Новий Калуш (мікрорайон)

Нови́й Ка́луш (суржиково «Посьолок») — найбільший житловий масив Калуша, охоплює житлову забудову на лівому березі річки Сівка (на північному заході міста).

Новий Калуш (суржиково «Посьолок»)
Калуш
Новий Калуш (суржиково «Посьолок»)

Транспортне кільце
Загальна інформація
49°02′07″ пн. ш. 24°21′27″ сх. д. / 49.03528° пн. ш. 24.35750° сх. д. / 49.03528; 24.35750Координати: 49°02′07″ пн. ш. 24°21′27″ сх. д. / 49.03528° пн. ш. 24.35750° сх. д. / 49.03528; 24.35750
Адмінодиниця Калуш
Населення 40 тис.
Поштовий індекс 77303, 77304, 77311
Головні вулиці Б.Хмельницького, В.Стуса, Січових Стрільців, Хіміків, О.Пушкіна, Євшана, бульвар Незалежності, проспект Лесі Українки
Підприємства Центральна пошта, Бом Бік
Заклади освіти
та культури
середні школи № 2, 4, 5, 6, 7, 10, 11, гімназія; ПТУ № 1, ВПУ № 7, Калуський політехнічний коледж, філія Тернопільського національного економічного університету; стадіон «Хімік»; дитсадки: «Ластівка», «Ягідка», «Золотий ключик»; музична школа № 2, Палац культури «Юність»
Транспорт
Зовнішні посилання:
У проєкті OpenStreetMap 6042947 ·R (Калуш)

Перелік вулиць районуРедагувати

По праву сторону від центральної осі Нового Калуша (проспект Лесі Українки - вулиця Богдана Хмельницького)Редагувати

По ліву сторону від центральної осі Нового КалушаРедагувати

Історія районуРедагувати

З'явився даний район Калуша внаслідок включення населеного пункту Новий Калуш у склад міста 1 січня 1925 року[5] і одна з вулиць приєднаного поселення отримала назву Новий Калуш (тепер — вулиця Вітовського). Новий Калуш кількаразово перевищував за площею територію міста і поділявся на ряд мікрорайонів, назви більшості з яких на сьогодні втратили своє значення через докорінну зміну забудови.

Німецьке поселення (колонію) Новий Калуш[6] було засновано в 1784 році біля Калуша на лівому березі річки Сівка — на відміну від Калуша і Бані, землі яких знаходились винятково на правому березі Сівки. Спеціалізувалося поселення на видобутку солі. Початково колонія з'єднала Калуш із селом солеварів Банею, надалі забудова поширювалась на всій площі.

У травні 1804 року під час поглиблення шахти біля Бані були знайдені так звані «гіркі» солі — каїніт та сильвініт. У 1867 році було засноване акціонерне товариство для розробки калійних родовищ і за два роки в Калуші збудували фабрику для переробляння калійних руд на нинішній вулиці Фабричній. До фабрики було прокладено залізничну гілку. У 1881 році в Новому Калуші проживало 577 жителів.

Далі за солеварами будувалися землероби і таким чином уже до Першої світової війни аж до нинішніх західних меж житлової забудови міста лежали квартали розлогих садиб землеробів з належними їм нивами і сіножатями. У липні 1904 р. згоріли 40 селянських обійсть і 60 житлових будинків, але за пару років забудова відновлена.[7] За переписом 1910 року було 762 мешканці.[8]

Відбудувався Новий Калуш після руйнувань і пограбування росіянами у Першій світовій війні, а з 1 січня 1925 року включений до складу Калуша. З новою світовою війною прийшли нові біди. Спершу на зламі 1939-1940 років змушені були полишити рідні домівки 102 родини німців і виїхати до Вартеґав[9] (решту в 1945 році виселили в Казахстан), далі пішли репресії проти українців і поляків, потім були німецька окупація, повернення радянських окупантів.

У 1947 році землеробів-калушан примусово загнали у новостворений колгосп імені Жданова і на території Нового Калуша розмістили його підрозділи[10]. Після прийняття в 1960 році рішення про розвиток хімічного виробництва цей район міста був забудований багатоповерхівками (зі знесенням садибної і господарської забудови) та заселений приїжджими робітниками. Для них радянська пропаганда вигадала міф про побудову району на «болотах і багнах»[11] і поширювала його на сторінках газет і краєзнавчих книг. Навіть доволі слушна для цього міфу назва «Новий Калуш» була піддана забороні та замінена суржиковим покручем «Пасьолак». Садибна забудова частково збереглася на різних окраїнах району: північній — вулиці Мостиська, Глібова, Антонича, Лемківська; східній — Руднєва, Чайковського, Вітовського, Бобинського, Срібняка, Белея, Руська; південній — Гоголя, Олени Пчілки, Павлика, Тіниста; західній — Космонавтів, Фінська, Марченка[12]. Висотна забудова зараз триває на бульварі Незалежності та проспекті Лесі Українки.

Злочинне затоплення водою (замість насичених соляних розчинів) шахтних виробіток наприкінці 1970-х спричинило карстову загрозу для цього району міста, яка почалася з провалля 1986 року на вулиці Пархоменка (нині — Вітовського).

СьогоденняРедагувати

В південній частині району (проспект Лесі Українки, бульвар Незалежності, вулиця Євшана) генеральним планом міста передбачено новий центр ділового життя. І нове обличчя міста перебуває у формуванні, оскільки забудова тут триває.

Спортивні і культурні закладиРедагувати

Палац культури «Юність», стадіон «Хімік», плавальний басейн «Посейдон», ДЮСШ «Сокіл», бібліотеки.

ФотогалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. У Калуші закінчують реконструкцію водопроводів на двох вулицях. ФОТОФАКТ
  2. У Калуші розпочали асфальтування вулиці вартістю 1 млн гривень. ФОТО. — «Вікна», 2019.10.09.
  3. У Калуші завершать капремонт вулиці Фінська. — «Вікна», 2019.09.03.
  4. Капітальний ремонт вулиці Окружна на 4,2 мільйона гривень вже завершили. — «Вікна», 2019.10.04.
  5. Dz.U. 1924 nr 117 poz. 1058 Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 29 grudnia 1924 r. o włączeniu do gminy miejskiej Kalusza gmin wiejskich Bani, Zagórza i Nowego Kalusza w powiecie kaluskim. (пол.)
  6. Євген МАЗУР. Як шваби заклали колонію Ноу-Калуш
  7. Як у Калуші 1904 року вигоріла німецька колонія
  8. Allgemeines Verzeichnis der Ortsgemeinden und Ortschaften Österreichs nach den Ergebnissen der Volkszählung vom 31. Dezember 1910, Seite 342
  9. Євген МАЗУР. Калуські шваби: 160 років разом із українцями. — «Вікна», 2019.12.24.
  10. До колгоспу калушан залучали методом «кнута і пряника»
  11. О. С. Гаврилів. Обрії нового Калуша. — Ужгород: Видавництво «Карпати», 1976. — 72 с. — стор. 59
  12. Історія вихідного дня. “Посьолок” приєднали до Калуша 1 січня 1925 року. ФОТО

ДжерелаРедагувати

Див. такожРедагувати