Відкрити головне меню

Ніколаєнко Станіслав Миколайович

Станісла́в Микола́йович Нікола́єнко (нар. 9 лютого 1956, Богданівка, Кіровоградщина) — український політик та громадський діяч. Ректор Національного університету біоресурсів і природокористування України. Міністр освіти і науки України (2005—2007), професор, доктор педагогічних наук, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, академік Російської академії освіти[1]. Лідер лівоцентристської партії «Справедливість».

Станіслав Миколайович Ніколаєнко

Час на посаді:
4 лютого 2005 — 18 грудня 2007
Президент  Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр  Юлія Тимошенко
Юрій Єхануров
Віктор Янукович
ПопередникВасиль Кремень
НаступникІван Вакарчук

Народився9 лютого 1956(1956-02-09) (63 роки)
с. Богданівка, Знам'янський район, Кіровоградська область, Українська РСР,
СРСР СРСР
Політична партія«Справедливість»
ДружинаГалина Ніколаєнко
ДітиМикола Ніколаєнко
Нагороди
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений працівник освіти України
Почесна грамота Верховної Ради України
nubip.edu.ua/node/10405

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Народився на Кіровоградщині. Закінчив Українську сільськогосподарську академію (інженер-механік, викладач-інженер) та Одеський інститут політології і соціального управління за спеціальністю політолог.

Трудовий шляхРедагувати

Трудову діяльність розпочав викладачем Кіровоградського сільськогосподарського технікуму. З 1980 року життя пов'язане з Херсонщиною. Працював секретарем Каховського міськкому комсомолу, директором Красноперекопського профтехучилища, інструктором відділу науки і навчальних закладів і завідуючим оргвідділом Херсонського обкому партії, головою ради народних депутатів Нижньосірогозького району. У 19911994 роках — заступник начальника Херсонського обласного управління освіти, викладач, доцент, професор педагогічного інституту.

Народний депутат України кількох скликань, голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, у 20052007 роках Міністр освіти і науки України, голова Громадської Ради освітян і науковців України, голова партії «Справедливість». Розробник і автор ряду законів щодо інноваційного розвитку держави, обов'язкової середньої освіти, збереження і розвитку профтехосвіти і вищої школи. Багато зробив для соціального захисту вчителя і науковця, студента.

2 червня 2014 призначений виконуючим обов'язки ректора Національного університету біоресурсів і природокористування України[2]. З 29 серпня 2014 року — ректор Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Політична діяльністьРедагувати

У 19912009 роки — член Соціалістичної партії України.

Народний депутат України 2-го скликання з квітня 1994 року (2-й тур) до квітня 1998 р., висунутий СПУ. Секретар Комітету з питань науки та народної освіти. Член фракції СПУ і СелПУ.

Народний депутат України 3 скликання з березня 1998 року Уповноважений представник фракції Соціалістичної партії і Селянської партії України («Лівий центр») (з травня 1998 року, пізніше — фракція СПУ; секретар Комітету з питань науки і освіти (з липня 1998 року).

Народний депутат України 4 скликання з квітня 2002 року, висунутий СПУ.

З травня 2002 року — уповноважений представник фракції СПУ, голова Комітету з питань науки і освіти з червня 2002 року. Під час роботи в комітеті очолював Всеукраїнську асоціацію працівників професійної освіти.

У 20072009 роки — секретар Політради СПУ з ідеологічної роботи, член Політради Соціалістичної партії України.

З січня 2005 року — голова Громадської Ради освітян і науковців України (ГРОНУ).

4 квітня 2009 року колишні члени СПУ Станіслав Ніколаєнко та Олександр Баранівський звернулись до всіх членів СПУ із закликом вийти з СПУ і об‘єднатися із політичною партією «Справедливість» з метою реалізації в Україні програмних принципів європейського демократичного соціалізму.

15 квітня 2009 очолив політичну партію «Справедливість». У грудні 2011 був обраний головою партії «Об'єднані ліві і селяни», яка у червні 2014 року повернулася до своєї попередньої назви — «Справедливість».

Робота міністром освітиРедагувати

З початку 2005 р. призначений на посаду Міністра освіти і науки України, де і пропрацював до кінця 2007. У 2005 в Бергені підписав Болонську декларацію від імені України.

У 2005 році за ініціативи студентів, Станіслав Ніколаєнко підтримав ідею створення Всеукраїнської студентської ради при Міністерстві освіти і науки України, як консультативно-дорадчий орган з питань студентського самоврядування. У 2007 році за ініціативи Станіслава Ніколаєнка створено державну програму упорядкування студентських гуртожитків «Студентський та учнівський гуртожиток».

Фінансування освіти зросло з 5 % до 7 % ВВП. Суттєво переглянуто принципи формування держзамовлення до вищих навчальних закладів. За три роки кількість студентів, що навчаються на стаціонарі за рахунок бюджету і зараховані на перший курс, зросла із 40 % до 59 % і склало майже 150 тис. осіб. На сьогодні в Україні нараховується більше 560 студентів на 10 тис. населення, що відповідає середньоєвропейському показнику.

За керівництва Станіслава Ніколаєнка у 2008 році ініційовані нові державні програми в освіті і науці:

  • Державна програма роботи з обдарованою молоддю.
  • Державна програма «шкільний автобус».
  • Державна програма «Наука в університетах».
  • Державна програма оновлення 300 шкіл України.
  • Державний проект «Школа майбутнього».
  • Створення вітчизняної освіти «нової якості».
  • Долучення вищої освіти України до «Болонського процесу».
  • Державна програма соціального захисту дітей-сиріт і дітей-інвалідів «Дитинство» на 2007—2012 роки.

ПраціРедагувати

Автор, співавтор понад 100 науково-методичних праць, публікацій з педагогіки. Автор 11 книг, серед яких: «Інноваційний розвиток професійно-технічної освіти в Україні», «Наукові дослідження в університетах — визначальний чинник зростання якості освіти», «Освіта в інноваційному поступі суспільства», «Стратегія розвитку освіти України: початок XXI століття».

Співпрацює з журналом «Інтелектуальна власність»[3].

Захистив докторську дисертацію на тему: «Теоретико-методологічні основи управління інноваційним розвитком системи освіти України». Пізніше стало відомо, що дисертація містить десятки сторінок плагіату.[4] Станіслав Ніколаєнко визнав запозичення, але не вважає їх плагіатом[5]. На його думку борці з плагіатом наносять шкоду українській освіті[6].

НагородиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Офіційна біографія
  2. Бывший министр образования возглавил крупнейший вуз
  3. Інтелектуальна власність — Автори Архівовано 1 жовтень 2013 у Wayback Machine. (недоступне посилання)
  4. Плагіат Ніколаєнка. Екс-міністр і керівник спецради, що присудила ступінь дружині Кириленка, – теж крадій текстів. Українська правда _Життя. Процитовано 2017-04-10. 
  5. Экс-министр образования оправдал свой плагиат тем, что "у нас 32 буквы". Деловая столица. Процитовано 2017-08-13. 
  6. “Грантоїди” та борці з плагіатом – головні вороги української освіти, - Станіслав Ніколаєнко. Вища освіта. Процитовано 2017-08-13. 
  7. Указ Президента України від 23 квітня 1997 року № 362/97 «Про нагородження С. Ніколаєнка орденом «За заслуги»»
  8. Указ Президента України від 7 лютого 2006 року № 114/2006 «Про присвоєння почесних звань України працівникам освіти»
  9. Указ Президента України від 22 січня 2016 року № 18/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності України»
  10. Указ Президента України від 22 січня 2019 року № 14/2019 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності України»

ПосиланняРедагувати