Матвієнко Ніна Митрофанівна

українська співачка та акторка
(Перенаправлено з Ніна Матвієнко)

Ні́на Митрофа́нівна Матвіє́нко (нар. 10 жовтня 1947(19471010), с. Неділище, Ємільчинський район, Житомирська область, Українська РСР) — українська співачка та акторка, народна артистка України з 1985, лауреатка Державної премії УРСР ім. Шевченка (1988), Герой України. Член Спілки кінематографістів України (1989). Мати співачки Антоніни Матвієнко.

Ніна Матвієнко

Nina Matviyenko.jpg

На концерті до Дня Незалежності України, 2020
Основна інформація
Повне ім'я Матвієнко Ніна Митрофанівна
Дата народження 10 жовтня 1947(1947-10-10) (74 роки)
Місце народження Неділище, Ємільчинський район, Житомирська область, Українська РСР, СРСР
Роки активності з 1968
Громадянство Україна Україна
Національність українка
Професії співачка, акторка
Освіта Філологічний факультет Київського університету[d]
Жанри фольк музика
Колективи Хор імені Григорія Верьовки,
«Київська камерата»
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден княгині Ольги ІІ ступеня
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1988
Звання Народна артистка України — 1985
Q: Цитати у Вікіцитатах
CMNS: Файли у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Була п'ятою дитиною в селянській сім'ї Митрофана Устимовича та Антоніни Ільківни Матвієнків, де було 11 дітей. Крім матері, її вихованням займались брати і сестри Толя, Люся, Марія та Микола.

З 4 років доглядала молодших братів і сестер (Василя, Валентину, Івана, Михайла, Поліну та Володю), пасла худобу, одного літа навіть «наймитувала» у дядька Архипа в сусідньому хуторі Гонорино. «Я в такій сім'ї народилась, — зізнавалася співачка, — що в дитинстві нічого людського не бачила. Тільки й свята, коли тато не був п'яним і вони з мамою співали…».

Мати, Антоніна Ільківна, мала співочий талант, могла співати в три, навіть у 4 голоси. Наприкінці 1970-х років Ніна Матвієнко записала диск із материними піснями.

Родина жила бідно. Щоб якось полегшити собі життя, батьки вирішили віддати Ніну до інтернату. 11-літня дівчинка мала добрий характер, легко сходилась з людьми. Мати вважала, що їй легше, ніж іншим дітям, буде перенести розлуку з родиною. З 1958 року Ніна навчалася в школі-інтернаті селища Потіївка Радомишльського району. Це було нелегке випробування — один із вихователів карав її за найменшу провину, годинами тримав у кутку на колінах, загадував виконувати найважчу роботу.

Потіївська школа-інтернат була восьмирічкою, тож до 9-го класу Ніну Матвієнко перевели до Коростеня[1]. У коростенській школі-інтернаті займалася легкою атлетикою й акробатикою, співала пісні Людмили Зикіної. У 9-му класі закохалася у вчителя Івана, проте через негідну поведінку згодом його покинула.

ТворчістьРедагувати

Одна з викладачок, Людмила Іванівна, порадила Ніні професійно зайнятись співом і спробувати себе в Українському народному хорі ім. Г.Верьовки. Дівчина справді відвідала вокальну студію при хорі, але, закінчивши інтернат, довелось влаштувалася на коростенський завод «Хіммаш». Спочатку працювала табельницею, потім ученицею кранівника, згодом була переведена копіювальницею[2]. Почувши, що в Житомирі набирають дівчат до участі в естрадному вокальному ансамблі, приїхала на проби до обласного центру. В Житомирській філармонії дійсно створювали жіночий вокальний гурт. Але автентична манера виконання Ніни Матвієнко ніяк не в'язалися з колективним естрадним співом, і їй відмовили (проби вдало пройшла інша майбутня українська співачка — Раїса Кириченко).

Але бажання співати було таким сильним, що 1966 року Матвієнко таки записалася в студію Хору імені Григорія Верьовки. З 1968 року, по закінченні вокальної студії при хорі, стала його солісткою.

Співачка веде активну концертно-гастрольну діяльність, почату ще з 1967 року. Ніна Матвієнко з великим успіхом гастролювала в Мексиці, Канаді, США, Чехії, Польщі, Фінляндії, Кореї, Франції, країнах Латинської Америки. У її творчому репертуарі платівки із записами українських народних пісень, аудіокасети, компакт-диски із записами різних за жанром творів.

У 19661991 була солісткою вокальної студії при Державному заслуженому українському народному академічному хорі імені Григорія Верьовки. Крім того, з 1968 року співпрацює з вокальним тріо «Золоті ключі».

Новий період у творчій долі пов'язаний з роботою в Національному ансамблі солістів «Київська камерата», солісткою якого вона стає з 1991 року. Дивно виразний характер фольклорного співу співачки гармонійно поєднується з академічним стилем виконання «Камерати», тим самим розширюючи художній репертуар концертної практики колективу.

У 1971  одружилася з молодим художником Петром Гончарем — сином українського скульптора, художника і збирача старожитностей і українського вжиткового мистецтва Івана Гончара. Петро відвідав концерт Матаієнко в Києві (1968) і сказав, що вона буде його дружиною. Згодом їх познайомив Лесь Харченко із квартету «Явір».

У 1972 народила сина Івана, за ним Андрія, а потім Антоніну. Сини пішли шляхом батька і стали художниками. У 2005, у віці Христа, Іван несподівано вирішив піти в ченці і здійснив постриг. Антоніна продовжує справу матері, її все частіше можна зустріти на великих сценах. На ювілейних концертах, присвячених 60-літтю Ніни Матвієнко, вони співали разом.

У 1975 Матвієнко заочно закінчила філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка і активно займається літературною творчістю.[джерело?] Ще в радянські часи Ніна Матвієнко написала історію народного хору імені Григорія Верьовки, надрукувала кілька власних віршів, оповідань і есе. Її твори періодично з'являються на сторінках таких часописів, як «Україна», «Дзвін», «Жіночий Світ» та інших. Вершинним літературним надбанням співачки стала її біографічна книга «Ой виорю нивку широкую», яка вийшла 2003 року у видавництві Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара». У книзі подано пісенно-музичний матеріал із власного репертуару (понад 250 народних пісень і творів українських композиторів — колядки і щедрівки, веснянки, пісні до Зелених свят, купальські та петрівчані, жниварські й обжинкові, весільні, колискові, поховальні, жартівливі й танцювальні, псалми, історичні та станові пісні, пісні про кохання, родинне життя…). 2004 р. вийшла книга спогадів Ніни Матвієнко «Уже так не буде, як є». Також мріє написати художній роман про любов. У 2010 році співачка записала вступне слово до аудіокниги Блаженнішого Любомира «Дорога до ближнього».

У репертуарі співачки багато народних пісень, серед них обрядові, ліричні, гумористичні, пісні-балади, українські пісні XVII—XVIII сторіччя. Ніна Матвієнко співпрацює з відомими вітчизняними композиторами сучасності; для неї пишуть твори Євген Станкович, Олег Кива, Мирослав Скорик, Ірина Кириліна, Ганна Гаврилець і багато інших.

Зіграла в телевиставах («Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди»), художніх фільмах («Солом'яні дзвони», «Пропала грамота»), в радіовиставах («Політ стріли», «Кларнети ніжності»). Співачка озвучила ряд науково-популярних, хронікально-документальних кінофільмів, кілька теле- і радіопрограм. 1984 року брала участь у створенні українського мультфільму «Колискова». 1988 року був знятий відеофільм за участю Ніни Матвієнко «Русалчин тиждень». Серед авторських театрально-режисерських робіт акторки музичний спектакль «Під сонцем» (1997) за участю японського танцівника Тадаші Ендо, а також грандіозне музично-сценічне дійство «Золотий камінь посіємо ми» (1998). Крім того, Ніна Матвієнко 1995 року зіграла 16 вистав з американським театром La Mama E.T.C. (Нью-Йорк, США).

Артистка з великим успіхом гастролювала в Мексиці, Канаді, США, Чехії, Польщі, Фінляндії, Кореї, Франції, країнах Латинської Америки.

ФільмографіяРедагувати

АкторкаРедагувати

ВокалРедагувати

Знімалася в телеспектаклях («Маруся Чурай», «Катерина Білокур»; «Розлилися води на чотири броди»); брала участь в радіовиставах («Політ стріли», «Кларнети ніжності»).

З 1989 року — член Спілки кінематографістів України.

Громадська діяльністьРедагувати

 
Ніна Матвієнко на Євромайдані

Ніна Матвієнко — голова журі Міжнародного конкурсу українського романсу імені Квітки Цісик, що проходив 1—3 квітня 2011 у Львівській філармонії[3].
22 жовтня 2011 року Ніна Митрофанівна очолила Експертну Раду (Журі) Міжнародного Благодійного Фестивалю талантів «Дивосвіт» у м. Запоріжжя

Брала участь у Помаранчевій революції[4] та Євромайдані[5].

Матвієнко війну на сході України назвала не патріотичною, а братовбивчою, критично та емоційно висловлюється на адресу влади[6].

У січні 2015 року Матвієнко, на «17 каналі», брала участь у телемості Київ-Донецьк «Коли чекати на мир?», де з боку так звної ДНР у ньому брали участь бойовики[7].

2018 року долучилася до благодійного фотопроєкту «Щирі. Свята», присвяченого українському народному костюму та його популяризації. Проєкт було реалізовано зусиллями ТЦ «Домосфера», комунікаційної агенції Gres Todorchuk та Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара». Увесь прибуток, отриманий від продажу виданих календарів, було передано на реконструкцію музею[8]. Кожен місяць у календарі присвячено одному з традиційних українських свят, на яке вказують атрибути та елементи вбрання[9].

Відзнаки і нагородиРедагувати

Творчий шлях Ніни Матвієнко був відзначений: у 1978 році за великий внесок у розвиток українського мистецтва і за активну культурно-творчу діяльність співачка отримала звання заслуженої, в 1985-му — народної артистки України. Також у 2016 році їй присвоєно звання «Почесної громадянки Києва»[10].

Лауреатка
Нагороджена
  • Вища відзнака Фонду Міжнародної премії імені М. А. Касьяна — орден Миколи Чудотворця (1996)
  • Орден княгині Ольги ІІІ ступеня (1997).
  • 21 січня 2006 року указом Президента України Віктора Ющенка нагороджена званням Героя України.
  • Орден княгині Ольги ІІ ступеня (2020) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм[11].

РодинаРедагувати

ВиноскиРедагувати

  1. Шуневич, Володимир. НИНА МАТВИЕНКО_ «ЮРИЙ ПАВЛОВИЧ, НАШ УЧИТЕЛЬ ПЕНИЯ В ШКОЛЕ-ИНТЕРНАТЕ, ПЕРВЫМ ПРОБУДИЛ ВО МНЕ ЖЕЛАНИЕ СТАТЬ ПЕВИЦЕЙ...». Газета "Эхо". 
  2. Бахарева, Таисия (12.10.2012). Нина Матвиенко: «Мой предок Никита Нестич — троюродный брат княгини Ольги». Газета «ФАКТЫ и комментарии». 
  3. УНІАН У Львові відкрили музей Квітки Цісик
  4. Ніна Матвієнко: «Януковичу сказала, що маємо бути у Європі». Архів оригіналу за 4 серпня 2014. Процитовано 20 березня 2014. 
  5. Ніна Матвієнко зникла з екрану Житомирського телебачення через Євромайдан
  6. Ніна Матвієнко у програмі Прямим текстом // Остап Дроздов, tvzikua, 11 вересня 2014 року
  7. Ніна Матвієнко про участь у телемості з «ДНР»: «Просто хотілося подивитися у вічі цим людям».
  8. Фотовиставка «Щирі. Свята». «Музей Івана Гончара». Процитовано 4 червня 2021. 
  9. Що українці на свята одягали: фотовиставка "Щирі. Свята". «BBC Україна». Процитовано 4 червня 2021. 
  10. Джамалі та Ніні Матвієнко присвоїли звання «Почесний громадянин Києва» — lb.ua
  11. Указ президента України №335/2020. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2020-08-25. 
  12. Нина Матвиенко | «Позаочі» (uk-UA). Процитовано 2021-10-30. 
  13. Син Ніни Матвієнко, який постригся у ченці, перейшов з Російської православної церкви в ПЦУ. www.volyn.com.ua. 2021-09-14. Процитовано 2021-10-30. 

ПосиланняРедагувати