Неориторика

Неорито́рика — сучасна філософська та філологічна теорія.
Сформувалася головним чином під впливом методології структуралізму в антропології (К. Леві-Стросс), мовознавстві (Ф. де Сосюр, Р. Якобсон), семіотики (Луї Єльмслев), в полеміці з традиціями культурно-історичної школи і естетикою екзистенціалізму. Найважливішою передумовою неориторики стала риторична теорія діалогу М. М. Бахтіна, який в найбільш змістовній формі пояснив поняття риторики літературного твору.

Найбільш загальні теоретичні принципи неориторики («нової критики здатності судження») сформульовані Р. Бартом. Її увага зосереджена на проблемах структурно-риторичної будови творів (Р. Барт), риторики оповідання і сюжетотворення (А. Ж. Греймас, Ж. Женетт, К. Бремон), риторичних особливостях поетичної мови (Ц. Тодоров). Робилися спроби застосувати поняття, вироблені в генеративній лінгвістиці Ноамом Чомскі, до аналізу літературних текстів (Ю. Кристєва).

Посилання

• Неориторика // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 117-118.
• Неориторика, Нова риторика // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 371. — 634 с.