Новоселиця (Чигиринський район)

Новосе́лиця — українське село Чигиринського району Черкаської області, центр сільської ради, якій також підпорядковані села Полуднівка, Рублівка та Чмирівка. Населення — 683 людини (2007).

село Новоселиця
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Чигиринський район
Рада/громада Новоселицька сільська рада
Код КОАТУУ 7125484501
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 20-ті роки 17 століття
Населення 683 (на 01.01.2007)[1]
Площа 2,44 км²[2]
Густота населення 279,9 осіб/км²
Поштовий індекс 20934
Телефонний код +380 4730
Географічні дані
Географічні координати 49°07′26″ пн. ш. 32°27′44″ сх. д. / 49.12389° пн. ш. 32.46222° сх. д. / 49.12389; 32.46222Координати: 49°07′26″ пн. ш. 32°27′44″ сх. д. / 49.12389° пн. ш. 32.46222° сх. д. / 49.12389; 32.46222
Середня висота
над рівнем моря
97 м
Водойми річки Тясмин і Потік
Відстань до
обласного центру
47,3 (фізична) км[3]
Відстань до
районного центру
20 км
Найближча залізнична станція Фундукліївка
Відстань до
залізничної станції
30 км
Місцева влада
Адреса ради с. Новоселиця, тел. 99-1-22
Сільський голова Кедря Іван Якович
Карта
Новоселиця. Карта розташування: Україна
Новоселиця
Новоселиця
Новоселиця. Карта розташування: Черкаська область
Новоселиця
Новоселиця
Мапа

Село розташоване на правому березі річки Тясмин, розділене навпіл його притокою річкою Потік, за 20 км на північний захід від районного центру — міста Чигирин та за 30 км від залізничної станції Фундукліївка поблизу урочища Холодний Яр. Найближчі сусідні поселення — Суботів, де народився і похований Гетьман України Богдан Хмельницький та село Медведівка, місце «…для людей вільних, що у Чигирині вже не вміщалися…», що навіть володіло магдебурзьким правом.

Поблизу села знайдено поселення доби неоліту-енеоліту (Молюхів Бугор, зв'язки з трипільською культурою), епохи бронзи, скіфського та ранньослов'янського часу, сарматське поховання, городище та кургани періоду бронзи і ранньої залізної доби.

ІсторіяРедагувати

Уперше в літописі Самійла Величка село згадується як невелике козацьке поселення, засноване Михайлом Хмельницьким на початку 17 століття. Козацьке поселення почало активно розвиватися після Андрусівського миру, за яким ця частина стала нейтральною, і сюди рянув люд, втікаючи від утисків. У селі розвивалося ткацтво, ковальське та суконне ремесла, млинарство.

На початку 20 століття у Новоселиці налічувалося понад 2000 осіб.

Наприкінці 20-х років у селі розпочалась примусова колективізація.

У 30-і роки в селі, замість чотирикласної церковноприходської школи було відкрито семирічку. Її класи розміщувалися в кількох хатах розкуркулених заможніх селян. У 1939 році був зруйнований величний храм – Георгіївська церква, збудований на початку століття і який був окрасою села. На його місці напередодні війни почали зводити школу.

Під час Другої світової війни жителі села брали активну участь у партизанському русі. За мужність і відвагу 161 житель села нагороджений орденами та медалями. 14 жовтня 1943 року село частково було спалено. 17 грудня 1943 року село відвоювали радянські війська. Почалася відбудова села.

У 1947 році на місці спаленого клубу зведено новий, а в 1958 році — нову школу. Ще раніше, в 1956 році село було радіофіковано, на початку 60-х років — електрифіковано.

Станом на 1972 рік у селі мешкало 1163 людини, працювала восьмирічна школа, клуб, стаціонарна кіноустановка, бібліотека з фондом 7221 книга, медичний пункт, дитячі ясла, 4 магазини, чайна.

За радянських часів у селі працював колгосп імені Дубового, що обробляв 2878 га землі, у тому числі 2384 га орної. На початку 80-х років тракторний парк колгоспу нараховував понад 40 тракторів, понад 10 комбайнів, споруджувалися нові ферми.

СучасністьРедагувати

Сьогодні на базі колишнього колгоспу діють СТОВ «Тясмин» та «Світанок», підприємство «Біоагропром». Працюють також круподерня, олійниця, механічний млин, пилорама, теслярська майстерня. У селі також функціонують 4 магазини, поштове відділення, фельдшерсько-акушерський пункт, школа зачинена.

ПерсоналіїРедагувати

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати