Нирко Олексій Федорович

Олексі́й Федорович Нирко́ (1 січня 1926 — 26 жовтня 2005) — подвижник кобзарства Криму і Кубані, бандурист, історик кобзарства, голова Ялтинської «Просвіти» (19881991), керівник капели бандуристів ім. Руданського в Ялті. Голова кобзарської секції Музично-хорового товариства Криму, заслужений працівник культури України, створив музей бандури в Ялті. Пройшов Другу світову війну і переслідування та тюрми під час радянських часів.

Олексій Федорович Нирко
Nyrko.jpg
Народився 1 січня 1926(1926-01-01)
с. Мар’янське
Помер 27 вересня 2005(2005-09-27) (79 років)
м. Ялта
Місце проживання м. Ялта
Alma mater Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка
Галузь Кобзарство
Заклад Кримський державний гуманітарний університет
Звання
Заслужений працівник культури України
Відомий завдяки: Подвижницькою діяльністю щодо популяризації кобзарства
Нагороди Заслужений працівник культури України

ЖиттєписРедагувати

Народився в Мар'янському Апостолівського району Дніпропетровської області. Дитячі роки пройшли в селі Нова Січ, куди переїхала родина. Тут пережив Голодомор, під час якого померла його прабабуся Параска Прохорець та прадід Сава Нирко. Тоді ж арештований його батько — Федір Савич (1903—1958). 1938 року батько засуджений вдруге — до 5 років позбавлення волі. До музики Олексія Федоровича прилучив колишній січовик Лука Карамельський.

Закінчив Львівський культурно-освітній технікум. Навчався у Львівській державній консерваторії ім. Лисенка та закінчити не зміг, бо 3 червня 1950 року заарештований, а 27 липня засуджений до 10 років виправно-трудових робіт та 5 років заслання за антирадянську діяльність. Покарання відбував в Молотовській області («Косьвінлаг», ОЛП № 8, селище Широкінське). Звільнений 1956 року. Реабілітований.

Після звільнення оселився у м. Ялті :

  Я вирішив поселитися в Криму і довести,

що Крим – це теж Україна, де повинна звучати не тільки українська мова, але й дзвінка невмируща бандура

 

— Олексій Нирко, Жеплинський Б. Коротка історія кобзарства в Україні / Б. Жеплинський. — Львів : Видавництво «Край», 2000. — 195 с.


За словами кобзарознавця Б. М. Жеплинського, «Олексій Федорович Нирко має величезні заслуги як педагог, який підготував цілу когорту своїх учнів-бандуристів, багато з яких стали продовжувачами справи свого вчителя. Про це свідчать численні колективи, створені його учнями у містах і селищах Криму, Кубані, України, Приморського краю та ін.»[1]

«Розлетілись мої учні по Світу, як хмари по небу!» – говорив педагог. Його учениці розлетілись усім світом. Вони живуть і працюють у різних містах Криму (Сімферополі, Севастополі, Керчі, Білогорську, Червоногвардійському, Першотрав‑ невому); України (Одесі, Дрогобичі), ще далі – на Камчатці, Кушці, у Приморському краю; Наталія Новосьолова – у Німеччині, Ірина Попова – в Японії, навіть у Марокко живе одна з учениць педагога-бандуриста. Ученицям – послідовницям справи учителя присвячений комплекс експозиції Музею (стенд № 4). [2]

Кар'єраРедагувати

Кобзарську діяльність починає в 1956—1957 роках у селі Нова Січ та Нікополі.

Створив Музей кобзарського мистецтва Криму та Кубані (при Ялтинському педагогічному училищі, 1984), кобзарську бібліотеку. Викладав класи бандури Ялтинської музичної школи та Ялтинського педагогічного училища ( згодом Кримський державний гуманітарний інститут, Республіканський вищий навчальний заклад "Кримський гуманітарний університет") [3]. Нової експозиції відкрита 24 травня 2013 р. У Музеї близько 500 експонатів, зокрема понад 20 бандур кустарного виготовлення другої поло‑ вини ХІХ–ХХ століть (серед них бандури майстрів Олександра Корнієвського, Кузьми Німченка, Івана Скляра, Семена Турчинського, Володимира Тузиченка), а також архівні матеріали про майстрів та виконавців-бандуристів досліджуваних регіонів: світлини, книги, афіші солістів-бандуристів, капел та ансамблів; програми концертів, фестивалів, аудіо касети. Експозиція містить музичні інструменти кримських кобзарів, бандуристів: Карпа Лудильника, Андрія Цемка, Марка Ковальського, Семена Хутірного, Федора Кобзаря; кубанських бандуристів: Володимира Лазаренка, Михайла Теліги, Іллі Німченка, Івана Гавриша та інших. Повний реєстр бандур був складений О. Нирком та опублікований у виданні НАН України «Народна творчість та етнографія» № 1–2, 2002, С. 70–73.[4]

Створив три капели бандуристок: ім. С. Руданського, «Пролісок» та «Зоряниця» (всім присвоєно звання народних). Виступав з ними у Франції, Угорщині, Польщі, Югославії, Туреччині, Греції, Білорусі, Росії. Створив також п'ять ансамблів. Має низку власних обробок різних творів для бандури. Як бандурист та керівник-диригент капел неодноразово нагороджувався дипломами та медалями.

РодинаРедагувати

Дружина - Яніна Нирко.

Доньки: Оксана та Мирослава, онуки Юлія та Роман.

Вшанування пам'ятіРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Коротка історія кобзарства в Україні / Б. Жеплинський. , 2000. — 195 с. Львів :: Видавництво «Край». с. 149. 
  2. Шумаков, Максим. Музей Кобзарства Крыма и Кубани. www.gpa.cfuv.ru (ru-ru). Процитовано 2020-05-17. 
  3. Музей Кобзарства Крыма и Кубани. 
  4. «Народна творчість та етнографія» № 1-2, 2002, с. 70-73, видання НАН України.