Ніколае Чаушеску
Нікола́е Чауше́ску (рум. Nicolae Ceauşescu; 26 січня 1918, Скорнічешті, Олт — 25 грудня 1989, Тирговіште, Димбовіца) — діяч румунського та міжнародного комуністичного руху. Генеральний секретар ЦК Румунської комуністичної партії. 1-й Президент Соціалістичної Республіки Румунія (1974—1989), багаторічний диктатор Румунії. Розстріляний (разом з дружиною Єленою Чаушеску) за вироком військового трибуналу по звинуваченню у скоєнні тяжких злочинів проти народу Румунії і держави.
| Ніколае Чаушеску | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| рум. Nicolae Ceaușescu | |||||||||
 | |||||||||
| 7-й Генеральний секретар Румунської комуністичної партії | |||||||||
| 22 березня 1965 — 25 грудня 1989 | |||||||||
| Попередник | Георге Георгіу-Деж | ||||||||
| Наступник | — | ||||||||
| 1-й Президент Соціалістичної Республіки Румунії | |||||||||
| 29 березня 1974 — 22 грудня 1989 | |||||||||
| Попередник | — | ||||||||
| Наступник | Йон Ілієску | ||||||||
| 3-й Голова Державної Ради Румунії | |||||||||
| 9 грудня 1967 — 29 березня 1974 | |||||||||
| Попередник | Ківу Стойка | ||||||||
| Наступник | — | ||||||||
| Народився |
26 січня 1918 Скорнічешті, Олт, Королівство Румунія | ||||||||
| Помер |
25 грудня 1989 (71 рік).svg){kind=small} Тирговіште, Димбовіца, Соціалістична Республіка Румунія | ||||||||
| Похований | |||||||||
| Відомий як | політик, військовослужбовець, чоботар, Список президентів Румунії | ||||||||
| Громадянство |
| ||||||||
| Національність | румун | ||||||||
| Alma mater | Університет Ніцци, Військова академія імені М. В. Фрунзе[1] і Академія економічних наук Бухарестуd[1] | ||||||||
| Політична партія | Румунська комуністична партія (з 1936 року) | ||||||||
| У шлюбі з | Олена Чаушеску | ||||||||
| Діти | Зоя Чаушеску, Ніку Чаушеску і Валентин Чаушеску | ||||||||
| Релігія | Атеїзм | ||||||||
| Нагороди |
Тричі Герой СРР, Герой Соціалістичної Праці СРР
| ||||||||
| Підпис |
 | ||||||||
| ceausescu.org | |||||||||
 Роботи у Вікіджерелах | |||||||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | |||||||||
|
| |||||||||
Під час правління Чаушеску (1965—1989) Румунія проводила відносно незалежну від СРСР політику. Так, Румунія була єдиною країною Варшавського договору, яка не брала участі у вторгненні до Чехословаччини 21 серпня 1968 року.
Життєпис ред.
Народився у селянській родині. З 1932 брав участь у революційному русі. У 1933 вступив до Комуністичного союзу молоді (КСМ), згодом став членом ЦК КСМ. Член Румунської комуністичної партії з 1936. Переслідувався за революційну діяльність.[2]
У 1939—1940 — секретар Бухарестського міськкому КСМ та член ЦК з роботи із молоддю при ЦК компартії. У 1940 заарештований, перебував у в'язниці до 1944.
У 1944—1945 — секретар ЦК КСМ. У 1945 на Національній конференції компартії обрано кандидатом у члени ЦК.
У 1945—1946 — секретар парткомітету 1-го сектору Бухареста.
У 1946—1948 — секретар обласного комітету партії, спочатку Добруджі, потім Олтенії.
У 1948—1950 — заступник міністра сільського господарства.
У 1951—1954 — заступник міністра ради Радянської румунської республіки (РРР), з березня 1974 — Президент РРР. Голова Національної ради Фронту соціалістичної єдності з 1968.
Виступив із осудом щодо ініційованого СРСР вводу до Чехословаччини військ Варшавського договору у 1968. У деяких інших питаннях також дотримувався незалежного від Москви курсу у внутрішній та зовнішній політиці. Зокрема, у 1984 Румунія була єдиною країною учасницею РЕВ, яка не бойкотувала Олімпіаду в Лос-Анджелесі.
Безконтрольно брав кредити у країн Заходу, що дуже швидко призвело економіку Румунії до колапсу. Намагаючись виправити ситуацію, уряд провів референдум щодо законодавчої заборони на залучення іноземних кредитів, а з 1980 виплата боргів стала пріоритетним напрямком румунської економіки. У результаті чого до 1989 Румунії все-таки вдалось розрахуватись за усіма кредитами та вона стала чи не найбіднішою державою Східного блоку, не враховуючи Соціалістичну Народну Республіку Албанія.
У Румунії існував «культ особи» Ніколае Чаушеску.
Звички ред.
Образив Королівську сім'ю під час візиту до Лондона у 1978 році, коли під час святкового прийому в Букінгемському палаці наказав своєму слузі скуштувати їжу. Також він приїхав зі своїми простирадлами і дезінфекційними засобами.
Революція та страта ред.
У листопаді 1989 р., кілька днів після XIV з'їзду Компартії Румунії, на якому Чаушеску було урочисто переобрано на посаду, розпочалися протести у місті Тімішоара, приводом для яких став арешт місцевого правозахисника священика Ласло Текеша. Поліції не вдалося придушити виступи, які зросли під час офіційного візиту Чаушеску в Іран; той змушений був передчасно повернутися і наказав застосувати силу для приборкання маніфестантів, проти яких було застосовано зброю. Це спричинило протести по всій країні, які переросли у Румунську революцію.
Рятуючись від багатотисячного натовпу біля телецентру в Бухаресті, Чаушеску покинув столицю разом із дружиною Єленою на гвинтокрилі, потім вони продовжили втечу на автомобілі, та все ж були затримані поблизу міста Тирговіште. У ньому ж було організовано трибунал, що виніс вирок про страту. Голова суду, що засудив подружжя Чаушеску, згодом наклав на себе руки.[3]
Вирок було виконано негайно за прискореною правовою процедурою. Відеозапис страти транслювався у багатьох країнах світу. Сьогодні у Румунії стверджують, що треба було судити подружжя Чаушеску у демократичний спосіб. Навіть Президент Йон Ілієску, що очолив державу після подій 1989 р., заявив, що особисто він був проти страти, але у ревкомі його думку не поділяла більшість. Тепер у Румунії вважають за потрібне наново судити Чаушеску, бодай посмертно. Цікаво також і те, що вся офіційна документація, за якою було розстріляно Чаушеску, зникла без сліду.[4]
Весь час, поки Чаушеску перебував під арештом, в Бухаресті точилися бої між держбезпекою, з одного боку, та повстанцями та військами, які перейшли на бік повстання. За кілька годин після розстрілу бої припинилися. В боях загибла велика кількість цивільних, які випадково потрапили під кулі.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б https://www.capital.ro/adevaruri-nestiute-despre-nicolae-ceausescu-ce-salariu-avea-fost.html
- ↑ Велика радянська енциклопедія. Архів оригіналу за 3 лютого 2009. Процитовано 19 листопада 2008.
- ↑ Матеріал газети «Червона зірка». Архів оригіналу за 6 грудня 2008. Процитовано 19 листопада 2008.
- ↑ Російська газета від 22 грудня 2003. Архів оригіналу за 2 лютого 2009. Процитовано 19 листопада 2008.
Література ред.
- В. І. Головченко. Чаушеску Ніколає // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
- M. Каменецький. Чаушеску Ніколає // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с. ISBN 978-966-611-818-2
Посилання ред.
- Чаушеску // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- За що вбили Чаушеску? [Архівовано 20 квітня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
- Олег Шама. История жизни и смерти «полноводного Дуная» — румынского диктатора Николае Чаушеску [Архівовано 3 жовтня 2015 у Wayback Machine.].(рос.) — ж-л «Новое Время», № 6, 20.02.2015