Наукова дисципліна — самостійна галузь наукових знань або логіко-змістовна система наукових понять. Це більш вузьке поняття ніж академічна дисципліна, що включає також галузі знання, які не є строго науковими (філософія[1], мистецтво[2], теологія[3] тощо).

Наукова дисципліна
Зображення
Описано за адресою wissenschaft-im-dialog.de/projekte/wieso/artikel/beitrag/was-macht-ein-fach-zu-einer-wissenschaftlichen-disziplin-welches-sind-die-kriterien/(нім.) Редагувати інформацію у Вікіданих
Протилежне розділ псевдонаукиd Редагувати інформацію у Вікіданих

Суть

ред.

Наукову дисципліну визначає логічна система наукового знання, методів і засобів пізнання, які постійно розвиваються. Для неї є характериним розвиток понятійного апарату, посилення спеціалізації понять і мови науки, збільшення інформаційного поля наукових понять, поглиблення їх змісту та звуження їх обсягу. Конкретна наука відзначається системністю знань, без якої немає істини, має цілісністнь і відкритість змісту, що дає змогу розширювати її новими науковими фактами, законами, теоріями та ін.

Свої об'єкти вивчення наукова дисципліна розгладає з відповідного кута зору або аспекта. Так фізика моделює (описує) фізичний аспект досліджуваного об'єкта, хімія — хімічний, техніка — технічний і технологічний та ін., що по суті є відображенням аспектного принципу в науці.

Історія розвитку

ред.

З нерозчленованого знання, що панувало в Архаїчній Греції, почали формуватися (математика, астрономія і медицина), потім первісна філософія (термін «філософія» вперше вживається Піфагором, а у вигляді окремої науки її вперше виділив Платон). Починає відбуватися процес «диференціації науки», що відповідав потребам стародавнього землеробства, навігації та будівництва. Наприклад, математика ще в IV ст. до н. е. поділяється на арифметику, геометрію й алгебру. Пізнавальна, пояснювальна і прогнозуюча функції науки стимулювала її розвиток, а її внутрішні й зовнішні суперечності вимагали подальшої диференціації. Образ науки, як сукупність наукових дисциплін, остаточно сформувався в середні віки.

В епоху Відродження) розвиток природознавства і зростаючі потреби техніки і промисловості привели до односторонньої диференціації науки, що було характерним до кінця першої половини XIX ст. Почала збільшувати кількість фундаментальних, а згодом прикладних і технічних наук (тепер нараховують більш ніж дві тисячі наукових дисциплін).

Диференціація науки дозволяє зводити складні явища до простих (принцип редукціонізму), розчленовувати досліджуваний об'єкт на частини (елементи) і вивчати певні його властивості або аспекти (сторони, рівні) методом наукового аналізу (елементаризько-аналітичний підхід). Це сприяло відкриттю і пізнанню значної кількості законів у різних галузях знань та їх практичному використанню. Проте у кінці XVIII ст. виникла альтернативна (протилежна) тенденція — процес інтеграції наукових дисциплін. Дослідження об'єктів (явищ, процесів) і світу з точки зору певних наукових дисциплін почало доповнюватися або замінюватися багатоаспектним, багатостороннім та інваріантним. Процес інтеграції наук на перший план висунув сам об'єкт дослідження, що розглядається з погляду різних наукових знань як субстрат (носій) усіх притаманних йому властивостей, функцій, форм руху і характеристик розвитку.

Наукові і навчальні дисципліни

ред.

Навчальна дисципліна відображає за змістом лише ті наукові знання і способи діяльності, що відповідають ієрархії цілей навчання і доступні для засвоєння учнями на певному ступені навчання саме через те, що він є педагогічною моделлю відповідної наукової дисципліни.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Філософія «академічна» та «неакадемічна». Критика «професорської філософії». politosophia.org. Процитовано 20 квітня 2019.
  2. «Відділ академічних дисциплін кафедри забезпечує підготовку студентів напрямів «Дизайн» та «Декоративно-прикладне мистецтво» з таких професійно-орієнтованих дисциплін: рисунок, живопис, скульптура, пластична анатомія, перспектива.» [1]
  3. В Україні богослов'я визнали науковою дисципліною // Релігійно-інформаційна служба України, 18.05.2010.

Джерела

ред.
  1. Бузунов Р. А. Модульне і традиційне навчання: динаміка розвитку[недоступне посилання з липня 2019] — Юридична психологія та педагогіка // 2011 № 1(9)