Носковський Зенон Володиславович

український військовик, громадський діяч

Зено́н Володисла́вович Носко́вський (31 жовтня 1889(18891031), Мушкатівка, нині Борщівський район — 3 грудня 1962, Словаччина) — український військовик, громадський діяч. Командант сотні Леґіону УСС, групи «Підзамче» УГА та полку ЧУГА.

Зенон Носковський
 Поручник (обер-лейтенант)
 Сотник
Загальна інформація
Народження 31 жовтня 1889(1889-10-31)
с. Мушкатівка, нині Борщівський район, Тернопільська область
Смерть 3 грудня 1962(1962-12-03) (73 роки)
Словаччина Словаччина
Alma Mater Львівська академічна гімназія
Військова служба
Приналежність ЗУНР ЗУНР
Війни / битви Перша світова війна
Польсько-українська війна (1918—1919)
Командування
4-а сотня УСС
Нагороди та відзнаки
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
Військовий хрест Карла (Австро-Угорщина)
Військовий хрест Карла (Австро-Угорщина)
CMNS: Носковський Зенон Володиславович у Вікісховищі

Життєпис ред.

 
Старшини УСС: Софія Галечко, Теодор Мамчур, Зенон Носковський, Павло Семирозум, Роман Дудинський та чех Здіславський
 
Старшини УСС Зенон Носковський, Олена Степанів, Іван Чмола, Осип Яримович та Софія Галечко на горі Маківка
 
З. Носковський. Під час бою біля с. Потутори[1]
 
Зенон Носковський
 

Народився в селі Мушкатівці (нині Борщівського району Тернопільської области, Україна) в родині священника УГКЦ о. Володислава Носковського[2] та його дружини Ольги Носковської зі Свистунів[3]. Родина Носковських мала шляхетнє походження і належала до гербу Лада.

У 1889 р. з батьками переїхав до Сороків Бучацького повіту.[4] Навчався в ц. к. Бучацькій державній гімназії (зокрема, з відзнакою закінчив 1а клас у 1900 році[5]), закінчив Академічну гімназію у Львові, юридичний факультет Львівського університетуту.

Брав активну участь в організації осередків спортивного товариства «Сокіл» у Галичині (зокрема, співорганізатор осередку та читальні товариства «Просвіта» в селі Сороках Бучацького повіту[2]). В Сороках у приміщенні дяківки (будучи студентом) провадив освітні гуртки з селянами, читав книжки, деяких вчив читати, писати. Проводив січові руханкові вправи з мешканцями Сороків.[6]

З початком Першої світової війни вступив до лав Легіону Українських Січових Стрільців. Командував спочатку чотою, згодом 4-ю сотнею УСС. Проявив себе в боях на горі Ключ, за які був нагороджений Срібною медаллю «За хоробрість» 2-го кл. (нім. Tapferkeitsmedaille).

31 травня 1916 року на похоронах Івана Франка супроводжував віз-катафалк до Личаківського цвинтара, від імени УСС поклав вінок на могилу Каменяра.[7] 30 вересня 1916 р. потрафив у російський полон під час боїв під Потуторами і Конюхами[8]; перебував у Пензі, Симбірську (разом з Сенем Горуком; восени 1916 р. зустрівся з вивезеним в Сибір росіянами-москалями батьком[9]).

Після звільнення з полону брав участь в українсько-польській війні та національно-визвольних змаганнях, командував сотнею, полком УСС.

11 листопада поручник Зенон Носковський став командантом групи «Підзамче»[10]. 12 листопада 1918 року на чолі частини з 280 стрільців (половина — УСС) обороняв ділянку залізничної колії в районі Підзамча у Львові.[11] 11 січня 1919 року стрілецька сотня Зенона Носковського відзначилася під час визволення Львова від польських окупантів (було взято південні околиці міста).[12]

Після створення у Бершаді на базі II-го корпусу УГА I-ї бригади Червоних Українських Січових Стрільців (ЧУСС) очолив полк.[13] Під час прибуття під Чуднів Володимира Затонського, І. Дубового через виступ бригад під командуванням Юліяна Головінського, Осипа Станимира проти бльшовиків з намірами роззброїти галичан разом з Михайлом Бараном, Альфредом Бізанцом запевнив їх, що бригада буде надалі воювати проти поляків; їм повірили. 27 квітня 1920 р., виконуючи наказ командира бригади ЧУГА, повів полк на прорив польського оточення під Михнівкою. За допомогою кінноти під командуванням Степана Шухевича вдалось вирватись у бік Києва.[14]

З 1920 р. жив в еміграції у Чехословаччині, працював адвокатом, суддею. Помер у Словаччині.

Нагороди ред.

  • 10 листопада 1914 нагороджений Медаллю за Хоробрість 2-го класу.

Примітки ред.

  1. Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 106. — ISBN 978-966-457-228-3.
  2. а б Мельничук Б., Ханас В. Носковський Зенон Володиславович… — С. 646.
  3. Гриневич Я. Отець Володислав Носковський і його родина // Бучач і Бучаччина… — С. 374.
  4. Там само. — С. 375.
  5. Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Buczaczu za rok szkolny 1900 [Архівовано 5 серпня 2016 у Wayback Machine.]. — S. 50.
  6. Носковська-Гірняк Г. Сороки / Калейдоскоп минулого // Бучач і Бучаччина… — С. 652.
  7. Литвин М., Науменко К. Історія Галицького стрілецтва. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 36. — ISBN 5-7745-0394-1.
  8. Гриневич Я. Отець Володислав Носковський і його родина… — С. 377.
  9. Навроцький О. Зустріч батька з сином // Бучач і Бучаччина… — С. 380—381.
  10. Томін Ю., Романишин Ю., Коритко Р., Паращак І. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів : ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — іл. — С. 149. — ISBN 978-617-655-000-6.
  11. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 59.
  12. Там же… — С. 160.
  13. Там само. — С. 291.
  14. Там само. — С. 303—305.

Джерела ред.

Посилання ред.