Національний інститут східних мов і цивілізацій
Національний інститут східних мов і цивілізацій (фр. Institut national des langues et civilisations orientales, INALCO, неофіційна назва Langues O) — вищий навчальний заклад в Парижі.
.svg){kind=small}
Координати: 48°49′38″ пн. ш. 2°22′34″ сх. д. / 48.82739000002777630° пн. ш. 2.376340000028° сх. д.
ІсторіяРедагувати
1669 року Жан-Батист Кольбер заснував у Парижі Школу мов для молоді, яка готувала перекладачів зі східних мов. Пізніше, 1795 року, відкрилася Школа східних мов (фр. Ecole des langues orientales), завданням якої була підготовка перекладачів для дипломатії і торгівлі[5]. 1873 року відбулося злиття обох шкіл. 1914 року навчальний заклад було названо Національною школою живих східних мов; свою нинішню назву інститут носить з 1971 року[6].
СьогоденняРедагувати
Нині INALCO є одним з провідних вишів, які займаються дослідженням і вивченням східних мов, а також цивілізацій Азії, Африки, Океанії та Східної Європи (зокрема і України)[7][8].
Тут викладаються 93 мови і навчаються більше 9000 студентів[7]. Особлива увага приділяється також вивченню історії, географії, політичних і економічних відносин, соціальних інститутів різних країн. INALCO має близько 200 партнерських угод з навчальними закладами понад 100 країн і пропонує студентам як дистанційні курси, так і спільні програми з іноземними вузами[9]. Інститут також входить до Співтовариства університетів та установ Сорбонна-Париж-Сіте[fr][10].
СтруктураРедагувати
- Відділення інституту
- Африка
- Південна Азія та Гімалаї
- Південно-Східна Азія / Басейн Тихого океану
- Арабістика
- Китаїстика
- Кореїстика
- Юдаїстика
- Японістика
- Русистика
- Євразія
- Східна і Центральна Європа
- Мови і культури Америк
- Філії
- Міжнародна торгівля (підготовчий центр з міжнародних економічних відносин, CPEI)
- Комунікація та міжкультурна підготовка
- Дидвктика мов
- Міжнародні відносини
- Інформатика та мультилінгвізм
ЛІтератураРедагувати
- Pierre Labrousse (sous la dir. de), Langues'O 1795—1995 : deux siècles d'histoire de l'École des langues orientales, Paris, Éditions Hervas, 1995, ISBN 2-903118-90-6
- Marie-Claire Bergère et Angel Pino (sous la dir. de), Un siècle d'enseignement du chinois à l'École des langues orientales : 1840—1945 : bicentenaire des Langues orientales, Paris, L'Asiathèque, 1995 ISBN 2-911053-06-0
- Marie de Testa & Antoine Gautier, Drogmans et diplomates européens auprès de la Porte ottomane, éditions ISIS, Istanbul, 2003, ISBN 975-428-258-7
- Louis Bazin, L'École des Langues orientales et l'Académie des Inscriptions et Belles-Lettres (1795—1995), in: Comptes rendus des séances de l'Académie des Inscriptions et Belles-Lettres 139, No. 4, 1995, p.983-996, online
ПриміткиРедагувати
- ↑ а б SIRENE
- ↑ Directory of Open Access Journals — 2003.
- ↑ https://discovery.renater.fr/renater/
- ↑ https://www.auf.org/les_membres/nos-membres/
- ↑ Michel Nusimovici. Les Ecoles de l An III. ENS de Rennes. Процитовано 17 грудня 2018.
- ↑ Une histoire riche. INALCO. Процитовано 17 грудня 2018.
- ↑ а б Institut national des langues et civilisations orientales (INALCO – Langues O'). La Chancellerie des Universités de Paris. Процитовано 17 грудня 2018.
- ↑ Langues et civiliations. INALCO. Процитовано 17 грудня 2018.
- ↑ L Inalco en France et dans le monde. INALCO. Процитовано 17 грудня 2018.
- ↑ Université Sorbonne Paris Cité. INALCO. Процитовано 17 грудня 2018.