Новонаводницька вулиця
Новонаводни́цька вулиця — зникла вулиця Києва, існувала в Печерському районі Києва, місцевості Звіринець, Наводничі. Пролягала від вулиці Січневого повстання (нині — Лаврська вулиця; безпосередньо не сполучалася) до Наводницької площі.
| Новонаводницька вулиця Київ | |
|---|---|
 Колишня Новонаводницька вулиця, нині заключна частина Лаврської вулиці | |
| Місцевість | Звіринець, Наводничі |
| Район | Печерський |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | близько 700 м |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | пошук у Nominatim |
| Мапа | |
Історія
ред.Виникла у 1-й чверті ХХ століття під такою ж назвою (від місцевості Наводничі, Наводницького мосту), показана, зокрема, на карті міста 1918 року. Простягалася до валу Київської фортеці. Прохід до вулиці Січневого повстання здійснювався через Московську браму. На межі 1970—80-х років у зв'язку із облаштуванням Печерського парку та будівництвом комплексу Музею історії України у Другій світовій війні у валу було з обох боків від брами було «прорізано» два проїзди — пішохідний та автомобільний, що з'єднав вулиці Січневого повстання та Новонаводницьку. 1981 року вулицю було приєднано до вулиці Січневого повстання[1].
Як згадка про приєднану вулицю залишився Новонаводницький провулок, що існує дотепер.
У 2025 році фахівці столичної Комісії з найменувань погодили повернення вулиці Лаврській попередньої назви на честь гетьмана Івана Мазепи. Водночас ділянка між вулицею Добровольчих батальйонів та Наводницькою площею відновить назву Новонаводницька вулиця.[2]
Об'єкти
ред.У приватному будинку № 8а мешкав видатний український скульптор і художник Іван Гончар. З 1959 року у будинку-майстерні розміщувалася колекція І. Гончара з української етнографії — перший приватний музей в УРСР, який став «культовим» місцем серед українських шістдесятників. З 1970 року, через тиск органів радянської влади, фактично не функціонував. У 1993 році на основі колекції був створений музей, що розмістився в будинку на вулиці Лаврській, 19[3].
Примітки
ред.- ↑ Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 27 квітня 1981 року № 682 «Про впорядкування найменувань вулиць м. Києва» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 8. Спр. 2353. Арк. 257–260. [Архівовано з першоджерела 18 жовтня 2013.]
- ↑ Ірина, Стасюк (13 лютого 2025). Вулицю Лаврську збираються перейменувати. Що з нею не так?. Хмарочос (укр.). Процитовано 13 лютого 2025.
- ↑ Життєпис. Музей Івана Гончара. Процитовано 2 серпня 2022.
Джерела
ред.- Вулиці Києва. Довідник / упоряд. А. М. Сигалов та ін. — К. : Реклама, 1975. — С. 118.
- Вулиці Києва. Довідник / упоряд. А. М. Сигалов та ін. — 2-ге вид., випр. — К. : Реклама, 1979. — С. 173.
- Вулиці Києва. Довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — С. 347. — ISBN 5-88500-070-0.
|
Це незавершена стаття про Київ. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |