Відкрити головне меню

Національний інститут східних мов і цивілізацій

Координати: 48°49′38″ пн. ш. 2°22′34″ сх. д. / 48.82739000002777630° пн. ш. 2.376340000028° сх. д. / 48.82739000002777630; 2.376340000028

Національний інститут східних мов і цивілізацій
Логотип
Зображення
Дата створення / заснування 1669, 1971 і 1795
Сфера роботи сходознавство
Коротка назва INALCO
Засновник Жан-Батист Кольбер
Посада керівника організації École nationale des langues orientales vivantesd
Держава Flag of France.svg Франція[1]
Адміністративна одиниця Париж
Член у Renaterd[2]
Організаційно-правова форма EPSCPd[3]
Батьківська компанія (організація, установа) Sorbonne Paris Cité University (group)d
Дочірня компанія (організація, установа) Mondes Iranien et Indiend, Languages and Cultures of Sub-Saharan Africad, Center for South Asian Studiesd, Centre de Recherches Linguistiques sur l'Asie Orientaled, Center for Southeast Asian Studiesd і TULDMd
Розташування штаб-квартири Париж і Париж
Замінено спорудою École nationale des langues orientales vivantesd
Офіційний сайт inalco.fr
URL каналу inalco.fr/rss.xml
Категорія працівників Категорія:Викладачі Національного інституту східних мов і цивілізацій
CMNS: Національний інститут східних мов і цивілізацій на Вікісховищі

Національний інститут східних мов і цивілізацій (фр. Institut national des langues et civilisations orientales, INALCO, неофіційна назва Langues O) — вищий навчальний заклад в Парижі.

ІсторіяРедагувати

1669 року Жан-Батист Кольбер заснував у Парижі Школу мов для молоді[fr], яка готувала перекладачів зі східних мов. Пізніше, 1795 року, відкрилася Школа східних мов (фр. Ecole des langues orientales), завданням якої була підготовка перекладачів для дипломатії і торгівлі[4]. 1873 року відбулося злиття обох шкіл. 1914 року навчальний заклад було названо Національною школою живих східних мов; свою нинішню назву інститут носить з 1971 року[5].

СьогоденняРедагувати

Нині INALCO є одним з провідних вишів, які займаються дослідженням і вивченням східних мов, а також цивілізацій Азії, Африки, Океанії та Східної Європи (зокрема і України)[6][7].

Тут викладаються 93 мови і навчаються більше 9000 студентів[6]. Особлива увага приділяється також вивченню історії, географії, політичних і економічних відносин, соціальних інститутів різних країн. INALCO має близько 200 партнерських угод з навчальними закладами понад 100 країн і пропонує студентам як дистанційні курси, так і спільні програми з іноземними вузами[8]. Інститут також входить до Співтовариства університетів та установ Сорбонна-Париж-Сіте[fr][9].

СтруктураРедагувати

Відділення інституту
  • Африка
  • Південна Азія та Гімалаї
  • Південно-Східна Азія / Басейн Тихого океану
  • Арабістика
  • Китаїстика
  • Кореїстика
  • Юдаїстика
  • Японістика
  • Русистика
  • Євразія
  • Східна і Центральна Європа
  • Мови і культури Америк
Філії 
  • Міжнародна торгівля (підготовчий центр з міжнародних економічних відносин, CPEI)
  • Комунікація та міжкультурна підготовка
  • Дидвктика мов
  • Міжнародні відносини
  • Інформатика та мультилінгвізм

ЛІтератураРедагувати

  • Pierre Labrousse (sous la dir. de), Langues'O 1795—1995 : deux siècles d'histoire de l'École des langues orientales, Paris, Éditions Hervas, 1995, ISBN 2-903118-90-6
  • Marie-Claire Bergère et Angel Pino (sous la dir. de), Un siècle d'enseignement du chinois à l'École des langues orientales : 1840—1945 : bicentenaire des Langues orientales, Paris, L'Asiathèque, 1995 ISBN 2-911053-06-0
  • Marie de Testa & Antoine Gautier, Drogmans et diplomates européens auprès de la Porte ottomane, éditions ISIS, Istanbul, 2003, ISBN 975-428-258-7
  • Louis Bazin, L'École des Langues orientales et l'Académie des Inscriptions et Belles-Lettres (1795—1995), in: Comptes rendus des séances de l'Académie des Inscriptions et Belles-Lettres 139, No. 4, 1995, p.983-996, online

ПриміткиРедагувати

  1. Directory of Open Access Journals — 2003.
  2. https://discovery.renater.fr/renater/
  3. https://www.data.gouv.fr/en/datasets/principaux-etablissements-denseignement-superieur/Міністерство вищої освіти та наукових досліджень Франції.
  4. Michel Nusimovici. Les Ecoles de l An III. ENS de Rennes. Процитовано 2018-12-17. 
  5. Une histoire riche. INALCO. Процитовано 2018-12-17. 
  6. а б Institut national des langues et civilisations orientales (INALCO – Langues O'). La Chancellerie des Universités de Paris. Процитовано 2018-12-17. 
  7. Langues et civiliations. INALCO. Процитовано 2018-12-17. 
  8. L Inalco en France et dans le monde. INALCO. Процитовано 2018-12-17. 
  9. Université Sorbonne Paris Cité. INALCO. Процитовано 2018-12-17. 

ПосиланняРедагувати