Відкрити головне меню

Носі́вка[2] — місто в Україні, центр Носівського району Чернігівської області. Розташоване на річці Рудці. Залізнична станція. Населення — 13,9 тис. осіб (2015).

Носівка
Nosivka new gerb.gif Nosivka prapor.png
Герб Носівки Прапор Носівки
Носівка4.jpg
Троїцька церква
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Чернігівська область
Район Носівський район
Рада Носівська міська громада
Код КОАТУУ 7423810100
Перша згадка 1147
Статус міста з 1960 року
Населення 13 723 (01.01.2017)[1]
 - повне 13 723 (01.01.2017)[1]
Площа 26,85 км²
Поштові індекси 17100
Телефонний код +380-4642
Координати 50°55′48″ пн. ш. 31°34′48″ сх. д.H G O
Водойма річка Рудка
День міста 16 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Носівка
Міська влада
Адреса 17100, Чернігівська обл., Носівський р-н, м. Носівка, вул.Центральна, 20
Міський голова Ігнатченко Володимир Миколайович

CMNS: Носівка на Вікісховищі

Карта
Носівка. Карта розташування: Україна
Носівка
Носівка
Носівка. Карта розташування: Чернігівська область
Носівка
Носівка

ІсторіяРедагувати

 
Центральна площа Носівки
 
Міст через річку Носівочка
 
Вигляд з будівлі міської ради (р. Носівочка)
 
Споруда залізничної станції

Давньоруське поселення Носів на Руді згадується в «Іпатіївському літописі» у 1147 році. Тоді Носів був у складі Чернігово-Сіверської землі Держави Рюриковичів, а після її розпаду — у складі Чернігівського князівства, яке від 1240-х було залежне від держави Джучидів.

У середині 14 століття, захоплена литовськими феодалами, ввійшла до Київського князівства, з 1471 року — до Київського воєводства як один з форпостів Великого князівства Литовського. У 15 столітті відоме під назвою Носове. Після Люблінської унії 1569 року в складі Речі Посполитої.

До 1619 року належала до Остерського староства Київського воєводства. З 1630-х років належала безпосередньо магнату Адаму Киселю (київському воєводі часу Хмельниччини), який неодноразово там бував. Польський король подарував А. Киселеві новоутворене Носівське староство за хоробрість у війні проти Московії (Смоленська війна)[3][4]. Мешканці Носівки брали активну участь у селянсько-козацькому повстанні під керівництвом Павла Бута — Павлюка (1637), Якова Остряниці (1638), але також широко залучалися до військових дій проти московитів.

З 1649 року Носівка — центр сотні Ніжинського полку (1649 року разом з Кобижчею, 1654—1663 — окремо), з 1667 — Київського полку. З 1782 року — у складі Ніжинського повіту Чернігівського намісництва, з 1802 — губернії.

В 1652 році Носівка дуже потерпіла від епідемії чуми, яка скосила майже все населення міста.

У 1662 і 1679 Носівка була спалена військами Кримського ханства.

У переписній книзі Малоросійського приказу (1666) згадується город Носовка. У книзі поіменно вказано 256 чоловіків та вдів. Згадано 4 мельників, що мали млини на Острі, 5 ковалів та 7 швеців. У господарствах загалом було 114 коней та 421 віл.[5]

У 1719-му у селі відбувся виступ Носівських козаків проти утисків проросійськи налаштованої старшини. Козаки виступили проти призначення без їхньої згоди на посаду сотника — ставленика старшини багатого козака Билини. Повсталі козаки знищили Універсал гетьмана, зламали сотникову хоругву. Виступ був жорстоко придушений — 30 козаків у кандалах заслано до Сибіру.[6]

У 18 столітті частиною земель Носівки володіли князі Кушелеви-Безбородьки. З 1735 року Носівка — містечко.

З 1751 — власницею частини земель Носівки стала Розумовська Наталія Дем'янівна.[7].

У 17 — 18 століттях в Носівці діяло 5 козацьких шкіл, богодільні. Але вже 1859 року, внаслідок «воз'єднання» України з Росією, освітня справа занепала — залишилася тільки одна парафіяльна школа.

У 1861 через Носівку проходив останній шлях Тараса Шевченка з Петербурга до Канева. На пам'ять про це перед спорудою залізничної станції встановлене погруддя поета.

У 1866 році у Носівці 1991 двір, 11 123 жителів, волосне і сільське правління, поштова станція, винокурний, цукровий, цегельні (2) заводи, училище, відбувалося три ярмарки на рік. Найбільший землевласник — граф Мусін-Пушкін.

У 1897 — 3155 дворів, 16 947 жителів. Муровані — Троїцька церква (1765), Миколаївська (1834), Воскресенська (1891), дерев'яні — Успенська (1796, на початок 20 століття збудовано нову) та Преображенська (1877) церкви. Діяли три земські школи, бібліотека, медпункт, лікарня на цукровому заводі.

З 1917 — у складі Української Народної Республіки. Два носівчани, Шавулко та Назаренко, були членами Центральної Ради[8].

У січні 1918 під час місто окупували більшовицькі війська, що переважно були сформовані в Росії. До березня 1918 всі поміщицькі, графські землі були розподілені між бідняками і середняками. Більшовицькі комісари вважали українську мову «контрреволюційною» і ненавиділи її. Російські солдати поводили себе жорстоко.[8]

8 березня 1918 до станції Носівка прибув бронепоїзд із німецькими солдатами й місто було звільнене від більшовиків. Весною 1918 у Носівці був створений осередок Спілки хліборобів.[8]

24 січня 1919 більшовицький Таращанський полк Першої української дивізії, рухаючись із захопленого ним 23 січня Ніжина, увійшов до Носівки, тим самим розпочавши другу більшовицьку окупацію. Продовольчі загони разом із комітетами бідноти заготовляли на носівщині продовольство для більшовицьких військ і робітничих центрів Росії. Населення було вкрай незадоволене заходами воєнного комунізму.[8]

29 серпня 1919 в Носівку прибув бронепоїзд денікінців, а слідом за ним ешелон із солдатами. Окупанти розташувалися на вокзалі і цукровому заводі. Білогвардійці розпочали лютий білий терор і дике цькування української культури. Знищувалися предмети української культури, була спалена місцева бібліотека, Багнетами був пошматований портрет Шевченка. Від білого терору особливо потерпіло місцеве населення Носівки — «по вулицях і шосе валялися трупи розстріляних, замучених, спотворених до крайності». Проти денікінців розгорілася партизанська боротьба.[8]

19 листопада 1919 до Носівки втретє ввійшли радянські війська. В грудні 1919 носівські партизани вливаються до більшовицьких військ. Радянська влада відновила продрозкладку.[8]

З 1921 року постійна комуністична влада.

В 1932-33 роках багато носівчан померло внаслідок «Голодомору» — зорганізованого радянською владою голоду. Число жертв голодомору в Носівці невідоме, однак опубліковані свідчення носівчан.

З 1960 року Носівка — місто. Діють цукровий комбінат, цегельний, хлібний заводи, меблева фабрика, маслоробний цех, ремонтно-тракторна станція (РТС), реорганізовану в 70 роках Райсільхозтехніку, 4 лікарняні заклади.

В 1960-1980-х проведено реконструкцію адміністративного центру Носівки. Один з організаторів і втілювачів реконструкції — Олександр Іванович Комар — будівничий і господарник[9].

1961 перед спорудою залізничної станції на Привокзальній площі споруджене погруддя Т. Г. Шевченку (скульптор Б. А. Воропай). У 1861 р. через Носівку проходив останній шлях Кобзаря з Петербурга до Канева, пам'ятник, зокрема, і встановили на відзначення сотих роковин цієї сумної події — в 1961 році.[10]

Історичні райони містаРедагувати

 
Шаулина могила на Вербові

Історичні райони Носівки:

  • За назвою Спаського храму: «Спащина»
  • За назвою колишнього села «Вербів»,
  • «Вокзал», «Кобизький шлях», «Мринський шлях», «Ніжинський шлях», «Поворот», «Центр»
  • за поширеним у цьому районі прізвищем: «Гринівка», «Мархаївка», «Сениківка»
  • за назвою підприємств: «Завод Побідит», «Цукровий завод», колишнього агропідприємства «Сільгосптехніка»
  • за назвою колишніх колгоспів: «Енгельса», «Кірова», «Фрунзе».

ЕкономікаРедагувати

З 2010 в Носівці працює кондитерська фабрика «Десна». Працює дві лінії, п'ять змін по вісім осіб. Випікають щомісяця в межах 80 тонн продукції. За 2016 рік вироблено 758,2 тонн печива. В асортименті сім видів вівсяного печива, пряники чотирьох видів — з медом, шоколадних-нових, ніжних та янтарних.[11]

ОсвітаРедагувати

В Носівці шість загальноосвітніх шкіл (серед яких Носівська загальноосвітня школа I-III ступенів № 1 і Носівський навчально-виховний комплекс № 3), музична школа, міська гімназія, будинок школяра, станція юних техніків, спортивна школа.

Зв'язокРедагувати

Послуги доступу в Інтернет у Носівці надають:

Культура, медіа, релігіяРедагувати

 
Танцювальний ансамбль «Носівчанка» Носівського міського будинку культури. Листопад 2017
  • З 1932 року виходить районна газета, яка нині носить назву «Носівські вісті»[13].
  • В 1961 році відкрито районний будинок культури, нині Носівський міський будинок культури.
  • Діють храми ПЦУ, УПЦ МП[14]. В 2012 в Носівці заклали капсулу під будівництво храму Великомученика Анастасія УПЦ КП.[15]
  • 17 жовтня 2015 у Носівці відкрили пам'ятник воїнам-афганцям.

ЛюдиРедагувати

Історичні особиРедагувати

СтаростиРедагувати

СучасникиРедагувати

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Мапа Шуберта // аркуш 21-10-3 // м. Носовка (рос.). 
  3. І. Буняк, А. Буняк, О. Комар. Сторінки історії Носівки: до 850-річчя першої літописної згадки про місто.— Київ: Бібліотека українця, 1997.— С. 25.
  4. Василенко Н. П. Очерки по истории западной Руси и Украині.— Киев, 1916.— С. 396
  5. Переписні книги 1666 року / Приготував до друку і зредагував В. О. Романовський. Всеукраїнська академія наук, Археографічна Комісія. — Київ, 1933. — с. 225-230.
  6. «Носівці більше тисячі років — розповіді про рідний край», — сторінка 4
  7. «Славні імена Носівщини». «Розумовські».— С. 137
  8. а б в г д е І. Я. Буняк, А. І. Буняк. Сторінки історії Носівки. Частина друга. — Ніжин: Аспект, 2003. — 129 сторінок.
  9. arhizhkgnosadm.at.ua Василь Кияниця. «В Носівці будуть почесні громадяни!»
  10. Пам'ятник Т. Г. Шевченку в Носівці. Електронна колекція «Т. Г. Шевченко». 
  11. Носівське печиво смакують за кордоном. 2017-05-15. Процитовано 2018-06-07. 
  12. http://uacity.net
  13. Відзначення ювілею «Носівських вістей»[недоступне посилання з липень 2019]
  14. На Чернігівщині свободівці підтримують Українську церкву. Архів оригіналу за 23 вересень 2015. Процитовано 29 лютий 2012. 
  15. Сніжана Божок. У Носівці збудують новий храм / «Чернігівщина» № 46 (347), 15 листопада 2012
  16. 40 років директором СЮТ

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Сторінки історії Носівки: до 850-річчя першої літописної згадки про місто / І. Буняк, А. Буняк, О. Комар. — Київ: Бібліотека українця, 1997. — 60 с. ; 19,5 см.
  • І. Я. Буняк, А. І. Буняк. Сторінки історії Носівки. Частина друга. — Ніжин: Аспект, 2003. — 129 с.
  • Encyclopedia of Jewish Life (2001), p. 900: «Nosovka».
  • Shtetl Finder (1989), p. 62: «Nosovka».
  • Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.