Відкрити головне меню

Нечипоре́нко Петро́ Кири́лович (25 грудня 1892, с. Агаймани Мелітопольського повіту, нині — в Іванівському районі Херсонської області — 3 вересня 1937, Київ, Україна) — український геофізик, геодезист, один з засновників геофізики в Україні, доктор геологічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, член Катеринославської «Просвіти» з 2 листопада 1914. Жертва російського окупаційного терору.

Нечипоренко Петро Кирилович
Нечипоренко Петро Кириллович 1892.jpg
Народився 1892(1892)
Агаймани,
Херсонська область
Помер 3 вересня 1937(1937-09-03)
Київ, Україна
Громадянство УНР
Національність українець
Діяльність науковець
Alma mater Дніпропетровський гірничий інститут
Сфера інтересів геофізика, геодезія
Заклад Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ЖиттєписРедагувати

 
Петро Нечипоренко.

Народився 1892 року в селі Агаймани Мелітопольського повіту Таврійської губернії.

Походив із родини службовця. У 1912 закінчив реальне училище у Мелітополі і в тому ж році вступив до Катеринославського гірничого інституту. Через тяжкі матеріальні умови доводилося підробляти на тимчасових роботах. Деякий час працював у статистичному відділі Таврійського земства.

Закінчив 1921 року Дніпропетровський гірничий інститут зі спеціальності гірничий інженер, маркшейдер і тоді ж був обраний асистентом кафедри вищої геодезії та маркшейдерської справи. Упродовж 1921 працював маркшейдером обласної маркшейдерської управи і заступником завідуючого маркшейдерським бюро.

Починаючи з п’ятого курсу інституту, Нечипоренко читав геодезію в технікумі і на робітничих курсах Катерининської залізниці. Як засвідчує анкетний лист його особової справи, у 1922 Народний Комісаріат Освіти затвердив його на посаді викладача Дніпропетровського гірничого інституту. Тут він працював до 1933. На утриманні Нечипоренка були дружина, мати й сестра. Ні в яких політичних партіях Нечипоренко не перебував.

На початку наукової діяльності Нечипоренко велику увагу приділяв маркшейдерській справі, питанням безпеки гірничих робіт, проведенню тріангуляції в Донецькому басейні. Він мав велику схильність до винахідництва, конструювання і удосконалення геодезичних приладів, багато часу й енергії віддав розробці нівеліра-автомата.

Вперше цей прилад винайшов професор П. М. Леонтовський у 1915, але воєнні події та громадянська війна перешкодили його запровадженню. У 1926 Нечипоренко удосконалив нівелір-автомат. Він сконструював проектор-самописець, який креслив горизонтальний профіль безпомилково. Детальний опис нівеліра-автомата, змонтованого на велосипедних колесах, а також спосіб його застосування подано ним в окремій брошурі.

Нівелір-автомат застосовують для одержання плану місцевості у горизонталях, для найбільш доцільного вибору напрямку прокладання шляхів, визначення обсягу земляних робіт, при проведенні гідротехнічних досліджень, геологічних розшуків і гірничих розвідок. Нівелювання автоматом можливе вдень і вночі, влітку і взимку і не потребує присутності техніка-спеціаліста. У 1929 Нечипоренку присуджено звання професора.

У січні 1930 наказом № 5 по Українському геологорозвідковому управлінню Нечипоренко призначений науковим консультантом геофізичних досліджень, очолив відділ розвідувальної геофізики. Колишні інженери В. Б. Сологуб і С. І. Суботін, які проводили геофізичні дослідження залізорудних родовищ Криворіжжя і Кременчука, а також геологічних структур Чернігівщини під безпосереднім науковим керівництвом Нечипоренка, стали видатними вченими.

Переїзд із Дніпра до Києва під час ГолодоморуРедагувати

Під час голодомору в 1933 Н. переїжджає з Дніпра до Києва. Тут він працює на посадах директора Київської геофізичної та Полтавської гравіметричної лабораторій (призначений директором Полтавської гравіметричної обсерваторії, заснованої в 1934 році в Українському науково-дослідному геологічному інституті (нині — Інститут геологічних наук НАН України) Київської геофізичної обсерваторії, згодом — професором кафедри геофізики Київського університету (очолив у тому ж 1933 році), заступником директора астрономічної обсерваторії і консультантом Інституту географії та картографії.

Доктор геологічних наук з 1936 року.

Був науковим консультантом Інституту географії і картографії при Київському університеті.

Крім того, очевидно, він працював також науковим співробітником Українського науково-дослідного геологорозвідувального інституту (УкрНДГРІ). Про це свідчать його підписи під деякими науковими статтями. У 1933 Нечипоренко передає до друку в працях УкрНДГРІ шість наукових статей. На жаль, УкрНДГРІ існував недовго і, очевидно, не мав можливості видавати свої роботи.

Брав участь у геологічній зйомці території України. Започаткував систематичні дослідження з питань фізики Землі в Полтавській гравіметричній обсерваторії, заснованій у 1926 році. Завідував кафедрою до трагічної загибелі 1937 році внаслідок сталінських репресій.[1]

До найважливіших праць Нечипоренка належить перша гравітаційна карта України. Ця робота виконувалася колективом УкрНДГРІ під керівництвом Нечипоренка. При її складанні використано понад 520 гравіметричних визначень з різних пунктів України й Криму. У своїх статтях професор Нечипоренко детально зупиняється на геологічному тлумаченні гравітаційних аномалій та причинах, що їх зумовлюють.

На січневій сесії АН України Нечипоренко виступив з доповіддю «Співвідношення сили тяжіння і геології та деякі дані про геологічну будову України за даними геофізики». Автор показав зв’язок між гравітаційним полем і геологічною структурою. У доповіді Нечипоренка вперше проголошена перспективна галузь геолого-геофізичних досліджень — гравіметрія.

Репресії: арешт і розстрілРедагувати

Проте впровадження геофізичних методів розвідки в Україні, яке пропагував у своїх працях вчений, не подобалося недоброзичливцям. 10 травня 1937 Нечипоренка заарештували на його київській квартирі по вул. Обсерваторній, 3 у зв'язку з діяльністю українського осередку Академічного центру (Пулковська справа).

Виїзною комісією ВК ВС СРСР його необгрунтовано звинувачений у здійсненні злочину, передбаченого статтями 54-6, ч. 1, 54-7, 54-8 та 54-11 Кримінального кодексу УРСР. Формальне розслідування «контрреволюційної діяльності» вченого тривало до 2 вересня 1937. Військова колегія Верховного суду СРСР, яка засідала у Києві 2 вересня 1937, винесла йому найсуворіший вирок — найвищу міру покарання. Вирок виконано на другий день, 3 вересня 1937. Передачі до Лук'янівської в'язниці приймали до кінця року.[2]

Дружина Єфросінья, співробітниця бібліотеки АН України була заарештована 2 жовтня 1937 і засуджена за статтею 58-12 КК УРСР на 8 років. Строк відбувала в Томасінлазі. З 1946 року жила в Дніпро, з 1952 року в Канську.

РеабілітаціяРедагувати

Через понад 20 років, 15 лютого 1958 справу по звинуваченню Нечипоренка переглянуто Військовою колегією Верховного суду СРСР, і його повністю реабілітовано. Дружина Єфросінья реабілітована 17 січня 1958 року, померла в 1974 році.

Наукова спадщинаРедагувати

Наукова спадщина одного з перших українських геофізиків — професора Нечипоренка невелика, бо більшість часу він віддавав педагогічній діяльності. Але Нечипоренко започаткував гравіметричні дослідження в Україні. Відчутний внесок він зробив у маркшейдерську справу і приладобудування, шанобливо ставився до своїх учителів А. Пломана, П. Леонтовського, на смерть яких відгукнувся некрологами (1925).

Винахідник нівеліра-автомата. Автор першої гравітаційної карти України, що дозволила виявити соляно-купольні структури й побудувати схему рельєфу поверхні кристалічного фундаменту Дніпровсько-Донецької та Причорноморської западин.

Основні праціРедагувати

  • Механічне нівелювання. — Дніпропетровськ, 1924.

ЛітератураРедагувати

  • Микола Чабан. Діячі Січеславської «Просвіти» (1905—1921) // Іма-прес. — Дніпропетровськ. — 2002.
  • Макаренко Д.Є., Созанськиіі В.І. Сто років від дня народження Петра Кириловича Не-чипоренка // Геологический журнал. — Київ. — 1992. — №6. — С. 131 — 134;
  • Реабілітовані історією. За відсутністю складу злочину... До історії політичних репресій 20-х — початку 50-х років у Дніпропетровському гірничому інституті. —Дніпропетровськ.: НГАУ. — 2000. — С. 65 — 67.
  • Географи Київського Університету: Довідник / Олійник Я. Б., Бортник С. Ю., Гродзинський М. Д., Гуцал В. О. та ін. — К., 2003.
  • Географічний факультет у персоналіях / Олійник Я. Б., Бортник С. Ю., Гродзинський М. Д., Дмитрук О. Ю. та інші. — К.: ВГЛ «Обрії», 2008.
  • Архів Національного гірничого університету. Справа П. К. Нечипоренка.
  • Блох Ю. И. Очарованный геофизикой Вацлав Федукович [Текст] / Ю. И. Блох // Геофизический жур-нал.– 2015.– № 2.– С. 135—142.
  • Днепропетровский горный институт: Исторический очерк. Кн. 2. Кафедры (1899—1992) [Текст].– К.: Техника, 1995.– С. 153.
  • Макаренко Д. Є., Созанський В. І. Сто років від дня народження Петра Кириловича Нечипоренка [Текст] / Д. Є. Макаренко, В. І. Созанський // Геологический журнал.– 1992.– № 6.– С. 131—134.
  • Професори Національного гірничого університету. 1899—2009 [Текст].– Дніпропетровськ: НГУ, 2009.– С. 95.

ПриміткиРедагувати

  1. Згублене життя геодезиста, гравіметриста і астронома професора П.К. Нечипоренка. Портал "ДніпроКультура". 06.12.2017. 
  2. (рос.) Мартиролог на сайті Красноярського товариства «Меморіал».