Відкрити головне меню

Марія Григорівна Нікіфорова
Маруся Никифорова.jpg
Псевдо Маруся Нікіфорова
Народилася 1885(1885)
Олександрівськ, Російська імперія
Померла 24 вересня 1919(1919-09-24)
Севастополь, Таврійська губернія
·повішена
Підданство Російська імперія (до 1917)
Діяльність революціонер
Відомий завдяки військовий діяч анархістського руху, повстанський отаман
Учасник Революція 1905—1907, Q4391817?, Перша світова війна, Салонікський фронт, Російська революція і Q16636500?

Нікіфорова Марія Григорівна відоміша як Маруся Нікіфорова (1883 — 24 вересня 1919, Севастополь) — військовий діяч анархістського руху, повстанський отаман.

Зміст

БіографіяРедагувати

Марія Григорівна Нікіфорова народилася 1883 (за іншими даними — 1885) року в Олександрівську (нині — Запоріжжя), Катеринославської губернії в родині штабс-капітана, героя російсько-турецької війни 1877—1878 рр.

В 18 років Марія вступила до партії есерів. В 1907 році вона була затримана за звинуваченням в розбійницьких нападах та убивствах.

Засуджена в 1908 р. Вирок суду — 20 років каторги з відбуттям попереднього покарання у Петропавлівській фортеці. Покарання повинна була відбувати у Сибіру.

В 1910 році — втекла із заслання: Японія, Америка, Англія, Франція, Швейцарія. Брала активну участь в роботі соціалістичних та анархістських емігрантських центрів.

Навесні 1917 року повернулася на Батьківщину (в Україну, на станцію Пологи до матері).

28 січня 1918 р. Єлисаветградський ревком, скориставшись тим, що на станцію прибув Прутський полк, командний склад якого був більшовицьким, вирішив вдатися до збройного захоплення влади в місті. Маруся Никифорова приїхала до Єлисаветграда 28 січня з загоном, що входив до складу частин Червоної Армії Володимира Антонова-Овсієнка, але діяв досить автономно.

29 січня загін Марусі взяв участь у збройному захопленні влади місцевими більшовиками, роззброєнні гайдамаків. Вона вважала себе «архи-революційною», через декілька днів за вимогою парткому залишила місто.

22 березня 1918 р. «Одеський листок» надрукував повідомлення, що в Березівці з'явився загін Марії-отаманші і зажадав від обивателів великої контрибуції. Завадив М. Никифоровій одержати цю контрибуцію Григорій Котовський.

Загони М. Никифорової відступали через Олександрівський повіт, де на станції Цареконстантинівка 16 квітня 1918 р. вона зустрілась з Нестором Махном. Загін М. Никифорової відійшов далі, до Таганрога.

Союз більшовиків з анархістами та лівими есерами наприкінці весни 1918 р. був нетривалим. Тому М. Никифорову було викликано в приміщення «Українського уряду» (більшовицького) та заарештовано, а її загін роззброєно. Ця подія мала великий резонанс серед анархістів. Наприкінці квітня 1918 р. відбувся суд революційної честі. М. Никифорову звинувачували у пограбуванні Єлисаветграда у березні 1918 р. Але за наполяганням Махна та загрози збройного виступу анархістів Никифорову було відпущено.

Під час періоду Української Держави гетьмана Скоропадського — знаходиться у Росії: Таганрог, Ростов-на-Дону, Новочеркаськ, Воронеж.

У Саратові отаманшу знову арештовують та переводять до Бутирської тюрми. Її звинуватили в тому, що вона «без відома місцевих органів радянської влади у багатьох містах проводила реквізиції; накладала на поміщиків контрибуції на великі суми. Коли ж місцеві Ради протестували, вона погрожувала їм, оточуючи будинки Рад кулеметами, арештовувала членів виконкому».

Військовий трибунал визнав М. Никифорову винною «у дискредитації радянської влади». Звинувачення у грабежах та незаконних реквізиціях трибунал відхилив і ухвалив вирок: «Позбавити М. Никифорову права займати відповідальні посади протягом шести місяців з дня присуду».

Умовно засуджена М. Никифорова на початку 1919 р. направляється у розпорядження, тоді, червоного комбрига Н. Махна. Там Марія займалася культурно-виховною та просвітницькою роботою, справами милосердя.

9 травня начдив Матвій Григор'єв підняв антибільшовицьке повстання. Махновські полки, знесилені у виснажливих боях, відступали. У цей час Лев Троцький розпочав боротьбу з партизанщиною. Ліквідації підлягали ті командири, які не були достатньо більшовицькими та слухняними, які мали свої погляди на революцію і які могли потенційно піти шляхом Григор'єва.

25 травня в розпал наступу Шкуро Рада Оборони УСРР виносить рішення про ліквідацію махновщини.

4 червня Троцький оголосив Махно поза законом. Маруся повертається до збройної боротьби.

Марії вдалося зібрати біля шестидесяти відданих їй анархістів.

Марія із своїм чоловіком Вітольдом Бжестоком та 18 бойовиками попрямувала через Крим до Таганрога у ставку Денікіна.

Восени 1919 року Никифорова спланувала замах на генерала Денікіна. Вона хотіла закласти вибухівку й підірвати чільника Білої армії, а потім утекти до Польщі для організації анархістської революції. Згідно з офіційною версією її впізнав хтось з білогвардійців, і Марусю арештували.

У вересні 1919 року її разом з чоловіком Вітольдом Бжостеком повісили у дворі севастопольскої тюрми за наказом денікінського генерала Слащова.

Див. такожРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати