Носенко Іван Сидорович

Іван Сидорович Носенко (також Іван Ісидорович Носенко, 1 травня 1902, село Берлевець Орловської губернії — 2 серпня 1956, Москва)[1] — державний діяч СРСР, міністр суднобудівної промисловості СРСР, інженер-контр-адмірал. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1941—1956 роках, депутат Верховної Ради СРСР 4-го скликання. Сват комуністичного воєначальника Костянтина Телєгіна. Батько відомого радянського перебіжчика Юрія Носенка.

Носенко Іван Сидорович
Народився 19 квітня 1902(1902-04-19)
Q4084958?, Q4062175?, Дубровський район, Росія
Помер 2 серпня 1956(1956-08-02) (54 роки)
Москва, СРСР
Поховання Некрополь біля Кремлівської стіни
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність політик
Alma mater Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова
Учасник німецько-радянська війна
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання Інженер-контрадмірал
Партія КПРС
Діти Носенко Юрій Іванович
Нагороди
орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Нахімова орден Трудового Червоного Прапора орден Трудового Червоного Прапора орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани» медаль «За оборону Москви» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»

БіографіяРедагувати

Народився в родині нащадків козаків — переселенців з України.

У 1914 році почав працювати розсильним на суднобудівному заводі «Наваль» в Миколаєві; з 1916 — автогенний зварювальник. У 19171920 роках — наймитував на хуторі Новобогуславка Миколаївської губернії.

У 19201921 роках — асистент, пізніше — інспектор відділу охорони праці в Миколаївському губернському відділі профспілок. У 19211922 роках — продармієць.

У 1922 році повернувся на суднобудівний завод «Наваль» на посаду табельника.

У 19241928 роках навчався в Миколаївському кораблебудівному інституті. У 1927 рік у народився син Юрій.

У 19241935 роках — майстер, завідувач плавучим будинком відпочинку, головний механік, начальник судо-монтажного цеху, начальник конструкторського відділу, головний будівельник об'єктів на заводі імені Марті.

У 19351937 роках — головний інженер суднобудівного заводу № 196 «Судомех» в Ленінградській області. У 1937 році — головний інженер тресту № 14 Другого головного управління наркомату оборонної промисловості СРСР в Ленінграді.

У 19371939 роках — головний інженер, директор Балтійського заводу в Ленінграді.

З січня 1939 року — 1-й заступник наркома, з 17 травня 1940 року — нардний комісар суднобудівної промисловості СРСР.

Під час Другої світової війни, з вересня 1941 по лютий 1942 року — одночасно 1-й заступник наркома танкової промисловості СРСР.

19 березня 1946 року звільнений з посади і призначений заступником міністра суднобудівної промисловості СРСР.

З 29 грудня 1947 року по 10 січня 1950 — міністр транспортного машинобудування СРСР.

З січня 1950 по жовтень 1952 року — 1-й заступник міністра суднобудівної промисловості СРСР.

З 31 жовтня 1952 по 5 березня 1953 року — міністр суднобудівної промисловості СРСР.

У березні—червні 1953 року — 1-й заступник міністра транспортного і важкого машинобудування СРСР.

З 29 червня 1953 по 19 квітня 1954 року — міністр транспортного і важкого машинобудування СРСР.

З 19 квітня 1954 по 2 серпня 1956 року — міністр суднобудівної промисловості СРСР[2].

Труп кремований, урна замурована у Кремлівську стіну на Красній площі Москви.

НагородиРедагувати

Нагороджений трьома орденами Леніна, орденом Нахімова I ступеня, трьома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, орденом «Знак Пошани».

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати