Нова Каледонія (острів)

Нова Каледонія (фр. Grande Terre, дослівно Велика земля) — найбільший і головний острів архіпелагу Нова Каледонія, заморського володіння Франції, у південно-західній частині Тихого океану.

Нова Каледонія, острів
фр. Grande Terre
Montpanie.jpg
гора Паньє на острові Нова Каледонія

Карта
Острів Нова Каледонія на мапі Нової Каледонії та Вануату
Острів Нова Каледонія
на мапі Нової Каледонії та Вануату
Географія
21°17′ пд. ш. 165°21′ сх. д. / 21.283° пд. ш. 165.350° сх. д. / -21.283; 165.350Координати: 21°17′ пд. ш. 165°21′ сх. д. / 21.283° пд. ш. 165.350° сх. д. / -21.283; 165.350
Континент Океанія
Місцерозташування Тихий океан,
Коралове море
Океанія
Акваторія Коралове море
Група островів о-ви Нова Каледонія
Площа 16 648  км² (53-тє місце)
Довжина 400  км
Ширина 50-70  км
Берегова лінія 1248,8  км
Найвища точка гора Паньє, 1628 м
Країна
Франція Франція
Регіон Нова Каледонія Нова Каледонія
заморські володіння Франції
Район Північна провінція,
Південна провінція
Населення 247,600 осіб (2014)
Нова Каледонія, острів. Карта розташування: Океанія
Нова Каледонія, острів
Нова Каледонія, острів
Нова Каледонія, острів (Океанія)
Нова Каледонія, острів. Карта розташування: Нова Каледонія
Нова Каледонія, острів
Нова Каледонія, острів
Нова Каледонія, острів (Нова Каледонія)

CMNS: Нова Каледонія у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

Британський дослідник Джеймс Кук відкрив острів у 1774 році і назвав його «Нова Каледонія» (Каледонія — старовинна латинська назва частини північної Шотландії).

Після того як Франція захопила у 1853 році всі острови, які зараз утворюють Нову Каледонію і зробила їх своєю колонією в 1860 році, назва «Нова Каледонія» стала застосовуватися не тільки до самого острова, а й прилеглих до нього островів. Однак для простоти і тому, що це був найважливіший острів колонії, назва «Нова Каледонія» або навіть «Каледонія» використовується для позначення як острова, так і всієї колонії. Місцеві жителі називають острів «Ле Кайя» — скелі[1].

острів Іль-де-Пін (фр. L'Île-des-Pins)Редагувати

Л'Іль-де-Пін  -- комуна Південної провінції, яка складається з островів Пінса, Котомо та кількох острівців поблизу цих двох, а також віддаленого острова Уалпола. Острів був відкритий Джеймсом Куком і названий через велику кількість сосен на острові. Французи називають цей острів l'île la plus proche du paradis ("найближчий острів до Раю").

Острови стали частиною французьких колоній починаючи з 1853 року. У 1871 році після Паризької Комуни бл. 2800 паризьких повстанців були депортовані до комуни Л'Іль-де-Пін, частина території якої була перетворена на поселення ув'язнених, де вони мешкали по декілька років. Засуджені злочинці були прикуті до стін своєї камери, в той час коли звичайні депортовані мали право вільного пересування.

У 2005 році Л'Іль-де-Пін привернув увагу публіки, після трансляції 5-го сезону французького реаліті-шоу "Авантюристи Кох-Ланти" (фр. Les Aventuriers de Koh-Lanta), яке відбувалася на декількох невеликих островах комуни.

До комуни можна дістатися на човні або літаку з Нумеа. Острови славляться своїми прозорими водоймищами та давніми сосновими борами, що поширені майже на всіх сусідніх островах.

Честерфілдові острови (фр. îles Chesterfield)Редагувати

Ця група островів (також рифів) отримала свою назву на честь корабля Метью Бойда, який відкрив їх 2 червня 1793 року, коли повертався з Китаю на Новий Уельс. У 1854 році на рифах Бамптон розбився  перуанський корабель "Grimneza" і перш ніж їх  вдалося врятувати, за 4 місяці їхнього перебування від голоду та спраги померло 650 чоловік.

27 жовтня 1862 р. Британський уряд надав дозвіл на збирання гуано Англо-австралійській компанії  на островах Леді Елліот і Пілгрім,  на рифах Урек, Суайн, Рейн, Брамбле-Кей, Брамптон-Шоул. В ті часи гуано цінувалося не гірше за золото, а враховуючи те що поблизу островів постійно прибували на зимівлю колонії китів та на різноманіття острівних птахів, не зважаючи на небезпеку і часті корабельні аварії, різні компанії споряджати на острови свої екіпажі.

Точної дати покидання людьми островів не відомо, але імовірно, що острови були покинуті бл. 1940-х років, після того як командор французького корабля "Dumont d’Urville" Арзур оглянув Честерфілдові рифи і в 1939 році встановив табличку. У вересні 1944 року американські війська на острові Лонг тимчасово встановили метеорологічну станцію, але наприкінці Другої світової війни залишили її. Протягом 1950-1970 років на цьому острові проводилися сейсмічні та метеорологічні дослідження.

У 1982-1992 рр. Террі Уокер здійснив методичні дослідження островів Коралового моря з ціллю створення атласу морських птахів. У грудні 1990 року він відвідав центральні острови Честерфілдових рифів. У жовтні 2015 року на одному із островів було проведено аматорське радіо DX-pedition.

ГеографіяРедагувати

Острів розташований у Кораловому морі в тропічній зоні Тихого океану, простягається з північного заходу на південний схід на 400 км, при ширині до 50-70 км. Має площу — 16 648 км² (53-тє місце у світі). Уздовж острова розташований покритий тропічними лісами Центральний хребет, з п'ятьма вершинами висотою понад 1500 метрів з найвищими вершинами: гора Паньє (1628 м) та Гумбольдт (1618 м), з крутими північно-східними схилами та більш пологими — південно-західними.

Найбільший населений пункт — місто Нумеа (100 237 осіб, 2015), столиця заморської території Франції Нова Каледонія.

ГеологіяРедагувати

Острів Нова Каледонія, як і вся Нова Каледонія — це уламок австралійської плити, який відокремився від суперконтиненту Гондвана в Крейдовому періоді (близько 70 мільйонів років тому), і формування якого було здійснено послідовним виникненням складчастости плити, останнє з яких відбулося в еоценовому та олігоценовому періодах (приблизно від 53 до 26 млн років тому), що пояснює різноманітність типів і віку покладів корисних копалин: як осадові, так і вулканічні утворення, що поширюються від Пермського (від 299 до 251 млн.років тому) до Третинного (між 65 і 1,5 млн років тому) періодів. Пізні третинні геологічні перетворення також дозволили на острові створити одну з найважливіших ультрамафічних або надосновних (перидотитових) гірських порід, що призвело до утворення найбагатіших покладів нікелю. Ці перидотити виникли шляхом обдукції мантії, яка вилилася на денну поверхню під час останніх вивержень вулканів. Крім того, існують базальтові субстрати від більш ранньої обдукції океанічного дна на західному узбережжі(по суті так зване покривало Поя). Нарешті, екстремальні умови температури та тиску, спричинені зіткненнями плит, що призвели до виникнення цих складок та виверження вулканів, перетворили деякі осадові та магматичні породи шляхом метаморфізму, головним чином, у північно-східній частині острова(Діахот і Пуебо), а також і на значній частині південного сходу (серпентинити, народжені від гідротермального метаморфізму перидотитів), створили у великій кількості схисти і мікашисти, а також сині сланці.

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Bateson, Charles. Australian shipwrecks Vol. 1 1622–1850, (print), Sydney: Reed.
  • Borsa, Philippe, Mireille Pandolfi, Serge Andréfouët, and Vincent Bretagnolle. "Breeding Avifauna of the Chesterfield Islands, Coral Sea: Current Population Sizes, Trends, and Threats." Pacific Science vol. 64, Issue 2. pp. 297–314.
  • Cohic, F. (1959) "Report on a Visit to the Chesterfield Islands, September 1957." Atoll Research Bulletin No. 63 (May 15, 1959). http://www.sil.si.edu/digitalcollections/atollresearchbulletin/issues/00063.pdf [Архівовано 15 травня 2017 у Wayback Machine.]. Accessed 4-19-2013.
  • Findlay, A. (1851) A Directory for the Navigation of the Pacific Ocean, (print), London.
  • Harding, John. THE CORAL SEA...French Territory. (web). https://web.archive.org/web/20081203124528/http://www.thejohnharding.com/archives/00001639.htm. Accessed 4-19-2013. Photograph from Loop Island.
  • Loney, J. K. (1987) Australian shipwrecks Vol. 4 1901–1986, (print), Portarlington, Victoria: Marine History Publications.
  • Loney, J. K. (1991) Australian shipwrecks Vol. 5 Update 1986, (print), Portarlington, Victoria: Marine History Publications.

ПосиланняРедагувати