Начко Гінівілович
Начко Гінівілович, також знаний як Нач, Онач(ко), в хрещенні Петро (ст.-укр. Нац Кгинивилович, лат. Naczus Gynivilowicz, лит. Načkus Ginvilaitis; пом. після 1455) — литовський боярин, староста берестейський (1433—1446), намісник вітебський (1452), каштелян троцький (1452—1455), староста дорогицький та угровський[1][2][3].
Син Гінівіла (нім. Gynewille), старости троцького, свідка Салінського договору (1398) й учасника битви «на Недокудовѣ» (1393), в якій послані Вітовтом війська на чолі з батьком і Василем Борейковичем розбили кн. Корибута Ольгердовича й змусили його людей пуститись навтьоки[1].
Сам Начко уперше подибується серед підписантів Городельської унії (1413), за якою одержав польський герб Долива. Прикметно, що цим же гербом користався Петро Лелюш, який одного разу — в 1434 у Городні — привісив його за Начка[1].
Гінівілович був впливовим представником литовської знаті часів Сигізмунда Кейстутовича, значиться свідком прелімінарного акту про перемир'я, укладеного в Луцьку (8 вересня 1431), а також Троцької унії (1433)[4]. Після вбивства сюзерена 1440 року боярин підтримав угруповання Михайла Сигізмундовича та, як зазначає польський хроніст Ян Длугош, не впустив Казимира Ягеллончика, іншого претендента на великокняжий трон, до Берестя. Імовірно, це було вчинено без відома «Михайлушки», який незадовго перед тим, усвідомлюючи всю чреватість протиборства з королевичем, присягнув тому на вірність. Начку, попри те, вдалося зберегти своє високе становище: під 1446 і 1453 роком він подибується в посольствах к Польщі у справах Поділля[1][5][6].
Дружина — Ганна Богдана Корейвівна (пол. Hanna Bohdana Korejwówna) — можливо, була донькою Альберта Корейви. З нею він прижив синів Андрія, Михайла, Якуба, Яна й Миколая. У Жослах (лит. Žasliai) фундував католицький храм Різдва й Непорочного Зачаття Діви Марії, св. Іоана Хрестителя й св. Барбари, між 1453 і 1467 його освятив віленський єпископ Матей[7]. Мав дім у Вільні. Від великих князів сподобився численних маєтностей на Підляшші, які після вигасання чоловічої лінії роду вернулися до монархів. В 1450 році дістав поблиз Вовковиська наступні «землі пусті»: В'яжевщина (колишній її власник В'яжіс «виноват был ему трема копами и ныне змерл, а наследка нет»), Доркужова, Руситкова й Твернева[1][8].
Учасник загальнолитовського сейму, що відбувся у Вільні 23 квітня 1452[9]. Востаннє Начко Гінівілович зринає у спискові підписантів листа до магістра Тевтонського ордену від 28 травня 1455[1].
Користувався печаткою з надписом «НАШКА КГЕВИЛОВ[И]ЧА П[Е]Ч[А]ТЬ»[10].
Примітки
ред.- ↑ а б в г д е Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / Рымвідас Пятраўскас; пераклад з літоўскай мовы Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск : Інбелкульт, 2014. — С. 190, 237-238. — ISBN 978-5-00076-015-4.
- ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. 8: Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV—XVIII wiek, pod red. A. Rachuby, Warszawa 2020, s. 181
- ↑ Груша А.И. Кризис доверия? Появление и утверждение правового документа в Великом Княжестве Литовском (конец XIV-первая треть XVI в.). — М.; СПб. : Центр гуманитарных инициатив, 2019. — С. 553. — ISBN 978-5-98712-845-9.
- ↑ Semkowicz, Władysław (1928). O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle r. 1413. Rocznik Polskiego Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie. VIII: 138—139.
- ↑ Полехов С.В. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века / отв. ред. Б. Н. Флоря. — Москва : «Индрик», 2015. — С. 475-478. — ISBN 978-5-91674-366-1. Архівовано з джерела 16 листопада 2022
- ↑ Полехов С.В. Летописная «Повесть о Подолье» // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. — 2014. — № 1 (55). — С. 40.
- ↑ Rowell, Stephen Christopher (ред.). Acta primae Visitationis diocesis Vilnensis anno Domini 1522 peractae : Vilniaus Kapitulos archyvo Liber IIb atkūrimas (PDF). Vilnius: Lietuvos istorijos instituto leidykla. с. 115-116. ISBN 978-609-8183-09-2.
- ↑ Lietuvos Metrika. Knyga nr. 3 (1440-1498). Užrašymų knyga 3 / parengė Lina Anužytė ir Algirdas Baliulis. — Vilnius : Žara, 1998. — С. 61. — ISBN 9986-34-026-8.
- ↑ Korczak, Lidia (2008). Monarcha i poddani. System władzy w Wielkim Księstwie Litewskim w okresie wczesnojagiellońskim (PDF). Kraków: Towarzystwo Wydawnicze «Historia Iagellonica». с. 36.
- ↑ Лихачёв Н. П. Материалы для истории византийской и русской сфрагистики // Труды музея палеографии. Ч. 2. — Л, 1930. — С. 239.