Никола Тодоров Жеков (болг. Никола Тодоров Жеков; 6 січня 1865(18650106), Сливен, Османська імперія — пом. 1 листопада 1949, Фюссен, Німеччина) — болгарський військовик (генерал піхоти), командир болгарської армії під час Першої світової війни, письменник і націоналіст.

Никола Жеков
Народився 6 січня 1865(1865-01-06) або 1864[1]
Сливен, Болгарія
Помер 1 листопада 1949(1949-11-01) або 1949[1]
Фюссен, Остальгой, Округ Швабія, Баварія
Поховання Софія
Країна  Болгарія
Діяльність офіцер, політик, військовослужбовець, викладач університету, міністр
Галузь військова справа[1]
Alma mater Національний військовий університет Васила Левскі
Знання мов болгарська
Учасник Перша світова війна, Перша Балканська війна, Друга Балканська війна і Сербсько-болгарська війна
Військове звання генерал[1] і генерал від інфантерії
Нагороди
Кавалер ордена «За хоробрість» (Болгарія)
Кавалер ордена «За хоробрість» (Болгарія)
Кавалер ордена «Святий Олександр» (Болгарія)
Кавалер ордена «Святий Олександр» (Болгарія)
Орден «Pour le Mérite» (Пруссія)
Орден «Pour le Mérite» (Пруссія)
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Великий Хрест ордена Червоного орла
Великий Хрест ордена Червоного орла
Орден Червоного орла 2-го ступеня
Орден дому Саксен-Ернестіне
Орден дому Саксен-Ернестіне
Орден Корони (Вюртемберг)
Орден Корони (Вюртемберг)
Орден Залізної Корони 2 ступеня
Орден Залізної Корони 2 ступеня
Кавалер Великого Хреста ордена Леопольда (Австрія)
Кавалер Великого Хреста ордена Леопольда (Австрія)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Орден Османие 1 ступеня
Орден Османие 1 ступеня
Галліполійська зірка
Галліполійська зірка
Медаль «Імтияз»
Медаль «Імтияз»

Життєпис ред.

Закінчив військове училище у Софії (1887). Він брав участь як юнкер-доброволець у резервному полку під час Сербсько-болгарської війни у 1885 році, у 1886 брав участь у військовому перевороті, який привів до влади у Болгарії Олександра Баттенберга. У 1887 році був підвищений у званні лейтенанта. Він служив у 2-му артилерійському полку у місті Шумен, а потім у Враці. У 1890 році став поручиком, а у 1894 році — капітаном. У 1898 році закінчив Військову академію у Турині, Італія. Жеков служив у Генеральному штабі болгарської армії. У 1901 році отримав звання майора. У 19031910 роках він був командиром школи офіцерів запасу, з 1909 року — полковник. Потім він прийняв командування 1-им піхотним полком у Софії. У 1912 році став главою військового училища.

Після початку Балканської війни, у жовтні 1912 року, був начальником штабу 2-ї армії. Рік потому, він брав участь у Другій балканської війни, коли Болгарія напала на коаліцію з сусідніми країнами. Він був начальником штабу військ, що займають Західну Фракію. У 19131914 роках він брав участь у переговорах з османською владою у Стамбулі. У 1914 році був заступником командира болгарської армії, а у 1915 — командиром 8-ї піхотної дивізії. 2 серпня того ж року він був підвищений до звання генерал-майора. З 19 серпня по 4 жовтня обіймав посаду військового міністра, після чого був призначений царем Фердинандом I, командувачем болгарської армії. 6 жовтня 1916 він став генерал-лейтенантом. Восени 1918 року, серйозно хворий, він вирушив до Відня для лікування. 4 жовтня того ж року він був переведений до резерву. До 1921 жив у Австрії та Німеччині. 21 жовтня того ж року, він повернувся до Болгарії, де був заарештований (засуджений до 10 років позбавлення волі за поразку у війні і втрату територіальних придбань). У 1924 році, однак, вийшов на волю. Протягом цього періоду, він зосередився на написанні книг і спогадів про військові дії. З 1931 року викладав у військовій академії.

У 30-і роки він став прихильником крайніх правих політичних поглядів, але не вступав до будь-яких партій. 6 травня 1936 отримав звання генерала піхоти. Під час Другої світової війни підтримував пронімецьку позицію, зустрічався з Адольфом Гітлером. Стояв на чолі націоналістичного Союзу болгарських національних легіонів, підтримував діяльність національного уряду Болгарії Александра Цанкова у Відні. 1 лютого 1945 Болгарською комуністичною владою був заочно засуджений до страти. Після війни він оселився у Західній Німеччині.

7 листопада 1992 його останки були перепоховані на військовому кладовищі у Софії.

Нагороди ред.

Болгарія ред.

Німецька імперія ред.

Австро-Угорщина ред.

Османська імперія ред.

Посилання ред.

  1. а б в г д Czech National Authority Database