Німецький романтизм

Німецький романтизм (нім. Deutsche Romantik) — першоджерело континентального романтизму; панівний напрямок в мистецтві німецькомовних країн Європи з кінця XVIII до середини XIX століття. Сформувався в Єні практично одночасно з англійським романтизмом і раніше, ніж аналогічні явища в інших країнах Європи.

Предромантизм в Німеччині прийшов на зміну школі «Бурі і натиску», яка підготувала його своїми улюбленими темами боротьби з тиранією, конфлікту волелюбної особистості з існуючим порядком. В цьому відношенні найбільш характерні драми Шиллера («Дон Карлос», «Розбійники»). На рубежі століть єнська школа романтизму співіснувала з веймарським класицизмом (відстань між Веймаром і Єною всього 24 км).

Характерна риса німецького романтизму — неясне томління по вищій, ідеальній дійсності, по досконалій гармонії життя і мистецтва (Sehnsucht). Новаліс зумів висловити це томління в містичному символі блакитної квітки (Blaue Blume). Зростаюче усвідомлення недосяжності ідеалу часто призводило романтиків до песимістичного світогляду (т. зв. «Світова скорбота» — Weltschmerz).

ЛітератураРедагувати

  • Романтизм у культурній генезі : матеріали міжнар. наук. конф. "Німецький романтизм і європейська культура XX століття" / ред. кол. Т. Біленко [та ін.] ; Дрогобицький держ. педагогічний ін-т ім. І.Франка. Кафедра філософії. - Дрогобич : Вимір, 1998. - 308 с. - ISBN 966-7444-00-7
  • Романтичний словник: До історії понять і термінів раннього німецького романтизму / Б. Шалагінов. – Київ : НаУКМА, 2010. – 136 с. – ISBN 978-966-2411-2.

ПосиланняРедагувати