Вікіпедія

Нікітіна-Станіславська Тетяна Василівна

українська акторка, режисерка, освітянка
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Нікітіна.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Станіславська.

Тетя́на Васи́лівна Нікі́тіна-Станісла́вська (1907—1991) — українська театральна актриса, режисер, педагог, фундатор лялькових театрів в Івано-Франківську і Житомирі, заслужена артистка УРСР. Донька єлисаветградського подвижника української культури Василя Нікітіна, дружина режисера Миколи Станіславського. Учениця Леся Курбаса.

Нікітіна-Станіславська Тетяна Василівна
Народилася 1907
Єлисаветград, Херсонська губернія, Російська імперія
Померла 1991
Житомир, Україна
Діяльність акторка, театральна режисерка, педагог
Alma mater Державний музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка і Харківський державний театральний інститут
Вчителі Лесь Курбас, Ігнатович-Балінський Гнат Гнатович, Скляренко Володимир Михайлович і Рулін Петро Іванович
Батько Нікітін Василь Олександрович
Брати, сестри Нікітін Фауст Васильович і Нікітін Юрій Васильович
У шлюбі з Станіславський Микола Дмитрович
Нагороди
Заслужений артист УРСР

Життєпис ред.

Народилася 1907 року в Єлисаветграді в родині відомого єлисаветградського подвижника української культури, дворянина, чиновника Василя Олександровича Нікітіна.

Навчалася в Єлисаветградській жіночій гімназії і приватній гімназії О. Н. Єфимовської.[1]

Разом з братом Юрієм була членом літературного гуртка Михайла Хороманського, дружила з Арсенієм Тарковським, Миколою Станіславським (який згодом став її чоловіком), Іриною та Іполітом Бошняками, Андрієм та Назаром Тобілевичами.[2].[3]

Навчалась у Державному музично-драматичному інституті імені М. В. Лисенка в Києві (з 1928 року продовжила навчання в Харкові), грала в студентському театрі «Брама», вийшла заміж за Миколу Станіславського.

Ще під час навчання була запрошена в знаменитий театр «Березіль» Леся Курбаса, який переїхав до Харкова. Тетяна наважилась переїхати до Харкова — її не бентежив голодний, невлаштований побут, не зупиняли загрози відлучення від навчання.[3]

1929—1930 років разом з чоловіком брала участь в роботі виробничого театру під назвою «Молодар» (Молодий артист революції), створеного на базі Харківського музично-драматичного інституту під керівництвом Гната Ігнатовича.[4]

«У дипломному спектаклі Харківського театрального інституту партнерами Тетяни були в майбутньому найвідоміші українські майстри сцени Ростислав Івицький і Михайло Покотило. А ставив студентського „Мартина Борулю“ молодий режисер, вихованець курбасівської режисерської лабораторії Володимир Скляренко. Чого тільки він там не придумав! Наприклад, свої репліки головний герой не просто вимовляв, а наспівував, використовуючи мелодії популярних українських пісень».[3]

1934—1940 і 1950—1951 років Тетяна разом з чоловіком жила в Республіках Марій Ел, Комі й Кабардино-Балкарія, де Микола Дмитрович очолював місцеві театри. Тетяна Василівна працювала редактором і режисером на радіо Кабардино-Балкарії.[5]

В Нальчику мешкала під час війни[6], а 1944 року відроджувала післявоєнний театр ляльок у Житомирі[7], стала першим режисером створеного 1945 року Івано-Франківського академічного обласного театру ляльок імені Марійки Підгірянки[8].

Багато років жила в Житомирі. Влітку 1970 року до них з чоловіком в гості приїздив Арсеній Тарковський разом зі своєю дружиною. «Їхня зустріч відбулася у знаменитій місцині, пов'язаній з іменами Евеліни Ганської та Бальзака, де у Станіславського була дача. Тарковський, не втомлюючись, висловлював захоплення красою природи українського села Тригір'я зі столітніми дубами, скелями над річкою і старовинним монастирем.»[9] А вже 13 жовтня 1970 року Миколи Дмитровича не стало.

Тетяна Василівна викладала в Житомирському педагогічному інституті ім. Івана Франка, була керівником народного студентського театру.[10]

Останні роки життя присвятила викладанню у Житомирському культпросвітучилищі. Серед її учнів — майбутній режисер Леонід Данчук.[11]

Про Арсенія Тарковського залишила спогади.[12]

Пішла з життя 1991 року.

Родина ред.

Батько Василь Нікітін — дворянин, нотаріус, українофіл, після 1920 року викладав українську мову і літературу — засуджений у 1930 році до заслання у так званій справі Спілки визволення України.

Брат Фауст Нікітін — радянський вчений-генетик, лауреат Державної премії СРСР.

Брат Юрій Нікітін — театральний режисер і педагог, учень Леся Курбаса в театрі «Березіль» (був репресований).

Сестри Ніна (1899 р.н.) й Марія (1901 р.н.) були вчителями (остання мешкала в Любомирці, Добровеличківці).

Примітки ред.

  1. ↑ Старі стіни: Єлисаветградська жіноча гімназія (1860—1920 рр.) — С. 132
  2. ↑ Хороманський Михайло Костянтинович
  3. ↑ а б в Єлисаветградське коло Арсенія Тарковського (закінчення) poet.inf.ua
  4. ↑ На шляхах режисерського становлення: Михайло Верхацький і харківська театральна школа (1925—1935). — С. 204[недоступне посилання]
  5. ↑ Журнал «Кабардино-Балкария», № 4, 2011. — С. 106(рос.)
  6. ↑ Никитина-Станиславская Т. …А музы не молчали: Воспоминания военных лет: [Автор воспоминаний во время войны жила в Нальчике] // Кабардино-Балкарская правда. — 1986. — 19 марта.(рос.)
  7. ↑ Житомирський академічний обласний театр ляльок. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 11 квітня 2021.
  8. ↑ З чого починалося місто. Літопис Станіслава — 1944—1947 років
  9. ↑ Єлисаветградське коло Арсенія Тарковського (продовження) slovo.com.ua
  10. ↑ Шинкарук В. Ф. Аз-Буки. Літературно-мистецькі студії. — Житомир: Полісся, 2015. − 278 с. — Серія «Бібліотека кафедри теорії та історії світової літератури НН ІФЖ Житомирського державного університету імені І. Франка». — С. 273
  11. ↑ Таїни режисера. Без табу / Л. І. Данчук // Житомир: «Полісся»: 2006. — С. 34
  12. ↑ «Татьяна Никитина. Необычайное происшествие, случившееся со мной и Арсением Тарковским в 20-х годах в городе Елисаветграде // Я жил и пел когда-то…»: воспоминания о поэте Арсении Тарковском / М. А. Тарковская. — Изд-во «Водолей», 1999

Література ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Нікітіна-Станіславська_Тетяна_Василівна&oldid=40633293