Небулярні лінії

Заборонені емісійні лінії, що виникають внаслідок переходів з другого метастабільного рівня на перший (основний)

Небуля́рні лі́нії (від лат. nebula — туман) — заборонені лінії[Прим. 1], які виникають у разі переходу з другого (метастабільного) рівня на перший (основний). Якщо основний чи метастабільний рівень розщеплені, тоді виникає не одна, а декілька ліній різної інтенсивності[1].

Спектральні лінії двічі іонізованого атома Оксигену.

Походження назвиРедагувати

Історично небулярними лініями називали дві яскраві лінії з довжиною хвилі 495,9 та 500,7 нм, виявлені наприкінці XIX сторіччя в спектрах планетарних туманностей. Їх позначали N1 та N2, й оскільки їх не вдавалося ототожнити з лабораторними лініями відомих елементів, приписували невідомому хімічному елементу Небулію (за аналогією з Гелієм, який було відкрито шляхом спектрального аналізу на Сонці)[1].

1927 року Айра Спрейг Боуен з'ясував, що це заборонені лінії двічі іонізованого Оксигену (OIII), які виникають лише за дуже низької густини[2].

Застосування в астрономіїРедагувати

Спостереження небулярних ліній у галактичних та позагалактичних туманностях (таких як планетарні туманності або зони H II) дозволяє визначити фізичні умови в них. Зокрема, зі співвідношення інтенсивності небулярних ліній [O II], [S II] та [Ar IV] зазвичай визнають розподіл густини електронів, а зі співвідношення між інтенсивністю небулярних та авроральних ліній [O III] та [N II] — розподіл електронної температури. Моделювання умов іонізації та зіставлення моделей зі спостереженнями дозволяє визначити поширеність у туманностях окремих елементів (Гідрогену, Гелію, Карбону, Нітрогену, Оксигену, Неону, Сульфуру та Аргону)[3].

ПриміткиРедагувати

  1. Забороненими називають лінії, для яких імовірність спонтанного переходу дуже мала.
    Для звичайних («дозволених») ліній ейнштейнівські коефіцієнти ймовірності зазвичай становлять близько 108 на секунду, а для заборонених вони на 5-10 порядків менші.

ДжерелаРедагувати

  1. а б Небулярні лінії // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 316. — ISBN 966-613-263-X.
  2. I. S. BOWEN (01 жовтня 1927). The Origin of the Nebulium Spectrum. Nature 120: 473-473. doi:10.1038/120473a0. Архів оригіналу за 5 січня 2012. Процитовано 4 квітня 2016. 
  3. Manuel Peimbert. Abundance determinations // The Analysis of Emission Lines / R. E. Williams. — Cambridge University Press, 1995. — ISBN 052167560X.

ПосиланняРедагувати