Не-читальник (оповідання)

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

«Не-читальник» — перше оповідання Леся Мартовича. Уперше опубліковано у Чернівцях 1889 року від криптонімом Л. М.

Не-читальник
Жанроповідання
АвторЛесь Мартович
Моваукраїнська
Написано1888
Опубліковано1889
ВидавництвоДрукарня п.Чопа
Видання1889

Історія появи та друку

ред.

«Під цю пору, десь 1889 р., Мартович написав свою першу новельку „Рудаль“, себто Рудольф (син австрійського цісаря Франца-Йосифа I — прим. Ред.), про якого наші селяни тоді багато говорили, що він не вмер, а ходить поміж народ „практикувати.“ На вакації того року приїхав до о. Кир. Гаморака до Стецеви в Снятинщині пок. Михайло Павлик. Ми його, очевидно, зараз найшли, і Мартович перечитав йому свою новельку.

Поводження було велике. Павлик дуже похвалив новелю і казав її надрукувати: Новелю охристив Павлик на „Нечитальника“ (зробив це він, здається, з цензурних причин, а в оповіданні слово „Рудаль“ замінено скрізь словом „старший“ прим. Ред.), а що я давав гроші на друк, дописав іще: видали деякі русівські читальники. Гроші я видурив від своєї небіжки мами, і ми поїхали до Черновець до друкарні п. Чопа і там дали скрипти. Кілька місяців пізніше ми мали в руках тонісеньку, блідо-блакитненьку книжечку „Не-читальник“ і розпродували, а що виторговували, то проїдали, бо тоді трафилася нам дуже скупа господиня».

Треба думати, що, устійнюючи дату написання «Не-читальника» на 1889 р., Стефаник помилився, це підтверджує теж у спомині про Мартовича В'ячеслав Будзиновський.** За цим спомином Павлик привіз Мартовичеве оповідання із собою до Львова, щоб надрукувати його в літературно-науковому журналі "Товариш, " що саме тоді готувався до друку. Нарада редакційної колегії над матеріалами до журналу відбулася в червні 1888 р. у Львові. За почином І. Франка колегія рішила не друкувати, "Не-читальника, " і це мало фатальний вплив на дальший творчий розвиток Мартовича. Стільки Будзиновський. Появилося лише єдине число «Товариша» з датою 10 липня 1888 р., тим то треба здогадуватися, що «Не-читальник» був написаний найпізніше в першій половині 1888 р., коли Мартович вчився в коломийській гімназії.

Оповідання друкувалося вперше окремою книжечкою п. н. "Не-читальник, " Чернівці, 1889, стор. 12, під криптонімом Л. М. Передруковуємо із збірки "Не-читальник, « Львів, 1900, накладом Українсько-руської Видавничої Спілки, стор. 9—11. В цій збірці, залишаючи без змін давніші тексти, якщо вони були, письменник підновив трохи мову, напр.: ,,сесе» змінив на "се, " "тото на "то, "" «вірив'єм» на "вірив я, " «єго, него» на «його, нього» і т. ін. Тому тексти оповідань цієї збірки треба вважати за останню авторську редакцію. Те саме торкається і другої основної збірки п. н. "Хитрий Панько і інші оповідання, " Львів, 1903; Накладом Українсько-руської Видавничої Спілки.

Сюжет

ред.

Характерний монолог-розмірковування простого галицького селянина, автор його нарік «Не-читальником» — бо це зібраний образ тогочасного українського селянства (за Мартовичем). Розповідь розгортається від імені героя із запамороченою горілкою психікою. Весь твір — це монолог мужика, який розповідає про все, що спаде на п'яну голову. Сидячи в сільській корчмі за кілішком оковитої: той собі розмірковує про події в світі, про вибори війта та політику в його селі, про своє нужденне життя. А насамкінець він доходить висновку: «Гий, Абрамку! тай мене на віта покладе: а тогди, вважаєте, читарня гет ід чортовій матери — ге-ет! Бо тоти читарники беруться верховодити над нами та новий лад заводити! Так, як би він один із другим не такий як і я! Ніби то в него три пяди межи очима ? О, ні! Наші вітці, правітці того не знали та якось жили! О ! як я стану вітом, то доберемося всі та і як я тай гет скасуємо читарню, а сиромудрим читарникам na tych miastach фін ун цванцик тай гибай!…»

Особливості

ред.

У своєму першому творі Мартович створив класичний образ затурканого, соціально й національно несвідомого селянина-нечитальника, якого треба було навертати на шлях активної громадської й суспільної діяльності, боротьби за свої права. Мартовичів нечитальник — типовий образ з середовища знедоленої, приниженої, темної частини селянства, яка застарілих поглядів і уявлень трималася за відживаючі традиції.

Засобом комічної деформації слова (вживання в устах нечитальника слів «казета» замість «газета», «кандибат» замість «кандидат» і т. д.), нагромадження означень, алогізмів, сатирично забарвленої лексики автор розвінчує невігластво персонажа. Комізм досягається переміщенням дійсності до неймовірного за допомогою мовностилістичного засобу перекручення назв. Впадає в око надмірне захоплення письменника безжурним сміхом над темним «нечитальником» — селянином, що помітно затушковує навіть ті незначні проблеми тяжкої дійсності селянського життя, які прохоплюються в безладній балаканині п'яного. Вже у цьому творі покутянина відчутна різниця в «прийомах» відтворення середовища та соціальної насиченості його гумору. Характерною рисою гумору Л.Мартовича є певна прихованість суб'єктивної сторони. Він не бере слова для того, щоб в авторській репліці дати оцінку подій, виявити їх загальне значення, показати своє світовідчуття.

Незв'язною мовою, перенасиченою словами-паразитами, письменник показав вміння вести розповідь в гумористичному плані, характеризувати героя за допомогою його мови, виявив добрі знання розмовно-народної лексики, покутської говірки, її морфологічних та фонетичних особливостей. В оповіданні автор, скориставшись своєрідним художнім засобом, відобразив деякі істотні риси в житті тогочасного покутського селянства, що шукало нових шляхів до поліпшення своєї тяжкої долі. У 70-80-х роках у галицькому селі народжувався читально-просвітній рух, що ставив за мету поліпшення життєвих умов селянства за допомогою освіти.

Дійові особи

ред.
  • Не-читальник — простий українець, галицький селянин.

Публікації

ред.

За радянського часу оповідання не друкувалося, підпадаючи під цензуру. Очевидно, що глибока сатира на неписьменного селянина та згадування Російської імперії в особі «москаля» — стали визначальними в забороні цього твору.

Уже за часів Незалежності, лише деякі видання почали публікувати це оповідання. Але воно й далі, за чиновницькою інерцією чи етнічними фобіями, не є присутнім ні в шкільній програмі (де вивчають майже всі твори Мартовича), ні публічному середовищі.

Наразі, цей твір можна знайти радше на сторінках інтернет книгарень, аніж в підручниках чи збірках.

Джерела

ред.
  • Василь Стефаник: Перший твір Леся Мартовича, «Кривавого року», віденський ілюстрований альманах на 1917 рік, стор. 163—165.
  • В'ячеслав Будзиновський: Не-карієрович (Із споминів про Леся Мартовича), місячник «Нові Шляхи», Львів, лютий 1930, № 2, стор. 319—323.
  • Лесин В. М. Примітки до збірки творів Леся Мартовича // Мартович Л. Вибрані твори /Упоряд., вступ. ст., примітки, словник Лесина В. М. — Ужгород: Карпати, 1989

Примітки

ред.

Посилання

ред.