Невський проспект (повість)
«Невський проспект» (рос. Невский проспект) — повість Миколи Гоголя написана ним у 1833-34 роках. Вперше видана 1835 року в збірці «Арабески».
| Невський проспект | ||||
|---|---|---|---|---|
| рос. Невский проспект | ||||
.jpg) | ||||
| Жанр | Повість | |||
| Форма | повість[d] | |||
| Автор | Гоголь Микола Васильович | |||
| Мова | російська | |||
| Написано | 1833-1834 | |||
| Опубліковано | "Арабески" 1835 рік | |||
| Переклад | Українською твір переклав Євген Плужник | |||
| Цикл | Петербурзькі повісті | |||
| Наступний твір | Портрет (повість) | |||
|
| ||||
 Цей твір у Вікісховищі | ||||
Історія створення ред.
З 1830 по 1833 Микола Гоголь ходив на заняття, які проводилися на території Академії мистецтв в Петербурзі. Там він був вільним студентом, тому відвідував далеко не всі заходи та заняття, а тільки ті, які викликали у нього непідробний інтерес. Під час навчання і спілкування з різними людьми. Можливістю споглядати мистецтво і створювати його своїми руками, в 1831 році у нього з'являється задум твору, який він почав розвивати. Кажуть, що основою стало кілька намальованих картин, на яких зображено Невські пейзажі. Він завершив роботу над повістю в жовтні 1834 року, а 10 листопада того самого року отримав цензурний дозвіл на публікацію для широкого загалу. Вперше твір надруковано у збірнику «Арабески».[1][2]
Збереглося два начерки зроблених Миколою Васильовичем протягом 1831-33 це: «Страшна рука. Повість з книги під назвою: місячне світло в розбитому вікні горища на Васильївському острові в 16 лінії» та «Ліхтар помирав…», дослідники відносять їх до задуму повісті «Невський проспект».[3]
Сюжет ред.
Твір розпочинається описом життя Невського проспекту в столиці Російської імперії Санкт-Петербурзі. Коли мова доходе до опису нічного життя автор розповідає про двох друзів: художника Піскарьова та поручика Пирогова, їм обом сподобалося дві дівчини, і вони розділяються, щоб пройти кожен за своєю. Далі читач спостерігає спочатку за історією художника Піскарьова, а після за поручиком Пироговим.
Сюжетна лінія художника Піскарьова ред.
Художник слідує за гарною брюнеткою, щоб дізнатися де вона живе. Коли вона це помітила то спочатку трішки розізлилась, але згодом посміхнулась молодому хлопцю. Коли вони дійшли до чотирьох поверхового будинку то дівчина жестом руки покликала до себе Піскарьова. Коли він зайшов в середину то побачив в одній кімнаті інших дівчат які його уважно роздивлялися, а неподалік сусідньої кімнати висів офіцерський мундир, і чути було звуки які видавав сам офіцер. Художник зрозумів, що він в борделі, і його кохана є повією. Він зніяковів і побіг додому. Вдома він довго не спав, і нічого не їв, а просто сидів зі свічкою за столом. Він думав, що не може так бути, що та гарна жінка насправді повія. Як раптом відчинилися двері, в дім зайшов лакей і сказав, що брюнетка в якої художник сьогодні був прислала за ним екіпаж, і чекає його. Піскарьов спочатку не повірив, але лакей його запевнив, що це правда, і вони вирушили до неї. По приїзду лакей провів художника в будівлю в середині якої проходив бал, де було багато знатних осіб. На сцені де зібралося багато глядачів танцювала саме та брюнетка, коли Піскарьов пройшов до сцени і впізнав її вона показала йому знак чикати на неї, що головний герой і зробив. Коли дівчина підійшла то сказала, що насправді вона не повія і після розкаже деталі. Хтось запросив її потанцювати, вона сказала лишатися на місці, але коли художник втратив її з поля зору він вирішив її пошукати, що йому не вдалося і він загубився в юрбі. Після Піскарьов прокинувся, виявилося, що це був сон, і він заснув за столом, свічка вже догорала. Художник дуже засмутився і ліг спати в ліжко. Наступні дні він наче не жив, а тільки чикав вечора щоб лягти спати і бачити сни зі своєю коханою, так проходив день за днем. Одного разу в нього з'явилося безсоння, і як він не хотів не міг заснути. Художник пішов до знайомого перса, в якого отримав трішки опіуму для кращого сну, а на заміну він пообіцяв тому намалювати гарну дівчину. Після багатьох днів такого «сонного існування» Піскарбов насмілився піти до коханої брюнетки. Він з труднощами, але знайшов той самий бордель, зайшов в кімнату де зустрів ту саму дівчину з подругою. Він її розповів, що любить її, проте він бідний, художник запропонував їй одружитися, і жити разом, він малюватиме картини, а вона його буде надихати і щось можливо вишивати чи прясти. Брюнетка тільки посміялася, а подруга її з сарказмом заявила, що готова жити з Піскарьовим і теж почала сміятися. Художник був в розпачі, він повернувся додому і замкнувся у своїй кімнаті. Тиждень з відти ніхто не виходив, і сусіди виламали двері. Виявилося, що Піскарьов порізав лезом бритви свою горлянку, і довго вмирав в муках. На похоронах майже нікого не було, тільки місцевий будочник на підпитку. Навіть Пирогов не завітав. І тут автор пропонує повернутися до його історії.
Сюжетна лінія поручика Пирогова ред.
Пирогов пройшов за блондинкою до самого її будинку і без запрошення зайшов в середину. Там був її чоловік на підпитку і його товариш. Чоловік дівчини наказував своєму другові різати йому ніс, бо на те, що він нюхає тютюн йде багато коштів. І мабуть, якби Пирогов не зайшов то він би так і відрізав його. Виявилося, що і дівчина і чоловік її німці. Чоловіка звати Шиллер, його друга Гофман. Шиллер бляхар. На наступний день Пирогов замовив у нього собі шпори й навідувався до нього до дому дуже часто, щоб бачити блондинку. Коли німець зробив шпори, то Пирогов замовив оправу для турецького кинджала. З часом поручик дізнався від блондинки, що неділями її чоловіка не буває вдома. Наступної неділі Пирогов прийшов до неї до дому, і намагався жартувати, коли з боку блондинки реакції не було жодної він запропонував їй танцювати. Після танців він почав її цілувати та в цей час повернувся додому п'яний Шиллер разом з Гофманом і ще одним другом Кунцом. Вони висікли Пирогова, що його дуже розлютило. Він планував йти жалуватися на них, щоб її заслали до Сибіру. Але по дорозі він зайшов в кондитерську, почитав газету і заспокоївся. А увечері всіх приголомшив тим як танцював мазурку, всі були вражені, а Пирогов вирішив не розповідати про образу від німця, адже про це ніхто і так не дізнається.[4][5]
Оцінка ред.
- Після публікації твір отримав високу оцінку від літературного критика Віссаріона Бєлінського.[6] Про образ Пирогова критик говорить наступне[7]: О єдиний, незрівнянний Пирогов, тип з типів, прототип з прототипів!
- Федір Достоєвський вважав сцену побиття Пирогова німцем пророчою[8]: Поручик Пирогов, сорок років тому висічений у Великій міщанській слюсарем Шиллером, — був страшним пророцтвом, пророцтвом генія, так жахливо вгадав майбутнє…
Екранізації ред.
- 1915 — Невський проспект (
Російська імперія, не зберігся) - 1953 — Прогулянка (
Італія, фільм тільки за мотивами твору, це не екранізація оригінальної повісті) - 2019 — Невський проспект — 300 ( Росія, за мотивами оригінального твору, дію перенесено в наш час)
Примітки та джерела ред.
- ↑ История создания повести Невский проспект Гоголя. sochinite.ru. Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
- ↑ История создания повести "Невский проспект" Гоголя. Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
- ↑ Мелкие отрывки / Гоголь Николай Васильевич. gogol.gatchina3000.ru. Архів оригіналу за 29 січня 2020. Процитовано 8 квітня 2020.
- ↑ Черкашина Марина | | Журнал «Литература» № 14/2005. lit.1sept.ru. Процитовано 8 квітня 2020.
- ↑ Анализ повести "Невский проспект" Гоголя. reedcafe.ru (рос.). 26 січня 2018. Процитовано 8 квітня 2020.
- ↑ Калганова Татьяна | | Журнал «Литература» № 14/2005. lit.1sept.ru. Процитовано 7 квітня 2020.
- ↑ Белинский В. Г. Полное собр. соч., Т. 1. — АН СССР. 1954. с. 296.
- ↑ Ф. М. Достоевский Полное собр. соч., Т. 2. — М., ГИЗ. 1929. с. 128.