Миколай (Йоканович)
Нікола́й Йоканович (серб. Єпископ Николај, в миру Але́кса Йока́нович, серб. Алекса Јокановић; 17 березня 1874, Шобадине, Білеча, Сербія — 26 березня 1943, Сокобаня, Сербія) — єпископ Сербської православної церкви, єпископ Захумсько-Герцеговацький.
| Миколай | |
|---|---|
| Народився |
4 (16) березня 1874 Сербія |
| Помер |
26 березня 1943 (69 років) Sokobanjad, Сербія |
| Діяльність | диякон, пресвітер |
| Alma mater | ЧНУ імені Юрія Федьковича |
| Посада | єпископ |
| Конфесія | православ'я |
Біографія ред.
Початкову освіту отримав в Мостарі і Сараєві. У 1893 році закінчив духовну семінарію в Релеве. У 1894 році вступив на богословський факультет Чернівецького університету, який з успіхом закінчив в 1898 році[1].
У тому ж році рішенням Архієрейського Синоду призначений вчителем духовної семінарії в Релеве, де він залишався до 1901 року[1].
У 1901 році отримав сан священика радником новозаснованої консисторії Банялуцької-Біхацької єпархії[1].
За сумлінне священицьке служіння в 1905 році був нагороджений червоним поясом. У 1912 році був зведений в сан протоієрея. У 1920 Архієрейський Синод нагородив його правом носіння наперсного хреста[1].
На посаді радника в консисторії залишався до 1923 року, коли відповідно до прохання пішов у відставку і призначений настоятелем монастиря Гоміоніци. В монастирі Гоміоніца він надовго не затримався, але за короткий час йому вдалося поліпшити його духовне життя і економіку[1].
Митрополит Чорногорсько-Приморський Гавриїл Дожич запросив його в Чорногорсько-Приморську митрополію і запропонував йому прийняти обов'язки архієрейського заступника. Протоієрей Алекса погодився і обійняв цю посаду в липні 1935 року. У тому ж році монастирі Острог був пострижений в чернецтво з ім'ям Микола[1].
У 1936 році призначений настоятелем монастиря Святого Петра Цетинського в Цетинє. У квітні того ж року отримав чин протосинкелом, а в 1937 році — в сан архімандрита[1].
22 червня 1938 року рішенням Архієрейського Собору Сербської православної церкви обраний єпископом Будімлянським[2] (за іншими даними Полімського), вікарієм Патріарха Сербського Гавриїла Дожича.
Його хіротонія відбулася на день святого Петра (Петровдан) 29 червня (12 липня) того ж року в Цетинському монастирі. Його кафедра розташовувалася в Цетинє[2].
8 грудня 1939 року обраний єпископом Захумсько-Герцеговацьким[2].
Після квітневого краху Королівства Югославії, влади Незалежної держави Хорватія хотіли його вбити. Кілька разів його піддавали жорстокому поводженню і насильству. Від вірної смерті врятувало його італійське військове командування в Мостарі. Після довгих мук і бід він відбув до Сербії, де, змучений і вигнаний, помер в Соко-Лазні 26 березня 1943 року[2].
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е ж Велибор В. Џомић: Усташки злочини над србским свештеницима Страдање србских православних епископа у Независној држави Хрватској [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в г Сава Вуковић: Српски јерарси (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 грудня 2013. Процитовано 7 грудня 2018.
| На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |