Нектаркові

родина птахів
(Перенаправлено з Нектарницеві)
Нектаркові
Маріка жовточерева (Cinnyris jugularis)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Підряд: Співочі птахи (Passeri)
Надродина: Passeroidea
Родина: Нектаркові (Nectariniidae)
Vigors, 1825
Роди
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Nectariniidae
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Nectariniidae
EOL logo.svg EOL: 1636
ITIS logo.svg ITIS: 178807
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 135425
Fossilworks: 372591

Некта́ркові[1], або нектарницеві (Nectariniidae) — родина горобцеподібних птахів, що включає 16 родів і 146 видів. Представники родини мешкають в Африці і Азії; один вид (жовточерева маріка) мешкає в Австралії.

ОписРедагувати

Нектаркові є дрібними птахами з довгими, вигнутими дзьобами і щіточкоподібними язиками, пристованими до живлення нектаром[2]. Найлегшим представником родини є чорночерева маріка, що важить 5 г, а найважчим — великий павуколов, що важить 45 г[3]. Нектарковим притаманний статевий диморфізм: самці мають яскраве забарвлення, часто з металевим відблиском, тоді як забарвлення самиць зазвичай тьмяніше. Крім того, самці часть мають більші розміри, а у деяких видів також видовжені стернові пера. Винятком є представники роду Павуколов (Arachnothera), які мають більші розміри, ніж більшість нектаркових, і яким не притаманний статевий диморфізм. Політ нектаркових швидкий і прямий, завдяки коротким крилам. Більшість видів здатні зависати на місці, як колібрі, хоча роблять це неохоче.

ПоширенняРедагувати

Ареал поширення нектаркових простягається від Південної Африки через більшу частину континенту, Близький Схід, Південну і Південно-Східну Азії до Південного Китаю, Індонезії, Нової Гвінеї і північних районів Австралії[3]. Найбільше видове різноманіття нектаркових спостерігається в екваторіальних районах Африки, де, імовірно, і зародилася ця група. Більшість нектаркових є осілими або мігрують на невеликі відстані. Вони живуть переважно в первинних вологих тропічних лісах, а також в рідколіссях, саванах, чагарникових заростях і на високогірних луках, зустрічаються на висоті від 0 до 4900 м над рівнем моря. Деякі види нектаркових мешкають в змінених людиною середовищах: на полях, плантаціях, в садах і парках[3].

 
Пурпурова маріка зависла в повітрі перед суцвіттям

Поведінка і екологіяРедагувати

Нектаркові займають ту ж екологічну нішу, що і колібрієві (Trochilidae) в Америці і медолюбові (Meliphagidae) в Австралії та на Новій Гвінеї. Внаслідок конвергентної еволюції, ці три неспоріднені групи птахів дуже подібні за зовнішнім виглядом і поведінкою[4].

Нектаркові ведуть переважно денний спосіб життя. Вони зустрічаються парами або невеликими сімейними зграйками. Більшість нектаркових живиться, як випливає з їх назви, нектаром, однак вони також ловлять комах і павуків, і годують пташенят саме ними. Квіти, форма яких перешкоджає доступ до нектару (наприклад, дуже довгі і вузькі), просто прокалуються, даючи доступ птахам до нектарників, з яких вони можуть смоктати нектар[5]. Деякі представники родини також можуть живитися дрібними плодами.

 
Довгодзьоба маріка живиться нектаром

Нектаркові є важливими запилювачами деяких видів рослин, зокрема з родів Protea[6], Aloe[7], Erica[8], Erythrina[9] і Strelitzia[10]. Квітки, яких запилюють нектаркові, зазвичають мають довгу, трубчасту форму і яскраве, червоне або оранжеве забарвлення, демонструючи таким чином конвергенцію з квітками з Америки, яких запилюють колібрі[9][11][8]. Науковці припускають, що спеціалізація на нектаркових, порівняно з іншими запилювачами, сприяла видоутворенню рослин і призвела до високого ріноманіття флори на півдні Африки[12][13].

 
Самиця сейшельської маріки біля гнізда

Нектаркові є переважно моногамними і територіальними птахами. Види, що мешкають в екваторіальних районах, гніздяться протягом всього року, а у видів, що мешкають в тропіках, сезон розмноження часто припадає на сезон дощів, що пов'язано зі збільшенням кількості комах. Деякі види, зокрема каштанові нектарці, гніздяться під час посушливого сезону, що пов'язано з квітненням рослин. Гнізда нектаркових мають овальну, закриту форму з бічним входом. Вони підвішуються на тонких гілках і скріплюються за допомогою павутиння. Гнізда павуколовів відрізняються від гнізд їнших нектаркових: воно підвішується під великим пальмовим або банановим листом і може мати чашоподібну, трубкоподібну або іншу форму, в залежності від виду. Зазвичай, лише самиця будує гніздо і насиджує яйця, хоча самці можуть допомагати у догляді за пташенятами[14]. В кладці може бути від 2 до 4 яєць. Нектаркові іноді стають жертвами гніздового паразитизму зозуль і воскоїдів.

КласифікаціяРедагувати

За класифікацією, утвердженою Міжнародною спілкою орнітологів, виділяють 16 родів і 146 видів[15]:

ПриміткиРедагувати

  1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  2. Paton, D. C.; Collins, B. G. (1989). Bills and tongues of nectar-feeding birds: A review of morphology, function and performance, with intercontinental comparisons. Australian Journal of Ecology 14 (4): 473–506. ISSN 1442-9993. doi:10.1111/j.1442-9993.1989.tb01457.x. 
  3. а б в Cheke, Robert; Mann, Clive (2008). Family Nectariniidae (Sunbirds). У del Hoyo, Josep; Elliott, Andrew; Christie, David. Handbook of the Birds of the World, Volume 13: Penduline-tits to Shrikes. Barcelona: Lynx Editions. с. 196–243. ISBN 978-84-96553-45-3. 
  4. Prinzinger, R.; Schafer T.; Schuchmann K.L. (March 1992). Energy metabolism, respiratory quotient and breathing parameters in two convergent small bird species : the fork-tailed sunbird Aethopyga christinae (Nectariniidae) and the Chilean Hummingbird Sephanoides sephanoides (Trochilidae). Journal of Thermal Biology 17 (2): 71–79. doi:10.1016/0306-4565(92)90001-V. 
  5. Geerts, S.; Pauw, A. (2009). Hyper-specialization for long-billed bird pollination in a guild of South African plants: the Malachite Sunbird pollination syndrome. South African Journal of Botany 75 (4): 699–706. doi:10.1016/j.sajb.2009.08.001. 
  6. Hargreaves, Anna L.; Johnson, Steven D.; Nol, Erica (2004). Do floral syndromes predict specialization in plant pollination systems? An experimental test in an "ornithophilous" African Protea. Oecologia 140 (2): 295–301. Bibcode:2004Oecol.140..295H. ISSN 1432-1939. PMID 15168105. doi:10.1007/s00442-004-1495-5. 
  7. Ratsirarson, J (1995). Pollination ecology of Aloe divaricata, Berger (Liliaceae): an endemic plant species of south-west Madagascar. South African Journal of Botany 61 (5): 249–252. doi:10.1016/S0254-6299(15)30531-7. 
  8. а б Siegfried, W. R.; Rebelo, A. G.; Prŷs-Jones, R. P.; Prys-Jones, R. P. (1985). Stem Thickness of Erica Plants in Relation to Avian Pollination. Oikos 45 (1): 153. JSTOR 3565234. doi:10.2307/3565234. 
  9. а б Bruneau, Anne (1997). Evolution and homology of bird pollination syndromes in Erythrina (Leguminosae). American Journal of Botany 84 (1): 54–71. ISSN 1537-2197. JSTOR 2445883. doi:10.2307/2445883. 
  10. Frost, S. K.; Frost, P. G. H. (1981). Sunbird pollination of Strelitzia nicolai. Oecologia 49 (3): 379–384. Bibcode:1981Oecol..49..379F. ISSN 0029-8549. PMID 28310001. doi:10.1007/BF00347603. 
  11. Barrett, Spencer C. H.; Cole, William W.; Anderson, Bruce (May 2005). Botany: Specialized bird perch aids cross-pollination. Nature 435 (7038): 41–42. Bibcode:2005Natur.435...41A. ISSN 1476-4687. PMID 15875009. doi:10.1038/435041a. 
  12. Valente, Luis M.; Manning, John C.; Goldblatt, Peter; Vargas, Pablo (1 липня 2012). Did Pollination Shifts Drive Diversification in Southern African Gladiolus? Evaluating the Model of Pollinator-Driven Speciation.. The American Naturalist 180 (1): 83–98. ISSN 0003-0147. PMID 22673653. doi:10.1086/666003. 
  13. Johnson Steven D. (12 лютого 2010). The pollination niche and its role in the diversification and maintenance of the southern African flora. Philosophical Transactions of the Royal Society B: Biological Sciences 365 (1539): 499–516. PMC 2838267. PMID 20047876. doi:10.1098/rstb.2009.0243. 
  14. Lindsey, Terence (1991). У Forshaw, Joseph. Encyclopaedia of Animals: Birds. London: Merehurst Press. с. 207. ISBN 978-1-85391-186-6. 
  15. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Dippers, leafbirds, flowerpeckers, sunbirds. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 30 грудня 2021. 

ДжерелаРедагувати