Відкрити головне меню

Нікопольський плацдарм

Нікопольський плацдарм сягав по фронту 120 кілометрів, вглиб — до 35 км. На ньому зосереджувалося нацистських та румунських 6 піхотних, 2 танкові та 2 гірськострілецькі дивізії 6-ї армії групи армій «А» — загалом 52000 військових — при 180 танках, серед них й САУ «Фердинанд» — оперативна група «Шернер» (від імені генерала Фердинанда Шернера), всі сили кидалися на утримання Нікопольського марганцевого та залізорудного басейну та підтримку коридору із угрупуванням в Криму — 17-та армія. Плацдарм простягався від Благовіщенки (Кам'янсько-Дніпровський район) до Князе-Григорівки.

Нікопольський плацдарм
Дата: 20 листопада 19438 лютого 1944
Місце: Херсонська область, Запорізька область
Результат:
Сторони
СРСР СРСР Третій Рейх Третій Рейх
Румунія Румунія
Командувачі
СРСР СРСР Третій Рейх Третій Рейх
Румунія Румунія
Військові сили
СРСР СРСР
Третій Рейх Третій Рейх
Румунія Румунія
Втрати
СРСР СРСР
від 35000 до 60000 загиблих,
близько 90 літаків, понад 77 танків
Третій Рейх Третій Рейх
Румунія Румунія
вбито 17690 та 136 полонено, знищено 570 кулеметів, 199 гармат, 16 танків

Короткі даніРедагувати

Бої за плацдарм велися на території Великолепетиського, Верхньорогачицького та Горностаївського районів Херсонської області силами 28-ї армії (генерал Олексій Гречкин) Четвертого Українського фронту — в тому числі 301-ша стрілецька дивізія. Повітряну підтримку здійснювала 17-та повітряна армія (командував генерал Володимир Судець).

Лінія фронту знаходилася за 10-15 кілометрів від Дніпра, в плавнях ховалися партизани. У кінці листопада 1943 року на плацдарм переведено 5 калмицьких кавалерійських дивізіонів загальним числом 1200 чоловік полковника Абушинова; при прочісуванні плавнів було вбито 50 та полонено 80 партизанів.

Було проведено 6 операцій по ліквідації плацдарму. З 20 по 24 листопада 1943 року червоноармійці наступали, та нацистські сили відбили, відомих загинуло 2657 бійців. Молодший лейтенант Степан Кочнєв собою закрив в часі наступу ворожу амбразуру, однак не загинув, був полонений, звільнений з концтабору 22 квітня 1945 року.

Другий радянський наступ проводився з 25-го по 28 листопада — після перегрупування та посилення 19-м танковим корпусом. Відомості про загибель 3024 бійців, втрачено 77 танків. Старший лейтенант А. Д. Адамян — командир кулеметної роти 66-го полку 61-ї стрілецької дивізії — від осколка під час атаки позбувся правої руки, він піднімає скривавлений подол гімнастерки на штику, бійці ринули в атаку і зайняли висоту, яку згодом назвали «Висота Адамяна» (Князе-Григорівка).

5 грудня частини 4-го гвардійського корпусу зайняли село Менделєєвка, чим поклали початок вибиттю нацистів з Нікопольського району.

В часі радянських атак 19-го — 22 грудня, що носили запеклий характер, радянські втрати склали не менше 4001 чоловік, з німецького боку — 2275 вбитими та 7 танків.

Іще одна спроба наступу здійснювалася в часі з 23-го по 31 грудня, відомі радянські втрати склали 3273 бійці вбитими, у німецьких сил — 1260 загинуло, знищено 25 гармат.

З 13-го по 16 січня 1944 року відбувалася чергова спроба радянського наступу — переважно вночі, були зайняті деякі стратегічні пункти. Відомі радянські втрати склали 4190 чоловік загиблими, нацисти втратили вбитими 2120 вояків та знищено 11 танків. 14 січня в бою загинув командир 24-ї гвардійської стрілецької дивізії генерал Петро Саксеєв.

31 січня (у інших джерелах 4 лютого) в бою загинув командир 37-ї танкової бригади полковник Петро Корбут — посмертно Герой СРСР. У тому бою 37-ю бригадою було знищено німецьких 47 гармат, 22 автомобілі та 6 танків. Загалом 31 січня по всьому фронту наступу радянські війська змогли прогнути німецьку оборону на 7-11 кілометрів.

2 лютого під суцільними ударами з фронту та радянської авіації німецькі сили починають відхід з плацдарму.

5 лютого вранці 28-ма армія переходить в загальний наступ та відкидає німецькі сили за Дніпро, у боях 7-го — 8 лютого радянські війська займають Велику Лепетиху та Нікополь — 203-тя та 333-тя стрілецькі дивізії 6-ї армії (командував генерал Іван Шльомін). У боях власне за Нікополь загинуло 547 червоноармійців.

Загалом за час боїв за плацдарм загинуло — по різних даних — від понад 35 000 до близько 60 000 радянських вояків, авіація втратила до 90 літаків. Велику кількість серед загинулих червоноармійців складали відмобілізовані мешканці щойнозвільненого Каховського району. В ході боїв було вбито німецьких 17690 вояків та 136 полонено, знищено 570 кулеметів, 199 гармат, 16 танків.

Одним із місць запеклих боїв була добре укріплена нацистами Нечаєва Могила.

21 чоловік у боях за Нікопольський плацдарм вдостоєний звання Героя СРСР, серед них —

Місцеві жителі під час та після боїв в промерзлий ґрунт поховали близько 70 000 радянських та німецьких солдатів — запрягали корів, із хмизу робили «сани», впрягалися й самі і збирали останки загиблих.

На хуторі Соломки (Горностаївський район, Червоноблагодатненська сільська рада) у братській могилі поховано 3620 радянських бійців, відомі імена понад 250 з них.

ДжерелаРедагувати