Нирко Олексій Федорович
Олексі́й Федорович Нирко́ (1 січня 1926 — 26 жовтня 2005) — подвижник кобзарства Криму і Кубані, бандурист, історик кобзарства, голова Ялтинської «Просвіти» (1988–1991), керівник капели бандуристів ім. Руданського в Ялті. Голова кобзарської секції Музично-хорового товариства Криму, заслужений працівник культури України, створив музей бандури в Ялті. Пройшов Другу світову війну і переслідування та тюрми під час радянських часів.
| Олексій Федорович Нирко | |
|---|---|
 | |
| Народився |
1 січня 1926 с. Мар’янське |
| Помер |
27 вересня 2005 (79 років) м. Ялта |
| Місце проживання | м. Ялта |
| Alma mater | Львівська державна консерваторія ім. М. Лисенка |
| Сфера інтересів | Кобзарство |
| Заклад | Кримський державний гуманітарний університет |
| Вчене звання |
 |
| Відомий завдяки: | Подвижницькою діяльністю щодо популяризації кобзарства |
Зміст
ЖиттєписРедагувати
Народився в Мар'янському Апостолівського району Дніпропетровської області. Дитячі роки пройшли в селі Нова Січ, куди переїхала родина. Тут пережив Голодомор, під час якого померла його прабабуся Параска Прохорець та прадід Сава Нирко. Тоді ж арештований його батько — Федір Савич (1903—1958). 1938 року батько засуджений вдруге — до 5 років позбавлення волі. До музики Олексія Федоровича прилучив колишній січовик Лука Карамельський.
Закінчив Львівський культурно-освітній технікум. Навчався у Львівській державній консерваторії ім. Лисенка та закінчити не зміг, бо 3 червня 1950 року заарештований, а 27 липня засуджений до 10 років виправно-трудових робіт та 5 років заслання за антирадянську діяльність.
Покарання відбував в Молотовській області («Косьвінлаг», ОЛП № 8, селище Широкінське). Звільнений 1956 року. Реабілітований.
Кар'єраРедагувати
Кобзарську діяльність починає в 1956—1957 роках у селі Нова Січ та Нікополі.
Після звільнення оселився у Ялті, де створив Музей кобзарського мистецтва Криму та Кубані (при Ялтинському гуманітарному інституті, 1984), кобзарську бібліотеку. Викладав класи бандури Ялтинської музичної школи та Ялтинського педагогічного училища (тепер Кримський гуманітарний університет).
Створив три капели бандуристок: ім. С. Руданського, «Пролісок» та «Зоряниця» (всім присвоєно звання народних). Виступав із ними у Франції, Угорщині, Польщі, Югославії, Туреччині, Греції, Білорусі, Росії. Створив також п'ять ансамблів. Має низку власних обробок різних творів для бандури. Як бандурист та керівник-диригент капел неодноразово нагороджувався дипломами та медалями.
Вшанування пам'ятіРедагувати
ДжерелаРедагувати
- Доля українських кобзарів бандуристів на Кубані
- Нирко Олексій — Його посадили за бандуру. — «Бандура». — № 65-66. — 1998.
- Нирко Олексій — Кобзарство Кубані. — «Бандура». — № 51-52. — 1995.
- Жеплинський Б. М., Ковальчук Д. Б. Українські кобзарі, бандуристи, лірники. Енциклопедичний довідник. — Львів : Галицька видавнича спілка, 2011. — С. 177