Відкрити головне меню

Christian Celtic Cross

Неофаши́зм — поняття, яке об'єднує деякі сучасні праворадикальні рухи, що є ідейними і політичними правонаступниками розпущених після Другої світової війни фашистських організацій. Неофашисти виявляють схильність до політичного екстремізму, використовують терористичні види діяльності.

Відмінні рисиРедагувати

Дискредитація історичного фашизму нерідко спонукає неофашистів відмежовуватися від попередників. Проте риси подібності з формами фашизму, сформованими між двома світовими війнами, проявляються постійно. Найважливіші відмінні риси неофашистських структур — крайній націоналізм і шовінізм, правий популізм, орієнтація на корпоративні моделі суспільного устрою, антикомунізм, критика з ультраправих позицій парламентаризму і фінансового капіталу, застосування насильницьких, терористичних методів політичної боротьби.

У соціально-філософському плані неофашизм ворожий гуманізму, культивує ірраціоналізм, проповідує культ сили як універсальний метод вирішення суспільних проблем. Політична агітація ведеться в демонстративно агресивній, енергійній і наступальній манері. Часто використовується символіка та атрибутика історичного фашизму (чорний і чорно-червоний колірні тони, фасції, модифіковані свастики та ін.) Важливе місце в неофашистській пропаганді займає популістська соціальна риторика, звернена до представників дрібного бізнесу, люмпен-верствам, носіям молодіжних субкультур[1]. Для неофашизму характерні тісні зв'язки з криміналітетом. Соціальні концепції витримуються в руслі праворадикального солідаризму, відповідного інтересам міжнародної оргзлочинності.

Стрижнем неофашистської ідеології є расизм як невід'ємна складова фашизму, яка модифікувала гітлерівський расизм, відсунувши на задній план його тезу про перевагу німців над іншими європейськими народами.

ІсторіяРедагувати

Неофашизм як політична течія виник у 60-х роках XX ст.; тоді ж сформувались його ідеологія та організаційні структури.

З 70-х років ці організації проводять загальні зльоти.

80—90-ті роки позначені активними спробами неофашистів координувати свої дії в міжнародному масштабі.

Неофашистські організації діють в усіх країнах Європи, Америки, більшості країн Азії, в Австралії та країнах Африки.

Резиденція світового координаційного неофашистського центру — Всесвітнього союзу нацистів — знаходиться у США.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. История фашизма в Западной Европе. Под ред. Г. С. Филатова. М., «Наука», 1978

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х . :Право, 2015
  • Бела Кёпеци. Неокосерватизм и «новые правые» / Пер. с венг. — Москва: Издательство политической литературы, 1986. — 144 с.(рос.)
  • Владимир Чернышев. Призраки Долины павших. Неофашизм в Испании после Франко. — Москва: Мысль, 1983. — 320 с.(рос.)
  • Anna Cento Bull, Italian Neofascism: The Strategy of Tension and the Politics of Nonreconciliation, Berghahn Books, 2007.(англ.)