеологію єдиного «спільного» історичного минулого, що було начебто в країн колишнього СРСР. Наявність «інших» історій, не пов’язаних з Росією та більшовицьким тоталітаризмом, у народів на теренах пострадянського простору навіть не розглядається або подається викривлено. Наприклад, наголошується, наче в білорусів, литовців чи українців не було доби Великого князівства Литовського чи суперечливого періоду Речі Посполитої (після унії). Одіозним прикладом «підтасовування» української історії під великоімперську може бути анімаційний фільм «Владімір» (про великого князя київського Володимира Хрестителя), де доба княжої Русі подається як складова винятково російської історії.[1]

Примітки ред.

  1. а б Яблонський В. М., Здіорук С. І., Токман В. В., Астаф’єв А. О., Валевський О. Л., Зубченко С. О., Іщенко А. Ю., Литвиненко О. М. НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ СТРАТЕГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Відділ гуманітарної політики УКРАЇНА ТА ПРОЕКТ«РУССКОГО МИРА» АНАЛІТИЧНА ДОПОВІДЬ. Київ, 2014

Джерело: Яблонський В. М., Здіорук С. І., Токман В. В., Астаф’єв А. О., Валевський О. Л., Зубченко С. О., Іщенко А. Ю., Литвиненко О. М. НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ СТРАТЕГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Відділ гуманітарної політики УКРАЇНА ТА ПРОЕКТ«РУССКОГО МИРА» АНАЛІТИЧНА ДОПОВІДЬ. Київ, 2014 Сторінки: 55-56

Повернутися до сторінки «Бойкот російського кіно»