Відкрити головне меню

Нероно́вич Євге́н Васи́льович (1888, Пирятин, Російська імперія — 25 березня 1918(1918-03-25), Великі Сорочинці, УНР) — український політичний і громадський діяч. Член Української Центральної Ради. У березні 1918 року — народний секретар військових справ більшовицького уряду в Україні.

Євген Васильович Неронович
Євген Васильович Неронович
Євген Неронович

Час на посаді:
березень 1918 — березень 1918
Попередникпосаду утворено
НаступникІванов Андрій Васильович

Народився1888
Пирятин, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер25 березня 1918(1918-03-25)
Великі Сорочинці, Миргородський повіт, Полтавська губернія, УНР
Політична партіяУСДРП
Професіяукраїнський політичний і громадський діяч

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Євген Неронович народився 1888 року біля міста Пирятин (тепер Полтавської області). Вчився у Полтавській чоловічій гімназії та на електротехнічному факультеті Петербурзького політехнічного інституту. Під час навчання належав до організаторів студентських громад, репрезентував їх на студентському з'їзді у Львові (1909). 1907 року Неронович став одним із засновників першого гімназійного друкованого органу «Відродження». 1913 року очолював редакцію часопису «Український студент» (виходив у 1913—1914 рр.).

Діяч Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії. На початку 1917 року був членом фракції УСДРП в Петроградській раді робітничих і солдатських депутатів[1]. У 1917—1918 роках Неронович входив до складу Української Центральної Ради та Малої Ради. Очолював ліву фракцію УСДРП, яка виступала за створення незалежної української радянської держави.

Перейшов до більшовиків. В лютому 1918 року — член делегації радянської України на мирних переговорах у Бересті[2]. Від березня 1918 року Неронович — народний секретар військових справ більшовицького уряду в Україні. Однак дуже швидко розчарувався в більшовицькій політиці й відійшов від праці в уряді. Наприкінці березня 1918 року вийшов зі складу Народного Секретаріату.

23 березня 1918 року розстріляний українськими військами [3] в містечку Великі Сорочинці.

Ушанування пам'ятіРедагувати

1919 року в Києві Бульварно-Кудрявську вулицю перейменували на вулицю Нероновича[4][5]. Під цією назвою відома до 1937 року, коли її перейменували на вулицю Воровського[6].

1923 року в Кам'янці-Подільському вулицю Князів Коріатовичів було перейменовано на вулицю Нероновича (сьогодні знову вулиця Князів Коріатовичів)[7].

1925 року Великі Сорочинці на честь Нероновича було перейменовано на Нероновичі. 1931 року повернено стару назву[8].

У Гадячі в радянський час Преображенську вулицю перейменували на вулицю Нероновича. 1969 року з'ясувалося, що Неронович нібито був есером (насправді — українським есдеком, а не есером, тобто членом УСДРП, а не УПСР), тож вулицю спішно перейменували на честь першого секретаря Гадяцького підпільного райкому партії В. М. Степаненка[9].

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Авдієнко М. О. Лютнева революція в Петрограді і УСДРП // Літопис революції. — 1928. — № 1 (28)
  2. Забутий борець за соціальну революції та самостійну Україну
  3. Савченко В. А. Двенадцать войн за Украину.— Х.: Фолио, 2005.— С. 73.
  4. От Киевского Исполкома. Приказ коллегии городского хозяйства // Вісти / Известия. — 1919. — № 29. — 23 марта. — С. 4. (рос.) Архівовано з першоджерела 3 серпня 2014.
  5. Переименование улиц // Известия / Вісти. — 1920. — № 13. — 4 января. — С. 4. (рос.) Архівовано з першоджерела 3 серпня 2014.
  6. Постанова президії Київської міської Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів від 13 липня 1937 року № 789/14 «Про перейменування вулиць» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 1, спр. 9715, арк. 11. Архівовано з першоджерела 9 вересня 2018.
  7. Нові назви вулиць м. Кам'янця // Червоний шлях. — 1923. — 20 березня. — С. 2.
  8. Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001. — С. 511.
  9. Ющенко С. Міст Заяр-Город та навколо нього // Гадяцький вісник. — 2006. — 27 липня.

ПосиланняРедагувати