Вікіпедія

Недєлін Євген Якович

актор, педагог, театральний діяч

Євге́н Я́кович Недє́лін (спражнє прізвище — Недзельський[1], за деякими джерелами — Недзялковський; рос. Неделин Євгений Яковлевич; нар. 1850(1850), Гайсинський повіт Подільської губернії — пом. 22 жовтня (4 листопада) 1913, Київ) — актор, антрепренер, педагог, режисер, відомий за службою в театрі «Соловцов», польського шляхетського походження.

Недєлін Євген Якович
Народився1850
Гайсинський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер22 жовтня (4 листопада) 1913
Київ, Російська імперія
ПохованняАскольдова могила
Діяльністьактор, театральний педагог, антрепренер
ЗакладМузично-драматична школа Станіслава Блуменфельда, Музично-драматичне училище М. Лєсневич-Носової і Театр «Соловцов»
IMDbID 3097638
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Недєлін.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Недзельський.

Життєпис

ред.

Народився в Гайсинському повіті Подільської губернії в патріархальній дворянській польській сім'ї.

Освіту здобув у Немирівській гімназії і Одеському комерційному училищі, після чого працював в Одеському комерційному банку, а згодом — помічником бухгалтера в Одеській міській управі до 1873 року.

Під час роботи в Одесі виступав в аматорських виставах Одеського товариства вишуканих мистецтв (режисери Берг і Самсонов, професійні актори).

Артистичну діяльність розпочав у Новочеркаську в серпні 1873 року (трупа Козловського).

Працював у різних театральних трупах Іркутська (три сезони), Одеси (1878—1879), Києва (1880, трупа М. М. Савіна (Славича)), Таганрога (1881—1882, тримав антрепризу), Казані, Саратова, Ростова, Харкова.

1887 року вступив у Харківське товариство акторів, яке очолював антрепренер М. М. Бородай.

1891 року став співзасновником разом з М. М. Соловцовим та Т. О. Чужбіновим Товариства драматичних акторів у Києві, де працював до 1896 року.

1896—1898 років виступав у трупі М. Бородая в Харкові.

1898—1906 — актор київського театру «Соловцов».

1905 року, коли вдова Соловцова Марія Глєбова перестала платити зарплату акторам, колектив винайняв у неї театр на доволі важких умовах. Є. Недєлін очолив театр, а директором став молодий актор С. Варський. Недєлін був керівником і режисером Товариства акторів театру «Соловцов» до 1906 року.[2]

1906—1908 — працює в Одесі, а 1909—1913 — знову в Києві.

З 1898 року викладав у Музично-драматичному училищі М. Лєсневич-Носової. Також був викладачем на драматичному відділі Музично-драматичної школи С. Блуменфельда. Серед його учнів: Л. Селіванова, Р. А. Кареліна-Раїч (1880—1957), Коллен, Орлова та ін. Особливу увагу викладанню приділяв в останні роки життя.

Зіграв близько 500 ролей (комедійних, характерних, фатів). Був одним з улюбленців київської публіки — вважався найкращим у Росії виконавцем ролі Наполеона.[3] Цю роль у виставі «Мадам Сан-Жен» Сарду і Моро він зіграв не менше 100 разів. У «Лихо з розуму» зіграв усі ролі, крім ролі Скалозуба.[1]

Брав участь у громадських концертах, які проводили Літературно-артистичне товариство та «Український клуб».

Пішов з життя 22 жовтня (4 листопада) 1913 року у Києві через хворобу серця, похований на Аскольдовій могилі поруч з могилою Виноградського, недалеко від могили Брикіна.[1][4]

Його син Сергій був актором, працював у Саратові,[1] на початку 1920-х років був актором Саратовського театру ексцентричних вистав.[5]

Ролі

ред.
  • Юлій Цезар, Петруччіо, Бенедикт («Юлій Цезар», «Приборкання норовливої», «Багато галасу з нічого» В. Шекспіра)
  • Наполеон («Мадам Сан-Жен» В. Сарду й Е. Моро)
  • Ретвізанов («Отруєна совість» О. Амфітеатрова)
  • Іхарєв, Земляника («Гравці», «Ревізор» М. Гоголя)
  • Свенгалі («Трільбі» Г. Ге)
  • Кесслер («Бій метеликів» Г. Зудермана)
  • Телятьєв, Кулігін («Шалені гроші», «Гроза» О. Островського)
  • Страфорель («Романтики» Е. Ростана)
  • Кречинський («Весілля Кречинського» О. Сухово-Кобиліна)
  • Звєздинцев («Плоди просвіти» Л. Толстого)
  • Сапєга («Цар Борис» О. К. Толстого)
  • Астров, Гаєв («Дядя Ваня», «Вишневий сад» А. Чехова)
  • Філіпп ІІ («Дон Карлос» Ф. Шіллера)
  • Меттерніх («Орлятко» Е. Ростана)
  • Нерон («Камо грядеші» Г. Сенкевича)
  • Наблоцький («Кар'єра Наблоцького» В. Барятинського)
  • Щоткін («Діти Ванюшина» С. Найдьонова)
  • Іван Миронич («Іван Миронич» Є. Чирікова)
  • Чепурний («Діти сонця» М. Горького)
  • Дон Жуан («Дон Жуан» Мольєра)
  • Олів'є де Жален («Напівсвітло» Дюма-сина)
  • Прел («Вихователь Флаксман» О. Ернста)
  • Канцлер («Вічна казка» С. Пшибишевського)
  • Кравець Єрш («Король» С. Юшкевича)
  • майже всі чоловічі ролі в «Лихо з розуму» О. Грибоєдова

Постановки

ред.
  • 1898 — «Дядя Ваня» А. Чехова
  • 1905 — «Діти сонця» М. Горького

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г Некролог // Театр и Искусство, 1913, № 44. — С. 858
  2. ↑ Нариси з історії інонаціонального театру в Україні ХХ — початку ХХІ ст. / за заг. наук. ред. докт. мистецтвознав. М. Гринишиної; Ін-т проблем сучас. мистец. НАМ України. — Київ: Фенікс, 2017. — С. 107 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 січня 2022. Процитовано 28 листопада 2020.
  3. ↑ Театр імені Івана Франка // Перше екскурсійне бюро. Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 22 листопада 2020.
  4. ↑ Памяти Е. Я. Неделина // Театр и Искусство, 1913, № 44. — С. 886-887; 893—894
  5. ↑ Ефим Водонос. Очерки художественной жизни Саратова эпохи «культурного взрыва». 1918—1932. — Саратов: «Бенефит», 2006

Джерела

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Недєлін_Євген_Якович&oldid=38806493