Нижня Дуванка
Нижня Дуванка — селище в Україні, адміністративний центр однойменної селищної громади Сватівського району Луганської області. Лежить на річці Красній, при впадінні в неї річок Дуванки та Гнилої. Відстань до райцентру і найближчої залізничної станції Сватове — 25 км. Селищній раді підпорядковані села Олександрівка, Куликівка, Новониканорівка, Вестатівка, Твердохлібове.
| Селище Нижня Дуванка | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Луганська область |
| Район | Сватівський район |
| Громада | Нижньодуванська селищна громада |
| Код КАТОТТГ: | |
| Основні дані | |
| Засновано | 1732[1] |
| Статус | із 2024 року |
| Населення | ▼2028 (01.01.2018) |
| Поштовий індекс | 92612 |
| Телефонний код | +380 6471 |
| Географічні координати | 49°34′59″ пн. ш. 38°10′08″ сх. д. / 49.58306° пн. ш. 38.16889° сх. д.Координати: 49°34′59″ пн. ш. 38°10′08″ сх. д. / 49.58306° пн. ш. 38.16889° сх. д. |
| Висота над рівнем моря | 78 м |
| Водойма | річки Красна, Гнила, Дуванка
|
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | Сватове |
| До станції: | 25 км |
| Селищна влада | |
| Адреса | 92612, Луганська обл., Сватівський р-н, смт Нижня Дуванка, вул. Каштанова, 79 |
| Карта | |
  Нижня Дуванка | |
 Нижня Дуванка | |
| |
|
| |
Історія ред.
Територію, на якій зараз розташоване селище, почали заселяти в 60-х роках XVI століття селяни й козаки Лівобережної та Правобережної України, а та російські служиві люди. Саме в той час була заснована слобода Сватова Лучка. Свою назву вона отримала від нині не існуючої річки Свахи. Використовуючи українських переселенців для охорони південних меж російської держави від нападів кримських і ногайських татар царський уряд, на пільгових умовах, наділяв їх землею, забезпечував зброєю і їжею, але при цьому зберігав їхні козацькі права й самоврядування.
На початку XVIII століття Сватова Лучка увійшла до складу Ізюмського полку. Вона була сотенним містечком і мала укріплення у вигляді рову і високого частоколу. Основну масу населення становили козаки, які залежно від свого економічного стану ділилися на полкових козаків, підпомічників і підсусідків. Більшості підсусідків не мали свого господарства і жили в заможних козацьких родинах на правах робітників. У 1732 році у Сватовій Лучці налічувалося 133 полкових козаків, 514 підпомічників і підсусідків. Козаки Сватової Лучки брали участь в Азовських походах Петра I, а в червні 1709 року в складі Ізюмського полку — у Полтавській битві.
Першу письмову згадку про територію, де пізніше було засновано слободу Сватову Лучку, було знайдено у книзі «Велике креслення», яке було складено за вказівкою царя Михайла Федеровича Розрядним приказом у 1620 р. за кресленням (картами) XVI століття. У ній зроблено опис території Дикого поля за трьома основними татарськими шляхами: Муравському, Ізюмському, Кальміуському, який проходив по території краю. У книзі йдеться про таке:
|
татаре, которые производя грабежи по разным местам, обыкновенно по условным знакам, состоящим большею частью в поднятии на высоком месте фонаря, — на кургане, доселе называемом караульным, сходились к реке Дуванке для дележа своих промыслов, от чего произошло и татарское название реки (дуванить — делить добычу). | 
|
В 1732 у місці впадіння річки Дуванки в Красну ізюмський сотник Краснокутський поселив своїх селян.
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 240 жителів селища[2].
18 жовтня 2014 року в селищі невідомі завалили пам'ятник Леніну.
Культура ред.
Місцевий обряд “Гоніння гадюк” внесений в Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України. Обряд присвячений початку Великого Посту, який є часом покаяння в усіх поганих вчинках. Хоча обряд, скоріш за все, походить з дохристиянських вірувань, aле з прийняттям християнства він набув нових рис. В обряді беруть участь виключно чоловіки. Вони повинні очистити оселю від злих духів, злиднів, лиха, всіляких хвороб та напастей, які називають “гадюками”, “гадами”. Кожна господиня готується до зустрічі з ”полазниками”, як називають у селі тих, хто ходить від двору до двору. Господиня з гостинцями чекає вдома до себе гостей-полазників. Перший день Великого Посту іменують “жилавим понеділком”. В цей день жінкам категорично заборонено ходити по сусідах - є повір’я, що в цей день жінка, коли зайде до чужої оселі, приносить в хату лихо, нещастя. Біля двору хлопці вітають господарів із початком Великого Посту і пропонують “прогнати гадюк” з хати та подвір’я. Після цього господарі дякують полазникам за проведений ритуал, за те, що не минули їхньої хати, і дають гостинці. Дітям та юнакам горіхи, цукерки, пиріжки, яблука, а дорослим чоловікам підносять чарку. Обряд закінчується за селом в степу спаленням допоміжного “інструментарію” та загальною вечерею з того, чим пригощали господарі.[3]
Персоналії ред.
- Дмитро Стрєкнєв (1997—2019) — учасник російсько-української війни[4][5].
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.) в XVI–XVIII столетии / Собранные и редактированные Д. И. Багалеем. – Т. 1. – Харьков, 1886. – С. 254
- ↑ Мартиролог. Луганська, ст. 453—459 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 лютого 2014. Процитовано 11 квітня 2016.
- ↑ До Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини внесли новий обряд
- ↑ Цензор.НЕТ. Загиблого на Донбасі українського воїна Дмитра Стрекнєва поховали на Луганщині. Цензор.НЕТ (укр.). Архів оригіналу за 10 квітня 2019. Процитовано 11 квітня 2019.
- ↑ На Луганщині попрощалися з військовим
Посилання ред.
- интернет-страница пгт. Нижняя Дуванка [Архівовано 7 квітня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- На Луганщині проводять археологічні розкопки
- НИЖНЯЯ ДУВАНКА | Посёлок и храм Св. матроны
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |