Відкрити головне меню

Ніколас Салмерон-і-Алонсо (ісп. Nicolás Salmerón Alonso; 10 квітня 1838 — 20 вересня 1908) — іспанський державний діяч, президент Першої республіки у липні — вересні 1873 року.

Ніколас Салмерон-і-Алонсо
ісп. Nicolás Salmerón Alonso
Nicolas Salmeron.jpg
Президент Першої Іспанської республіки
18 липня — 7 вересня 1873
Попередник: Франсеск Пі-і-Марґаль
Наступник: Еміліо Кастелар
Голова Ради міністрів Першої Іспанської республіки
18 липня — 7 вересня 1873
Попередник: Франсеск Пі-і-Марґаль
Наступник: Еміліо Кастелар
 
Партія: Democratic Partyd, Catalan Solidarityd, Progressive Partyd, Republican Uniond і Democratic Federal Republican Partyd
Освіта: Facultad de Filosofía y Letras (Universidad de Granada)d і Центральний університетd
Народження: 10 квітня 1838(1838-04-10)[1][2]
Алама-де-Альмерія, Альмерія, Андалусія, Іспанія
Смерть: 20 вересня 1908(1908-09-20)[2] (70 років)
По
Громадянство: Іспанія
У шлюбі з: Catalina Garcíad
Діти: Exoristo Salmerónd[3], Nicolás Salmerón y Garcíad і Catalina Salmerónd[4]
Автограф: Firma de Nicolás Salmerón.svg

Медіафайли у Вікісховищі?

ЖиттєписРедагувати

Вивчав право й філософію в Гранаді, після чого став помічником професора літератури в Мадриді.

1865 року вступив до лав таємного демократично-республіканського комітету. 1868 року за свою діяльність був узятий під варту, втім його звільнили під час Вересневої революції.

1871 року був обраний до кортесів, де проявив себе як один з найобдарованіших керівників республіканської партії.

У лютому 1873, після зречення Амадея I, Салмерон став міністром юстиції в кабінеті Фіґераса. А вже у липні того ж року Ніколас Салмерон сам став главою держави, змінивши на посту Франсеска Пі-і-Марґаля. Як безумовний противник смертної кари вийшов у відставку у вересні 1873 через ухвалення кортесами закону, що запроваджував смертну кару за участь у заколотах. Був обраний президентом кортесів.

На початку 1874 року очолив крайню республіканську опозицію, якій вдалось повалити владу Еміліо Кастелара. Після державного перевороту 3 січня 1874 року, спрямованого проти республіки, Салмерон був змушений виїхати за кордон.

Повернувся до Мадрида 1876 року, де отримав посаду професора університету. Втім невдовзі, через його погляди на релігію, у Салмерона почались суперечки з урядом. Зрештою він втратив посаду та знову був змушений емігрувати.

Із-за кордону він, разом із Мануелем Соррільєю, деякий час керував діяльністю республіканської партії, організувавши видання газет та прокламацій. Як прибічник, за його словами, мирної «еволюції, а не революції», розійшовся з Зорріллем, що тримався більш радикальної позиції, і відійшов у політичній діяльності на задній план.

1881 року був амністований і повернувся на професорську посаду до Мадрида. Окрім того, Ніколас Салмерон був обраний до палати депутатів, де займав місце з невеликими перервами до 1896 року, маючи репутацію одного з найщиріших республіканців та кращих ораторів палати. Втім значної політичної ролі вже не відігравав.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати