Нечаєв Володимир Вікторович

Володимир Вікторович Нечаєв (рос. Владимир Викторович Нечаев; 4 серпня 1950, Затока, УРСР — 3 травня 2021[1], Одеса, Україна) — колишній радянський та український футболіст, захисник, український тренер. Бронзовий призер чемпіонату СРСР (1974). Майстер спорту СРСР (1974).

Ф
Володимир Нечаєв
Володимир Нечаєв
Особисті дані
Повне ім'я Володимир Вікторович
Нечаєв
Народження 4 серпня 1950(1950-08-04)
  Затока, УРСР
Смерть 3 травня 2021(2021-05-03) (70 років)
  Одеса, Україна
Поховання Друге Християнське кладовище (Одеса)
Зріст 177 см
Вага 84 кг
Громадянство СРСР, Україна
Позиція захисник
Інформація про клуб
Поточний клуб завершив кар'єр
Юнацькі клуби
1967—1969 СРСР «Чорноморець» (О)
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1968—1976 СРСР «Чорноморець» (О) 210 (10)
1977 СРСР ЦСКА (М) 0 (0)
1977 СРСР СКА (О) 43 (12)
1978—1979 СРСР «Чорноморець» (О) 43 (0)
1979—1980 СРСР «Пахтакор» (О) 28 (3)
1981—1983 СРСР «Колос» (Н) 103 (17)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
1985
1989—1991
1992—1994
1995—1996
1997
2002—2003
2003—2004
2005
2005—2007
СРСР «Колос» (Н)
СРСР «Колос» (Н)
Україна «Металург» (Н)
Україна «Полісся» (Ж)
Білорусь «Трансмаш»
Україна «Електрометалург-НЗФ»
Україна «Олком»
Україна «Обрій» (Нікополь)
Україна «Енергія» (Ю)
Звання, нагороди
Нагороди
майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Освіта вища. Закінчив Одеський педагогічний інститут.

Кар'єра гравцяРедагувати

Народився в сім'ї військовослужбовця. Почав грати в футбол у 1962 році в групі підготовки одеського СКА і виступав у юнацькій збірній Одеси, в складі якої був помічений тренерами Київського спортінтернату.

У липні 1967 року в Ленінграді в складі збірної УРСР став переможцем Всесоюзної спартакіади школярів, яка входила в програму змагань IV Спартакіади народів СРСР.

Повернувшись до Одеси, в 1968 році став гравцем дублюючого складу «Чорноморця», і в тому ж сезоні дебютував в основному складі «моряків»: 16 листопада в домашньому матчі одеського клубу з мінським «Динамо» замінив на 71-й хвилині Олексія Попічка[2]. Але повноправним гравцем першої команди став лише в 1970 році. 19 вересня перший гол Нечаєва за «Чорноморець» в офіційних матчах допоміг «морякам» здолати в Одесі київське «Динамо»[3].

У 1973 році в складі «Чорноморця» Нечаєв став володарем малих золотих медалей за перемогу в першій лізі і вперше в своїй кар'єрі увійшов до списку 33 найкращих футболістів України (як правий захисник під № 2).

Зоряний сезон в кар'єрі Нечаєва припав на 1974 рік, за підсумками якого захисник став бронзовим призером чемпіонату СРСР і завоював з одеською командою першу в її історії путівку в Кубок УЄФА, не рахуючи двох щорічних призів «Кубок прогресу» і «Справедливої ​​гри». Увійшов Нечаєв і в список 33 найкращих футболістів України (правий захисник, № 3).

17 вересня 1975 року Нечаєв вперше в своїй кар'єрі зіграв в єврокубках і допоміг «Чорноморцю» здобути історичну перемогу над римським «Лаціо», взявши безпосередню участь у взятті воріт італійського клубу[4].

У 1976 році захисник втретє в своїй кар'єрі був включений у список 33 найкращих футболістів України, але цього разу як кращий правий захисник республіки. У тому ж році Нечаєв був призваний в армію, опинившись у московському ЦСКА, проте вже через півроку був переведений до Одеси, де продовжив службу в одеському СКА.

У 1979 році Нечаєв увійшов до групи футболістів, покликаних відродити ташкентський «Пахтакор», який трагічно розбився в авіакатастрофі над Дніпродзержинськом, за цю команду в чемпіонаті і Кубку СРСР відіграв 30 матчів і забив 4 м'ячі.

Тренерську кар'єру розпочав у Нікополі, де завершив ігрову.

У 2001 році Нечаєв був включений у число найкращих футболістів Одеси XX століття.

13 вересня 2015 року на алеї футбольної слави ФК «Чорноморець» (Одеса) були відкриті дві нові іменні плити, одна з яких присвячена Володимиру Нечаєву[5].

Тренерська діяльністьРедагувати

По завершенні ігрової кар'єри з серпня 1983 року допомагав тренувати одеський «Чорноморець». У весняній частині сезону 1985 року тренував «Колос» (Нікополь), після чого увійшов до тренерського штабу «Чорноморця» (Одеса). У червні 1989 року очолив нікопольський «Колос», в якому пропрацював до 1993 року. В сезоні 1994/95 років спочатку допомагав тренувати «Хімік» (Сєвєродонецьк), а потім працював на посаді директора в СК «Одеса». Потім самостійно працював у «Хіміку» (Житомир) та «Трансмаш» (Могильов). Після тренкрської діяльності був селекціонером в російському «Уралані». Згодом знову очолював «Електрометалург-НЗФ». Потім тренував клуби «Олком» (Мелітополь), «Обрій» (Нікополь) та «Енергія» (Южноукраїнськ). На даний час працює в Одесі, в ДЮСШ-5.

ДосягненняРедагувати

КомандніРедагувати

  •   Всесоюзна спартакіада школярів
    •   Бронзовий призер (1): 1967

ОсобистіРедагувати

  •   Список найкращих футболістів СРСР (3): 1973, 1974, 1976

ВідзнакиРедагувати

  •   Майстер спорту СРСР (1974)

ЛітератураРедагувати

  • Усатюк Ю. И. «Отлитые в бронзе». — Одесса: ВМВ, 2014. — с. 368., ил. ISBN 978-966-413-496-2

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати