Вікіпедія

Нікольський Євген Володимирович

Євген Володимирович Нікольський (нар. 21 квітня 1979, у Магнітогорську) — професор Карпатського університету (Ужгородська Українська богословська академія), доктор філологічних наук, доктор богословських наук (Doctor of Divinity), популяризатор богословської науки в Ужгородській богословській академії, у минулому — культуролог, літературний критик та дослідник історичної прози ХІХ століття, зокрема творчості Всеволода Сергійовича Соловьйова, а зараз — український теолог, фахівець з питаннь церковної історії та агіології, прихильник українського націоналізму (мельниківець).

Загальна біографія ред.

Народився у 1979 році у м. Магнітогорськ Челябінської області у родини вимушених переселенців з України, етнічний українець, який володіє українською мовою на високому рівні. Батьками були викладачі: доктор педагогічних наук, професор Єфімов Володимир Федорович, (1953-2016), який був завідувачем кафедрою методики викладання природничих наук Московського обласного педінституту в м. Орєхово-Зуєво, Московської області, та Нікольська Татьяна Євгеньєвна, кандидат білологічних наук, доцент, лікарка - фітотерапевт, автор кількох книг у галузі нетрадиційної медицини.[1]. Батьки Євгена були дисидентами, жили та працювали у своїй молодості у віддаленому від Москви промисловому центрі Магнітогорську.

Євген Володимирович закінчив у 1996 році Орехово-Зуєвський ліцей № 9, а у 2002 році філологічний факультет Орєхово-Зуєвського педінституту (спеціалізація - російська філологія й культурологія).

У 2002-2003 роках працював вчителем географії у школі селища Озерецький Орєхово-Зуєвського району. У 2003-2004 роках працював викладачем філософії та етики в Орєхово-Зуєвському медколеджі. У 2003-2008 роках навчався в очній аспірантурі при Московському державному обласному університеті. Паралельно працював у 2003-2007 роках викладачем основ православної культури в школі №1 м. Орєхово-Зуєво.

У 2007 році Євген Нікольський зі своєю статтею був відзначений на конкурсі наукових робіт, який проводила організація «Российский Союз Молодежи». Зокрема, він представив на цей конкурс публікацію про мучеників, у якій, серед іншого, писав про необхідність прославлення в лику святих сучасникх осіб,які постраждали за сповідання ними Християнства: " термин «новомученики» не следует считать чем-то имеющим отношение лишь к истории, а подвижники последних двух десятилетий (м. Вероника, м. Варвара, о. Мефодий из Русского Иерусалима; священники - о. Игорь Розов, о. Петр Сухоносов, о. Анатолий Чистоусов, погибшие в Чечне) достойны не только звания новомучеников и, в случае подтверждения подлинности факта их мученической кончины, причисления к лику святых".[2].

13 березня 2008 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеню кандидата філологічних наук (рос: Проза Всеволода Соловьёва: осмысление истории и поэтика жанра) в Московському державному обласному університеті за спеціалність-російська література.

У 2007-2008 роках Нікольський відкрито критиковав ідеологію так званого "євразійства", що знайшло відображення у його наукових статтях:

- Никольский Е. В. Евразийские мотивы в наследии Сергея Есенина // Современное есениноведение. 2007. №7. С. 119-127;

- Никольский Е. В. "Нет! Не дряхлому Востоку покорить меня!": Михаил Лермонтов как предтеча и антипод евразийства // Литературная учеба. - 2008. - № 5. - С. 163-189.

У 2007-2008 роках Є.В. Нікольский був викладачем філософії у РОСНОУ (Російському новому університеті). З 2008 року був викладачем Московського університету геодезії та картографії (вів курси філософії, культурології та релієзнавства) , а також з 2011 року був доцентом навчального закладу Московського Патріархату - Російського православного інституту св. Іоанна Богослова (викладав курси з історії літератури) . Станом на 2012 рік, працював також позаштатним консультантом Видавничого відділу Московського Патріархату, де займався вивчання спадщини святителя Феофана Затворника, зокрема працював в українських архівах.

Євген Володимирович також займався громадською діяльністю. Зокрема, в 2010-2016 роках продовжував згадуватися, як член заснованого у Москві у 1999 році "Российского Дворянского собрания", член московського "Историко-Родословного общества", та член "Центрального Совета Исследовательского Фонда Межвузовская ассоциация молодых историков-филологов" (МАМИФ) у м. Москва, головою якої був кандидат філологічних наук Леонов Іван Сергійович, а заступником голови був кандидат філологічних наук, викладач Коломенської духовної семінарії Мєльков Андрій Сергійович.[3] Зокрема, Нікольський підписав заяву керівництва "МАМИФ", у якій засуджувався лібералізм протодиякона Андрія Кураєва, від 19 серпня 2011 року, під назвою "Богохульник, матерщинник и хулитель православных людей Кураев должен предстать перед церковным судом" [4]

20 липня 2012 року Нікольський, представлений як член "Научно-экспертного совета Института современных гуманитарных исследований", підписав разом з його колегами по інституту заяву, - "Открытое обращение к Патриарху Кириллу в связи с богохульной деятельностью протодиакона А. Кураева", в якій засудив і загальну "місіонерську" діяльність Кураєва, і його заклики до помилування гурту «Pussy Riot» [5]

Науковий шлях у 2010-2014 роках ред.

З 2010 по 2014 рр працював у "Научно-редакционному совете по изданию Полного собрания творений святителя Феофана, Затворника Вышенского", (голова - митрополит Климент Капалін) [6] .

У 2012 році його колега Андрій Мєльков заснував нову структуру - ГО "Институт современных гуманитарных исследований" (Інститут сучасних гуманітарних досліджень), де став президентом. На запрошення Мєлькова, з 2012 року Євген Нікольський працював членом Науково-експертної ради Інституту сучасних гуманітарних досліджень (ІСГД), у 2013-2018 роках працював заступником головного редактора електронного журналу цього інституту «Studia Humanitatis», а у 2013-2021 роках працював ученим секретарем Науково-експертної ради Інституту сучасних гуманітарних досліджень (ІСГД), останні роки через пандемію - дистанційно.

23 лютого 2013 року, в рамках робочої поїздки до Москви (Російська Федерація), ректор Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія та Карпатського університету імені Августина Волошина, архімандрит Віктор (Бедь) провів зустріч із президентом Інституту сучасних гуманітарних досліджень (ІСГД), кандидатом філологічних наук Андрієм Мельковим та Вченим секретарем Науково-експерної ради ІСГД, кандидатом філологічних наук Євгеном Нікольським. Андрій Мельков та Євген Нікольський у свою чергу розповіли про Інститут сучасних гуманітарних досліджень. За результатами зустрічі, сторони домовились про перспективи міжнародного співробітництва Ужгородської української богословської академії, Карпатського університету, Міжнародної академії богословських наук та Інституту сучасних гуманітарних досліджень (м. Москва, Російська Федерація) в галузях богословської освіти і науки, реалізації культурно-просвітницьких та церковно-громадських проектів.[7]

В листопаді 2013 року Є.В. Нікольський прибув з робочим візитом до Ужгорода, і прочитав відкриту лекцію, в якої критично проаналізував рух царебожників на Росії.

В 2015 року Євген Нікольський з відзнакою закінчив Українську Богословську Академію (Карпатський Університет, м. Ужгород), отримав бакалаврат за спеціальностями «теологія» (християнський місіонер) та «філософія» (історія філософії).

У ніч з 30 на 31 січня 2014 року Євген Нікольський та його колега-філолог Мєльков Андрій Сергійович провели акцію на підтримку України на Красній площі у Москві. Нікольський при цьому, як свідчить фоторепортаж з сайту Ужгородської богословської академії, тримав червоно-чорний прапор ОУН.[8]

Працівники російського Інституту сучасних гуманітарних досліджень 4 березня 2014 року випустили заяву для преси, у якій спростовують інформацію російських ЗМІ про "бандерівців", які катують людей на Сході і Півдні країни, про придушення свобод російськомовних людей і росіян на Заході, і закликають російську владу одуматись і не допустити війни. Серед підписантів були президент інституту Мельков та науковий секретар Євген Нікольський.[9] Далі, 15 березня 2014 року вони взяли участь у Марші миру в Москві.[10]

24 червня 2014 року в Тверському Державному університеті Нікольський захистив докторську дисертацію з філологічних наук за спеціальністю "російйська література", а 22 грудня 2014 року йому рішенням Державної вищої атестаційної комісії Російської Федерації було офіційно присуджено докторську ступінь з російської філології.[11]

Науковий шлях після 2014 року ред.

26 червня 2016 року у Москві Нікольський провів презентацію своєї книги "Царский путь и святость: культ правителя в истории", що різкою критикою руху "царебожників".[12]

12 червня 2018 року в Ужгородській українській богословській академії відбулося засідання Спеціалізованої вченої ради. За результатами відкритого та прилюдного захисту, шляхом таємного голосування рішенням Спеціалізованої вченої ради академії Євгену Нікольському присвоєно науковий ступінь доктор богословських наук (спеціалізація-агіологія) за дисертаційне наукове дослідження на тему: «Вчення Християнської Церкви про царственну святість та його актуальність у наші дні». .[13]

Розповідаючи про свою діяльність та досвід роботи у структурах РПЦ-МП до 2014 року, Нікольський у ефірі телепрограми "Детектор Медіа" у 2022 році піддав гострій критиці стан богословської науки в Росії, та засудив прокремлівську діяльність патріарха Кирила (Гундяєва): "Эмигрантское наследие богословия не было акцептировано в России, а с другой стороны, методологии нету. Патриарх Кирилл - это просто как актёр, это просто игра. Вопрос христианства и войны - это довольно сложная тема. Кирилл благословляет убийства своей паствы. Если он благословил эту войну, а де-факто это так, то почему разбомбили Донецкую Лавру, которая находится в его канонической юрисдикции? Для него главное - угодить тому предтече антихриста, который сидит в Кремле, тем более, что это не пустые слова, не так давно митрополит Епифаний (Думенко) сам сказал, что Путин - это предтеча антихриста, и архиепископ Евстратий (Зоря) тоже высказался в этом же духе".[14]

Характеризуючи сучасну РПЦ, у цій же телепрограмі Нікольський зазначив наступне: "Церковь в России давно уже перестала быть церковью. Это организация, которая лишь внешне является христианской. С социальной точки зрения - это просто рупор пропаганды, а с моральной точки зрения - это просто постоянный обман. Вместо того, чтобы проповедовать Христа, христианские ценности, любовь, милосердие, прощение, они занимаются тем, что служат не Христу, а антихристу. Путин - это его предтеча. Если при Иване Грозном, который у них кумир, был митрополит Филипп Колычев, который восстал против опричнины, и был убит, то сейчас таких людей не найти (...) РПЦ - это элемент пропаганды. УПЦ МП должна быть их филиалом, таким же рупором пропаганды, а точнее сказать - пятой колонной. Мы прекрасно понимаем, что Московский Патриархат будет использовать все свои пропагандистские возможности, только чтобы не упустить Украину. Иерархи - это тоже люди, они тоже имеют свои слабости. Одни эти слабости бывают более-менее терпимыми, иногда - менее терпимыми. Нарушения нестяжательства, не столько нарушения сексуальной гигиены, сколько нарушения финансовой гигиены. Возможно, таинства, которые Московский Патриархат осуществляет действительны. Но надо при этом игнорировать политическую повестку Московского Патриархата".

За даними поважного Сайту незалежних журналістів", Євген Нікольський пройшов багато перевірок на лояльність, та, відповідно, спецслужби України до нього питань не мають.[15] Редактор цього патріотичного сайту - Кузнєцов Євгеній Миколайович, керівник ГО "Союз воїнів-добровольців" у м. Житомир, у грудні 2022 року дав Євгену Володимировичу таку характеристику : "Пан Нікольський - відомий російський дисидент, що багато років боровся з проклятим путінським режимом, відстоював європейські цінності та повагу до людської гідності. За проукраїнську позицію підвергся репресіям в Росії, втратив роботу та опинився на межі арешту. Важливо, що наша держава надала прихисток та захист пану Нікольському, особливо тепер, під час війни за українську незалежність з одвічним ворогом. Наша організація та спецслужби перевірили пана Нікольського та можуть підтвердити чистоту його душі і серця".[16]

Дисертації ред.

  • Романы Всеволода Соловьева: осмысление истории, поэтика жанра: диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук: специальность 10.01.01 - русская литература. Москва, 2008.
  • Проза Всеволода Соловьева: проблемы творческой эволюции[17]; диссертація на соискание ученой степени доктора филологических наук: специальность 10.01.01 - русская литература. Тверь, 2014. .
  • Учение христианской церкви о царственной святости и его актуальность в наши дни, докторская диссертация по богословию, специализация агиология. — Карпатський університет — Ужгород, 2017.

Праці, монографії: ред.

  1. Романы Всеволода Соловьева: осмысление истории и поэтика жанра.Saarbrücken: LAP (Lambert Academic Publishing), 2011.
  2. Семейная хроника в творчестве Всеволода Соловьева. Первое издание: Тверь, 2012 ; второе, испр и доп., издание: М. — URSS — 2014.
  3. Роман Всеволода Соловьева "Княжна Острожская : проблемы имагологии и идеологии". ; a) первое издание. Тверь, 2012. Издательство Марины Батасовой; б) второе, испр и доп., издание: М. — URSS — 2014.
  4. История великого княжества Литовского и московского царства в прозе Всеволода Соловьева. Минск, издатель Виктор Хурсик, 2012
  5. "Бунташный век" и галантное столетие в романах Всеволода Соловьёва. Первое издание: Минск, 2013; второе, испр и доп., издание: М. — URSS — 2015.
  6. Благоверие царей и князей в истории христианской церкви. М. — URSS — 2014.
  7. Доктрина Симеона Нового Богослова о теозисе и богоподобии человека М. — URSS — 2014.
  8. Царский путь и святость: культ правителя в истории. М. — URSS — 2016.
  9. Феномен гламура : прошлое, нестоящее, грядущее. М. — URSS — 2017.
  10. Кардинал Джон-Генри Ньюмен: богослов писатель и апологет. М. — URSS — 2018.
  11. История Великого Княжества Литовского и Московского Царства в прозе Всеволода Соловьева. Saarbrücken: LAP (Lambert Academic Publishing), 2018.
  12. Проза Всеволода Соловьёва: проблемы творческой эволюции. Жанр и художественный метод. Saarbrücken: LAP (Lambert Academic Publishing), 2019.
  13. Східні церкви: історія та проблеми міжконфесійного діалогу: Курс лекцій. Saarbrücken: LAP (Lambert Academic Publishing), 2019.
  14. Благовестники Европы: Распостранение христианства в I- XI веках. Saarbrücken: LAP (Lambert Academic Publishing), 2020.

Джерела ред.

Примітки ред.

  1. ↑ https://isgi.ru/node/311
  2. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 1 вересня 2016. Процитовано 1 вересня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 18 жовтня 2016. Процитовано 18 жовтня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 19 листопада 2011. Процитовано 19 листопада 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  5. ↑ https://mamif.livejournal.com/47190.html
  6. ↑ https://svtheofan.ru/item/1447-nikolyskiy-evgeniy-vladimipovich-kpitika-spipitizma-v-publitsistike-svyatitelya-feofana-ego-sovpemennikov-nsleskova-fmdostoevskogo-vsssolovyeva-aftyutchevoy.html
  7. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 21 квітня 2016. Процитовано 21 квітня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  8. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 29 квітня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  9. ↑ https://molbuk.ua/krymska-kryza/69998-rosiyskyy-instytut-zaklykav-lyudey-ne-viryty-rosiyskym-zmi.html
  10. ↑ http://web.archive.org/web/20140519111948im_/http://uuba.org.ua/images/stories/2014/intervyu/andr1.jpg
  11. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  12. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 лютого 2019. Процитовано 20 лютого 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  13. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 16 червня 2018. Процитовано 16 червня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  14. ↑ Российский богослов в плену. Андрей Гожый взял интервью у Никольского Евгения. YouTube. Правовий Контроль. 26 березня 2022. Процитовано 16 лютого 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  15. ↑ http://patriot-zt.info/zhittyevij-vibir-yak-rosijskij-profesor-ukrayintsem-stav.html
  16. ↑ http://patriot-zt.info/mi-povinni-pidtrimuvati-pragnennya-etnichnih-ukrayintsiv-otrimuvati-ukraiyinske-gromadyanstvo.html
  17. ↑ Проза Всеволода Соловьева [Архівовано 10 лютого 2022 у Wayback Machine.] // © Президентская библиотека[ru]
  18. ↑ Российская академия естествознания. Архів оригіналу за 10 лютого 2022. Процитовано 20 березня 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Нікольський_Євген_Володимирович&oldid=42367108