Відкрити головне меню
Нут
Cicer arietinum L.
Cicer arietinum L.
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Порядок: Бобовоцвіті (Fabales)
Родина: Бобові (Fabaceae)
Підродина: Метеликові (Papilionoideae)
Рід: Нут (Cicer)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Cicer arietinum
EOL logo.svg EOL: 685208
IPNI: 486336-1
ITIS logo.svg ITIS: 26537
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 3827
Cicer arietinum noir - Тулузький музей

Нут, турецький горох, баранячий горох (Cicer arietinum) — рослина родини бобові, зернобобова культура.

Плоди (боби) нуту мають діаметр близько 0,5 — 1,5 см і є харчовим продуктом.

Зміст

Біологічні характеристикиРедагувати

Однорічна рослина. Стебло прямостояче, вкрите залозистими волосками. Висота досягається 20-70 см.

Листя непарноперисте.

Боби — короткі, надуті, в кожному по 1-3 насінини. Насіння за формою подібне до голови барана або сови, має горбкувато-шорстку поверхню. Колір — від жовтого до дуже темного. Маса 1000 зерен в залежності від сорту коливається від 150 до 300 гр.

Рослина самозапильна, тому запилення найчастіше відбувається у фазі закритої квітки, але іноді можливе і перехресне запилення.

Біологічні особливостіРедагувати

Період вегетації рослини — 90-110 днів у скороспілих, та 150—220 днів у пізньостиглих сортів.

Нут — культура теплолюбна. Проростання починається при температурі 3-5 °C, сходи можуть витримувати короткочасні заморозки, в період цвітіння-формування бобів оптимальною є температура 24-28 °C.

ЗахворюванняРедагувати

При тривалій дощовій погоді затримується цвітіння та з'являються захворювання на аскохітоз та фузаріоз.

Значення та використанняРедагувати

ІсторіяРедагувати

Нут вирощувався з древніх часів у Індії, Пакистані, Ефіопії та інших країнах[1]. Досить схоже на те, що на Близькому сході культура вживалася в їжу вже 7500 років тому. На територію Греції та Риму нут потрапив у бронзову добу. Стародавні римляни знали вже кілька сортів нуту. На початку IX століття нашої ери Карл Великий називає його повсюдною культурою.

ВикористанняРедагувати

 
Нутове поле в Ізраїлі

В наш час нут вирощується та вживається у їжу головним чином в країнах західної та середньої Азії (Індія, Пакистан, Туреччина), північної Африки та північної Америки (Мексика). Із нього виготовляють закуски хумус і фалафель. Нут активно використовується у вегетаріанській і веганській кухнях та у ведичній кулінарії. Нут також традиційно вживається в середземноморському регіоні.

Із нуту виготовляється нутове борошно, яке використовується в індійській кухні. А в італійській кухні, наприклад, вона використовується для приготування коржиків-фарінатів, хоча обсяги вирощування нуту в самій Італії незначні.

В їжу в основному використовують білонасіннєві сорти нуту. Теплова обробка відбувається значно довше, ніж для сочевиці та гороху.

Солома та зелена маса іде на корм вівцям.

Харчова цінністьРедагувати

 
Плоди нуту та насіння
Виробництво нуту по роках(FAOSTAT)
тис. тон.
Країна 1985 1995 2005
Індія 4 561 6 436 6 000
Пакистан 524 559 868
Туреччина 400 730 610
Іран 122 355 310
Мексика 139 167 240
М'янма 138 76 230
Австралія 36 287 189
Ефіопія 0 125 135
Канада 0 1 98
Сирія 50 54 55

Оптимальними для вирощування нуту є зони тропічного та субтропічного поясів з мінімальною кількістю річних опадів близько 400 мм. Вирощування нуту в помірному кліматі можливе, але урожайність значно нижча.

ДжерелаРедагувати

  1. Стаття «Нут»[недоступне посилання з липень 2019] у ВеликійРадянській Енциклопедії

ПосиланняРедагувати